ІВАЩЕНКО ДМИТРО ПОЛІКАРПОВИЧ

 559403.03.2012

автор: Овсієнко В.В.

ІВАЩЕНКО ДМИТРО ПОЛІКАРПОВИЧ (нар. 8.11.1919, с. Шишаки Хорольського р-ну Полтавської обл.).
Учасник війни 1941-1945 рр., учитель української мови та літератури. Розмножував і розповсюджував літературу самвидаву.
З родини сільського теслі. Мав потяг до математики, але підлітком перечитав усю художню літературу сільської та районної бібліотек і 1938 р. вступив на філологічний факультет Одеського держуніверситету ім. Мечникова.
Учасник німецько-радянської війни з її початку до закінчення. Мав поранення, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенінсберґа», «За перемогу над Німеччиною». Служив у 26-му мотопонтонному батальйоні інструктором-водолазом. Розміновував Дніпрогес.
Після війни закінчив навчання і з 1947 р. працював учителем української мови та літератури на Волині. Там рятувався від голоду, ще й надсилав допомогу рідним на Полтавщину. Одружився зі вчителькою Вірою Мисан. З 1948 р. разом працювали в школі № 3 в м. Луцьк. Жили в школі і жили школою. Їх любили учні і поважали колеґи. Обладнали багатий літературний кабінет, видавали з учнями рукописні літературні альманахи і журнал «Слово юних». У будиночку, в якому жила колись сім΄я Косачів, дружина створила музей. Екскурсоводами там були учні. Про це писалося в пресі 1965 року. І. виступав у пресі зі статтями з питань української мови та літератури.
Перед арештом І. працював асистентом кафедри української мови та літератури Луцького педагогічного інституту, де викладав українську літературу. З лютого до вересня 1964 там же працював історик Валентин МОРОЗ, з яким І. подружив.
На лекціях і в Клубі поезії, що діяв в інституті під керівництвом І., він читав студентам вірші молодих поетів Василя СИМОНЕНКА, Миколи Вінграновського, Ліни КОСТЕНКО, Дмитра Павличка, покликався на статті Івана ДЗЮБИ. Довкола нього гуртувалося свідоме студентство.
За посередництвом чи за порадою В.МОРОЗА у першій половині 1965 р. І. дістав від Михайла та Богдана ГОРИНІВ видану в Мюнхені 1964 р. книжку «Вивід прав України». Перефотоґрафував її, зробив три фотокопії, які давав читати друзям та знайомим. Від М.ГОРИНЯ студентки Анатолія Панас і Леся Ковальчук привезли зі Львова рукопис статті «Українська освіта в шовіністичному зашморзі». І. передрукував її на друкарській машинці в кількох екземплярах і поширював серед знайомих. Передрукував також статті «З приводу процесу над Погружальським», «Відповідь матері В.Симоненка – Щербань Г.Ф.», «Лист до письменниці Ірини Вільде та її земляків, які бояться правди» і давав їх читати широкому колу знайомих.
Влітку 1965 одержав від викладача Луцького педінституту Стефана Забужка (судженого раніше за співпрацю з ОУН) книжки «Сучасна література в УРСР» Івана Кошелівця та «Україна і українська політика Москви» Мирослава Прокопа. Перефотографував їх, виготовив декілька екземплярів, давав читати друзям. Мав і давав читати також книжку «Панорама найновішої літератури в УРСР» І.Кошелівця.
Заарештований 1.09.1965 р.. Того ж дня в Івано-Франківську заарештували В.МОРОЗА. Справа велася в Луцьку. Справу І. вів ст. лейт. КГБ Микола Кольчик. Їх звинувачували у проведенні націоналістичної антирадянської пропаганди й агітації (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) та у створенні антирадянської організації (ст. 64 КК УРСР). Було допитано десятки людей. Підсудні підтвердили інкриміновані факти поширення літератури, але заперечували звинувачення в організаційній діяльності.
У листопаді 1965 р. в ЦК КПУ надійшов колективний лист із вимогою гласності у справі заарештованих у серпні-вересні українських інтелігентів, у т.ч. В.Мороза та І.. Листа підписали кінорежисер С.Параджанов, авіаконструктор О.Антонов, письменники Л.Серпілін, Л.КОСТЕНКО, І.ДРАЧ та ін.. Це був перший колективний протест проти репресій.
17–20.01.1966 справу розглянула судова колегія в кримінальних справах Волинського обласного суду під головуванням судді І.Целуйка. Це був перший процес хвилі арештів 1965 р., що мав би стати зразком для інших. Формально він був відкритим, та залу суду заповнили партійними й комсомольськими працівниками, міліціонерами, кагебістами. Було й кілька студентів, для яких цей суд мав би стати «виховним заходом». Але підсудні, які на попередньому слідстві визнали себе винними, тут відмовилися це зробити. Студенти свідчили на користь підсудних. Однак суд виніс вирок: В.МОРОЗОВІ – 4 р. ув’язнення в таборах суворого режиму. А щодо І. як учасника війни, що мав державні нагороди, «суд, не дивлячись на особливу небезпеку злочину», «проявив гуманність» і присудив йому 2 р. таборів. Звинувачення в організаційній діяльності (ст. 64) суд визнав недоведеними і виправдав їх.
Дружину Віру Мисан – талановитого педагога – звільнили з роботи. Працювала вихователькою дитсадка. Створений нею музей родини Косачів закрили. Комсомольські збори Луцького педінституту виключили з ВЛКСМ студенток історико-філологічного факультету Л.Ковальчук та А.Панас за те, що вони «систематично відвідували зборища Мороза та Іващенка і сприяли поширенню націоналістичної літератури».
Карався І. в таборі № 11, Мордовія, сел. Явас. Був у близьких стосунках з художником Опанасом ЗАЛИВАХОЮ, мистецтвознавцем Богданом ГОРИНЕМ, філологом Михайлом ОСАДЧИМ. Працював пресувальником фанери в загазованому кислотними випарами цеху. Там же працював найближчий його приятель Анатолій ШЕВЧУК. Страждав на ревматизм. Виготовляв в΄язням сувеніри, в які запресовував заяви та протести, і вони передавали їх рідним на побаченнях. Звільняючись 1.09.1968, вивіз листи художниці Софії Караффи-Корбут до Б.ГОРИНЯ, змішавши їх із листами від дружини.
Після звільнення 10 р. учителював у с. Поромів Іваничівського р-ну на Волині, потім повернувся в Луцьку школу № 3. Вийшовши на пенсію, ще 7 р. учителював у глибинці Полісся – у селах Камінь-Каширського та Ратнівського районів, навідуючись до дружини раз на місяць. Перебував під недремним оком КГБ: за ним стежили, його допитували, з ким підтримує стосунки. Однак його шанували учні.

Бібліоґрафія:
Чорновіл В. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 85-86.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 108-110, 156-159, 367, 440-442.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 52-53, 60.
Ніна Романюк. Місце зустрічі – Явас // Україна молода. – 2002. – 29 січня.
Раїса Мороз. Проти вітру. Спогади дружини українського політв’язня. – Львів: Свічадо, 2005. – 49-50 56 63-65.
Горинь Богдан. Не тільки про себе: докум. роман-колаж: у 3 кн. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006 – 648 с. – С. 116-122, 295-297
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 263.
 Поділитися
MENU