Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ВІТІВ ПЕТРО ІВАНОВИЧ

10.07.2005 | Овсієнко В.В. | Юнаки з огненної печі / Харківська правозахиснна група - Харків: Фоліо, 2003. - 144 с.

(нар. 15.07.1956, с. Росохач, Чортківського р-ну, Тернопільської обл.)

Член Росохацької юнацької  національно-патріотичної підпільної організації.

Наймолодший із селянської родини, де було п'ятеро дітей. 1971 р. закінчив 8 класів Росохацької школи. Цікавився минулим українського народу, захоплювався боротьбою УПА за незалежність, слухав зарубіжні радіостанції, читав і обговорював з друзями літературу патріотичного спрямування. Дружив зі старшим родичем Володимиром МАРМУСОМ, належав до кола молодих патріотично настроєних односельчан, яке було обурене знищенням пам'ятних хрестів та могили січових стрільців у селі, зруйнуванням церкви. Арешти української інтелігенції 1972 р. підштовхнули юнаків до створення восени того року підпільної організації, яка поставила своїм завданням боротися за незалежність.

Ще до формального створення організації, у кінці жовтня 1972 р., В. разом з Володимиром СЕНЬКІВИМ пошкодив сокирою пам'ятник «радянському воїну-визволителю» – на відплату за зруйнування в селі могили січових стрільців, насипаної селянами в 1941 році. Мав утинок (обріз), разом з В.МАРМУСОМ у лісі вправлявся в стрільбі.

 5.11.1972 р. в лісі на галявині, де раніше зупинялися партизани УПА, в урочистій обстановці – зі свічками, вклякнувши на коліна перед хрестом та образом Божої Матері, – В.МАРМУС, В., В.СЕНЬКІВ та Петро ВИННИЧУК склали присягу на вірність Україні.

В. узяв активну участь у підготовці та здійсненні головної акції організації – вивішування в м. Чорткові 4 українських національних прапорів та 19 листівок 21.01.1973 р., напередодні 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки ІV Універсалом  Центральної Ради та 54-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР. Як наймолодший і найспритніший, разом з В.МАРМУСОМ вивішував прапори на критому ринку, на кінотеатрі «Мир», на флаґштоці лісгоспзагу та на педагогічному училищі, розклеював листівки.

У лютому 1973 р. почалися арешти. В. був затриманий КГБ 11.04.1973. Мусив визнати свої дії, віддав сховану зброю. Через тиждень звільнений з-під варти під розписку про невиїзд. Щодо В. як неповнолітнього було відмовлено в порушенні кримінальної справи. Упродовж року кагебісти безуспішно схиляли його до таємної співпраці.

Виїздив на роботу в східні області України, закінчив автошколу. 1974-76 рр. служив у Радянській армії в Житомирі, відтак у Полтаві. Був водієм командира. І тут працівники особливого відділу намагалися завербувати В., але він уперто відмовлявся. 

Повернувшись із війська, працював водієм. Одружений з Павлиною Синишин, є доньки Марія 1975 р. та Іванна 1977, син Володимир 1979 р.  (названий на честь В.МАРМУСА).

Був членом  Української Республіканської партії. Живе в с. Росохач.

Указом Президента від 18.08. 2006 В. нагороджений орденом „За мужність” І ступеня.

Бібліоґрафія:

Доповідна записка ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про діяльність націоналістичних груп у Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях України. 27 вересня 1973 р. – «Національні відносини в Україні ХХ ст.. – К. – Наукова думка. 1994. – С. 418-420.

Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 142.

Володимир Мармус. Прапори над містом. // Тернистий шлях (Тернопіль).— 1998, № 3 (323).— 9 січня; // Молодь України.— 1998, № 7 (17638).— 22 січня. 

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 208. 

Андрій Вацик. Ціною власної свободи / Тернопільська газета. – 1999, № 4 (160). – 21 січня. 

Архів ХПГ (Інтерв'ю Петра Вітіва, його брата Степана, матері Марії 3 квітня 2000 р.) http://archive.khpg.org/index.php?id=1121168016&w 

Юнаки з огненної печі / Харківська правозахисна група. Упорядник В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 104 – 110 та ін. 

Мармус Володимир. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. – Тернопіль: Принтерінформ, 2004. – С. 76, 90, 92, 94-97, 100, 108, 116, 130-179. 

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 106–107. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121002291&w 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 116; 2-е вид.: 2012 р., – С. 128–129. 

Фантазіє, ти сило чарівна! Відкритий лист дисидента Овсієнка дисиденту (і фантазеру) Сапеляку: http://www.istpravda.com.ua/ukr/articles/2011/08/29/53451/, 29.08.2011 р. 

В. Овсієнко. Правда стає історією: http://maidan.org.ua/2012/01/pravda-staje-istorijeyu/. 29.01.2012 р. 

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 12.12. 2002 р. Останнє прочитання 03.08.2016.

Рекомендувати цей матеріал