Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЧОРНОМАЗ БОГДАН ДАНИЛОВИЧ

15.07.2007 | Овсієнко В.В. | Інтерв

ЧОРНОМАЗ БОГДАН ДАНИЛОВИЧ (нар. 9.02. 1948 р., с. Стегніківці Тернопільського р-ну Тернопільської обл.)

Історик, громадський і політичний діяч.

Родом з національно свідомої галицької сім’ї. Батько, Данило ЧОРНОМАЗ, просвітянин і учасник національно-визвольних змагань, був ув’язнений поляками, німцями і двічі большевиками – 1949-56 і 1972-75 рр. Мати, Марія Маличок, у другій половині 30-х рр. керувала сільською жіночою організацією "Берегиня".

1955 Богдан пішов до школи в рідному селі. Цікавився історією. 11-й клас закінчив 1966 р. в Збаражі і поїхав у м. Умань поступати в сільськогосподарський інститут. Не склавши екзаменів, пішов на підготовчі курси. Працював різноробочим у науково-дослідному господарстві при інституті. Познайомився з молодими письменниками-літстудійцями, через них – з колишнім членом Центральної Ради і політв’язенкою Надією СУРОВЦОВОЮ. Був вхожий до її дому, брав у неї книжки.

21.06.1967 Ч. призваний до Радянської Армії. Служив у Совєцькій Гавані на Далекому Сході, у радіо-технічних військах. У зв’язку з проявами національної свідомості був під контролем спецчастини.

У кінці 1969 р. повернувся в Умань і на початку 1970 вступив на заочний відділ плодоовочевого фа-культету Уманського сільськогосподарського інституту, повернувся на стару роботу, відтак працював ван-тажником на торгівельній міжрайбазі, обліковцем і бібліотекарем на учбово-дослідному господарстві інсти-туту, був обираний там секретарем комсомольської організації. Відвідував "салон Н.СУРОВЦОВОЇ", де по-знайомився з викладачем Уманського технікуму механізації сільського господарства Кузьмою МАТВІЮКОМ, зустрічався з Данилом ШУМУКОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ, Леонідом ПЛЮЩЕМ. Через них мав доступ до літератури самвидаву: "Хроника текущих событий", "Собор у риштованні" Євгена СВЕРСТЮКА, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Івана ДЗЮБИ, "З приводу процесу над Погружаль-ським", журнал "Український вісник" та ін. В обігу була література "розстріляного відродження", "Історія України-Руси" Михайла Грушевського. Відвідував Уманський літературно-поетичний клуб "Сонячні кларнети". Молоді викладачі уманських інститутів, технікумів, учителі шкіл, студенти під виглядом "відновлення ленінської національної політики" намагалися захищати національну культуру. Читали лекції з історії націо-нально-визвольного руху, проводили семінари, вечори.
Восени 1971 р. Ч. разом з К.МАТВІЮКОМ, з яким наймали одну кімнату по вул. Інженерній, 15, про-вели в себе дискусійний вечір з національного питання, на який запросили секретарів комсомольських організацій курсів та факультетів уманських інститутів. Так туди потрапила й майбутня дружина Ч., секретар комсомольської організації фізико-математичного факультету Уманського педінституту Тетяна Литвиненко. Таких дискусій було декілька. Та приміщення прослуховувалося КГБ.

У кінці 1971 р. Ч. виготовив фотоплівку з машинопису праці І.ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи руси-фікація?" і разом з К.МАТВІЮКОМ почав друкувати відбитки. Щоб не ставити під удар свою господиню, фотолабораторію перенесли в помешкання працівниці музею Ольги Діденко. Виготовлені екземпляри широ-ко розходилися по Україні.

Уманське відділення КГБ викликало учасників дискусій і вимагало письмових зізнань, погрожуючи виключенням з інститутів. Після такої бесіди Т.Литвиненко пообіцяла припинити спілкування з Ч., але каге-біст Віктор Байда, навпаки, порадив доносити на Ч., що викликало сум’яття в душі дівчини. Вона зізналася в цьому Богданові, після чого їхні стосунки стали ще більш довірливі, вони вирішили 15.07.1972 одружитися. Та 13.07 Ч. був заарештований прямо на роботі в полі. Того ж дня був заарештований К.МАТВІЮК, у їх-ньому помешканні в Умані та в домі батька на Тернопільщині, Данила ЧОРНОМАЗА, були проведені обшу-ки. У Ч., зокрема, був виявлений типографський шрифт, а в садибі батька патрони до карабіна і електродетонатори.

Наречена звернулася в КГБ, де кагебіст Віктор Байда велів їй сказати гостям, які прибули на весілля, що Ч. потрапив у дорожню пригоду і перебуває в лікарні. Весілля відбулося без нього.

Слідство за звинуваченням Ч. і К.МАТВІЮКА у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. І ст. 62 КК УРСР) вело Черкаське управління КГБ. Батько Ч., Д.ЧОРНОМАЗ, у серпні т.р. був звинувачений у зберіганні антирадянської літератури і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 3 р. позбавлення волі, а старший брат Ярослав, 1947 р.н., студент-заочник Московського політехнічного інституту нафтової хімії, – за цинічно сфабрикованим звинуваченням у крадіжці теж засуджений до 3 р. Його справу і слідство вів КГБ.
Начальник обласного управління КГБ Дяченко та слідчі схиляли Ч. виступити в пресі з покаянною за-явою в обмін за навчання в інституті й аспірантурі, але він вибрав ув’язнення.

Черкаський обласний суд 16.11.1972 р. виніс вирок – 3 р. таборів суворого режиму для Ч. та 4 р. для К.МАТВІЮКА. Суд був закритим, лише на виголошення вироку були допущені родичі.

Переданий нареченою зимовий одяг Ч. не дали. Він прибув етапом на станцію Всесвятська Пермської обл., де його в туфлях і болонієвому плащі вели під конвоєм 2 км по лютому морозі. З обмороженнями ніг і рук два тижні лежав у санчастині табору ВС-389/35, відтак був відправлений у табір ВС-389/36, сел. Кучино Чусовського р-ну, де відбув увесь термін.

У пермських таборах спілкувався Євгеном СВЕРСТЮКОМ, Левком ЛУК’ЯНЕНКОМ, Олесем СЕРГІЄНКОМ, Олексою РІЗНИКІВИМ (літературне псевдо Різниченко), особливо дружив з 25-літником Грицем ГЕРЧАКОМ – повстанцем, художником і музикантом. Мав добрі стосунки з литовцями, євреями. Брав участь у страйку, який виник у зв’язку з побиттям 23.06.1974 р. Степана САПЕЛЯКА. Переховував і вивіз на волю екслібриси і малюнки Г.ГЕРЧАКА.

Щоб підтримати Ч. і мати право на побачення, Т.Литвиненко, яка витерпіла багато принижень і погроз, через півтора року таки домоглася оформлення шлюбу. Їх розписали на Різдво 1974 р.. За свідків правили наглядачі.

У червні 1975 р. Ч. повернувся в Умань, де за півтора місяця перед тим ураган зруйнував житло дружини. Держава надавала потерпілим квартири, тільки не Чорномазам. Цього довелося домагатися майже два роки. Ч. відмовився брати участь у виборах і погрозив звернутися за допомогою до ООН. Квартиру надали на 5-му поверсі, з видом на Уманську тюрму. Ч. 15 років працював кочегаром.
1977 р. Чорномази надіслали в табір Кучино офіційне запрошення на проживання в себе Г.ГЕРЧАКУ, інакше б його, що не мав родичів в Україні, після звільнення не відпустили б в Україну. Він жив у них 8 мі-сяців, відтак перебрався до Києва, а 1988 р. виїхав у Канаду.
Чорномази часто їздили в Київ, спілкувалися з опозиціонерами. З 1987 р. брали участь у роботі Укра-їнського культурологічного клубу. Восени 1987 р. Ч. поїхав до Львова, де зустрівся з лідерами Товариства Лева, привіз його статут, на основі якого в Умані створили Товариство "Берегиня", яке очолила Тетяна Чор-номаз. Колядували, щедрували, виготовляли саморобні синьо-жовті стрічки, прапорці, прапори.

У 1988 р. Чорномази створили філію Української Гельсінкської Спілки спочатку в Умані і довко-лишніх районах, відтак у всій Черкаській області.

Почувши, що у Вінниці виникла група Народного Фронту (Володимир Мулява, Сім’ячко), уманчани відрядили туди Т.Чорномаз і в листопаді 1988 р. створили в Умані опорний пункт, який на початку 1989 р. став первинним осередком Народного Руху України. Формально на перших (установчих) зборах Ч. не очо-лював осередок, щоб не дати противникам "козирів" (галичанин, політв’язень), але коли влада спробували вплинути на новостворену організацію, інспірувавши (на других же зборах) прийняття нового реґіонального Статуту зі зміною назви організації, то ситуацію довелося рятувати тим, що з ініціативи Ч. були проведені нові установчі збори, організація НРУ таки була створена, Ч. очолив Уманську крайову організацію, до складу якої входило 6 районів.
Чорномази входили до оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України за перебудову, бра-ли участь в установчих зборах Товариства української мови, "Меморіалу", "Зеленого світу", УРП.

У 1989 Ч. організував випуск однієї з перших незалежних газет "Червона калина", яка друкувалася в Литві; зі створенням осередку УРП почала виходити газета "Тризуб" (редактор Т.Чорномаз). Провідну роль у них грав Ч.. Газети виходили регулярно, користувалися великим попитом. Чорномази вклали в них усі вла-сні заощадження.

Після Установчого з’їзду Української Республіканської партії (29.04.1990) Чорномази створюють її організації в Умані та в інших районах.

На час відзначення 500-річчя козацтва (літо 1990) в Умані діяла таємна заправка автобусів з Галичи-ни, яку організував Василь Кулинич. В Умані зупинялися сотні галичан, які їхали з агітаційною метою на Схід України і з ініціативи Ч. зупинялися в мешканців міста, сприяючи тим самим порозумінню між галича-нами і східняками.

11.02.1990 на міському стадіоні в Умані відбувся перший велелюдний мітинг пам’яті жертв репресій і голодомору в Україні (більше 6 тис. людей). Ч. запросив на нього японське телебачення, лідера Народного Фронту Володимира Муляву, дослідника голодомору Володимира Маняка й американського вченого Джей-мса Мейса. Влада хотіла взяти керівництво мітингом під свою руку і шахрайським способом провести свою резолюцію, та Ч. зумів провести голосування за свій варіант.

За скликання несанкціонованих мітингів Ч. тільки в 1992 р. 7 разів сидів у камері попереднього ув’яз-нення, його засуджували до штрафів, на сплату яких збирала гроші громадськість міста. Під приміщенням міліції збиралася юрба, яка вимагала звільнення затриманих. На паркані "довгобуду" в центрі міста, який дістав назву "Гайд-паркан", вивішувалися гасла, під ним постійно юрмилися люди. На чолі демонстрацій ішли з національними прапорами діти Чорномазів Роман та Софія, яких вони виховували як українців. Тетя-на повідомляла про події на Черкащині на радіо "Свобода", де пізніше стала працювати кореспондентом. Під час виборів першого президента України Ч. був довіреною особою кандидата В.ЧОРНОВОЛА, відповідав за проведення референдуму і виборів президента в Черкаській обл.

1992 р. Ч. обраний членом Центрального проводу НРУ, очолив Черкаську обласну організацію НРУ, жив прямо в офісі в Черкасах. На машину, яку вів Ч., було вчинено напад. 1993 р. Ч. виступив на сесії облас-ної Ради з викриттям корупції директора Черкаського м’ясокомбінату Бабака, представника президента Ястреба, виступив проти призначення корумпованої особи Савченка начальником міліції. 9.04.1993 ввечері на вулиці його вдарили по голові, він 12 годин пролежав без свідомості. Був перебитий ніс, вибиті зуби, стався крововилив у мозок, струс мозку. Лікувався кілька місяців. Підупав зір.

1993-97 рр. Ч. працював у Києві заступником голови, опісля головою секретаріату ОУН(м).

З 1997 р. Ч. безробітний. 1996 р. заочно закінчив історичний факультет Львівського університету іме-ні Івана Франка, захистив дипломну роботу на тему "Діяльність національно-патріотичного підпілля на Ума-нщині в 1941 – 1945 роках". Наступного року прикріпився як аспірант-здобувач в університеті "Львівська політехніка". У 1996-1998 рр. – голова правління обласного Молодіжного центру історичних досліджень. У 2002 р. опублікував монографію "Діяльність національно-патріотичного підпілля Уманщини у 1941–1945 рр.".

У 2005 р. захистив дисертацію на вчений ступінь кандидата історичних наук на тему: «Національно-патріотичне підпілля Уманщини у Другій світовій війні (військово-політичний аспект)». Доцент кафедри історії України Уманського державного педагогічного уніве-рситету ім. П. Тичини.

Син Роман, 1977 р.н., та дочка Софія, 1980 р.н., закінчили факультет філології і народознавства Уманського педагогічного університету. 3.09. 1991 р. Ч. реабілітований відповідно до Закону УРСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій" від 17.04. 1991. Живе в Умані.

Бібліоґрафія:

І.

Вірю, що Східна Україна досягне такого ж рівня національної свідомості, як Західна. Інтерв’ю Костя Бондаренка з Б.Чорномазом. – За вільну Україну. – 1990. – 26 грудня. Богдан Чорномаз про себе. – Молодь Черкащини, № 19. – 1993. – 15 травня.

За одвічне прагнення волі. Вела розмову Тетяна Кулик. – Україна молода, № 13 (72), 1998. – 14 травня.

Соловки віч-на-віч. – Українське слово, № 44. – 2003. – 5 листопада.

Організація Українських Націоналістів (ОУН) в політичних процесах Європи перед початком і на початку Другої світової війни. // Вісник Черкаського ун-ту. Вип. 21. Серія Історичні науки. – Черкаси, 2000.

Політологічний погляд на Українську історію. Війна і еволюція. // Збірник наукових праць. Дослідження світової політики. Випуск 11. Ін-т світової економіки і міжнар. відно-син. – К., 2000.

Політична культура і знання історії. Історіософський дискурс. //Удосконалення навчально-виховного процесу як засіб розвитку творчої особистості вчителя та учнів. Матеріали доп. всеукр. науково-практ. конф., проведеної на базі Уманського держ. пед. ун-ту ім. П.Тичини 26-27 жовт. 2000 р. – К.: Науковий світ, 2000.

Інтерв’ю з Б.Чорномазом 8 грудня 2000 року та з Тетяною Чорномаз (Литвиненко) 24 грудня 2000 року http://archive.khpg.org/index.php?id=1195063449

Висновок з висновку: чому "історичну справедливість" підлаштовують під інтереси колишніх енкаведистів? – Українське слово, № 14. – 2001. – 10 січня.

Дисидентство шістдесятих: спадкоємність мети національно-визвольних змагань // Пам’ять століть. Історичний, науковий та літературний журнал, ч. 4. – 2001.

Державне будівництво на центральноукраїнських теренах у першій половині 40-х ро-ків. // Збірник наук. праць. Дослідження світової політики. Випуск 16. / Ін-т світової еко-номіки і міжнар. відносин. – Київ, 2001.

Формування гуманістичного світогляду вчителя і знання історії // Формування гума-ністичного світогляду вчителя / Матеріали Всеукр. науково-практ. конф. 27 вер. 2001 р. – К.: "Науковий світ, 2001.

Діяльність національно-патріотичного підпілля на території Уманщини у 1941-1942 роках. Монографія / Рецензенти: док. іст. наук, проф. М.Дмитрієнко, док. іст. наук, проф. І. Войцехівська, док. іст. наук О. Лисенко – Умань: Уманське видавничо-поліграф. підприєм-ство, 2002. – 401 с.

Історіософський аспект сучасних досліджень історії України // Мова і культура. Науковий щорічний журнал. Випуск 4. Том 1. – К.: Дім Дмитра Бураго, 2002.

Час перевертнів і холуїв колись закінчиться. Інтерв’ю. – Антена, № 6 (251). – 2003. – 19 лютого – 2 березня.

Спроби реалізації ідеї державотворення на Уманщині у 40-х роках ХХ століття // Віс-ник Нац. ун-ту "Львівська політехніка". Держава та армія. № 452. – Львів, 2003.

Опір радянській владі на Уманщині (друга половина ХХ ст.): документальне видання. Монографія. – Умань: Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство, 2010. – 310 с.

Національний рух в Україні в другій половині ХХ ст.: навчальний посібник для студ. історичного факульт. / МОН молоді та спорту України. Уманський ДПУ ім. Павла Тичини; укл. Чорномаз Б. Д. – Умань: ПП Жовтий О. О. – 104 с.;

Чорномаз Б. Методологія історії ХХ ст.: посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] – Умань, 2011. – 112 с. Український національний менталітет – остання барикада. – Умань, 2014.

Нарис історії села Стегниківці: публіцистика / Б. Д. Чорномаз. – К. Талком, 2015. – 235 с., іл.

ІІ.

Удар по Голове? – Независимость, № 56 (13632). – 1993. – 14 апреля. Жорстоко побили лідера Руху. – Молодь Черкащини, 1993. – 17 квітня.

Леонід Даценко. Богдан Чорномаз виступає проти сфабрикованого інтерв’ю. – М-лодь Черкащини. – 1993. – 17 квітня.

Валентина Васильченко. Ми жили з блакитною мрією: бачити щасливим свій народ і своїх дітей. – Черкаський кур’єр, № 29. – 1996. – 19 липня; Те ж: Ее зовут Татьяна. – Независимость. – 1999. – 2 апреля.

Валентина Васильченко. "Свобода" Татьяны Чорномаз – Кур’єр, № 23-24. – 1998. – 16 жовтня.

Андрій Юрченко. "День весілля був найсумнішим у моєму житті", – сказала дружина відомого українського дисидента Богдана Чорномаза – Нова доба (Черкаси). – 1999. – 11 березня.

Швець Ольга. Вчинено замах на колишнього політв’язня, уманського опозиціонера Богдана Чорномаза. – Антена, № 28. – 2001. – 25 липня.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 811–816. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184520774;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 710–711; 2-е вид.: 2012 р., – С. 799–800.

Василь Овсієнко Харківська правозахисна група. 20.01. 2006. Виправлення Б.Чорномаза 20.07. 2006. Останнє прочитання 26.07.2016.

Рекомендувати цей матеріал