АНТОНІВ ОЛЕНА ТИМОФІЇВНА

 815818.04.2005

автор: В.Овсієнко. Переклав з російської В.Овсієнко.

(17.11.37, м. Бібрка в Польщі, нині Львівська обл. — 02.02 1986, м.Львів).

Лікарка, правозахисниця, розповсюджувала самвидав, разпорядниця фонду О.Солженіцина в Галичині

Мати А., Наталія Коцюмбас (1907-1966), і батько, Тимофій Антонів (1902-1982), з національно активних родин. Вони завжди підтримували учасників руху опору — від січових стрільців до шістдесятників. Національне і релігійне виховання А. дістала в родині. На неї вплинули жахливі картини тисяч закатованих енкаведистами політв’язнів у тюрмах Бібрки та Львова, відкритих під час німецької окупації. Навчаючись у радянській школі, самостійно вивчала історію України за забороненими довоєнними виданнями, постійно відвідувала службу Божу катакомбної Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ).

Закінчивши школу, 1955-61 рр. навчалася на лікувальному факультеті Львівського медінституту. Працювала в обласному туберкульозному диспансері, де її досі пам’ятають як винятково чулу лікарку.

За хрущовської “відлиги” та в наступні роки цілком увійшла в культурологічне, а потім і громадсько-політичне життя Львова і Києва. Була членом Клубу Творчої Молоді (КТМ). У 1963 одружилася з В.ЧОРНОВОЛОМ і переїхала у м. Вишгород, де він працював на будівництві Київської ГЕС. 1964 народився син Тарас Чорновіл. А. підтримувала зв’язки з І.СВІТЛИЧНИМ, Є.СВЕРСТЮКОМ, А.ГОРСЬКОЮ та іншими шістдесятниками. Виготовляла, зберігала і розповсюджувала самвидав.

Під час арештів 1965 жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним клубом, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтеліґенція. Тут улаштовувалися вечори Т.Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп зловісного 1972 з участю В.СТУСА, І.КАЛИНЕЦЬ, С.ШАБАТУРИ, які були через декілька днів заарештовані. У цьому домі часто проводилися обшуки, він прослуховувався. А. погрожували арештом. Під той час вона фактично стала розпорядницею фонду допомоги політв’язням та їхнім родинам (фонд О.Солженіцина) в Західній Україні і з великим ризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромних заощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі – і все більший тягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-х рр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як А., Оксана МЕШКО, Раїса РУДЕНКО, Віра ЛІСОВА, Надія і Леоніда СВІТЛИЧНІ, Михайлина КОЦЮБИНСЬКА, Раїса МОРОЗ та ін.

У цю напружену годину, 26.05.1979, А. зв’язала свою долю з З.КРАСІВСЬКИМ. Формально не будучи членом Української Гельсінкської Групи (УГГ), А. готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту 12.03.1980 чоловіка А. не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській обл., поділяючи долю засланого чоловіка.

Перебудову А. сприйняла насамперед як шанс для плідної громадської роботи, зокрема, для відновлення руху за леґалізацію УГКЦ. Але життя її раптово урвалося: 02.02.1986 А. загинула в автомобільній катастрофі.

Бібліоґрафія:

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-1, 7-19, 12-25; 1981: 2, 4, 6, 7, 8; 1982: 3-23, 7/8-15, 7/8-49; 1984: 1-16, 9-1, 9-16; 1985: 3-12, 12-13.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 86, 117.

Перегук двох над безвістю. Листування українського політв’язня Зіновія Красівського з членом Міжнародної Амністії американкою Айріс Акагоші. – Харків: СП ІНАРТ, 1995. – С. 47 і далі;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 44–45. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113836579;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990; Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 56–57; 2-е вид.: 2012 р., – С. 62.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 2.08.2016. 

.