БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

автор: В.Овсієнко.

(нар. 13.12.1939 р., с. Рогачів Баранівського р-ну Житомирської обл. - п. 24.08.2016, м. Житомир)

Націоналіст, професійний революціонер. Провів у неволі 27 років і 4 місяці, з них 24 роки в камерах.

Народився в селянській родині. У рідному селі закінчив 7 класів. З 1959 працював на Житомирському меблевому комбінаті, навчаючись у вечірній школі.

Уперше заарештований КГБ 13.04.1960 за розповсюдження антикомуністичних листівок із закликом до робітників не просити, а вимагати своїх прав, з гаслом “Геть комуністичну систему гніту і терору!”. Засуджений Житомирським обласним судом 26.05.1960 за ст. 7 ч. 1 Закону СРСР від 25.12.1958 „Про кримінальну відповідальність за державні злочини” на 3 р. ув’язнення. Термін відбував у мордовських таборах (з червня 1960 – в 14-му, з жовтня – в сел. Барашево, з червня 1961 – в 17-му, з червня 1962 – в 7-му т/п), з вересня 1962 до квітня 1963 – у Владимирській тюрмі “за порушення режиму”.

Указом ПВР від 5.05.1961 встановлено режими утримання в’язнів; для „особливо небезпечних державних злочинців” – суворий, особливий і тюремний. Зони стали голодними, режим у тюрмі був особливо жорстокий. Від постійного недоїдання Б. дуже схуд: родичі були вражені, побачивши його після звільнення 13.04.1963.

 “У 1962 р. я вже знав, що не матиму сім’ї, що не буду причетним до продовження людського роду. Я не міг народжувати рабів. Я був рабом. А раб не повинен народжувати раба – це аморально” (Зі спогадів Б.).

Через місяць після звільнення в с. Рогачів до Б. приїхав Борис Бульбинський, з яким сидів у Мордовії, і розказав про існування всесоюзної організації, яка видала листівки російською мовою з ідеями демократизації, багатопартійності, проти відродження сталінізму. Б. не збирався в неї вступати, але вирішив допомогти Бульбинському, бо розраховував на його допомогу в створенні своєї, української групи, яка б допомагала політв’язням організовувати втечі з метою продовжувати боротьбу. Б. розповсюдив 1800 листівок у Житомирській обл. Будучи заарештованим, Бульбинський видав людей, які розповсюджували його листівки.

Б. заарештували 27.09.1963. Слідство вів Київський КГБ. Оскільки Б. не зізнався в розповсюдженні листівок, а показів Бульбинського було замало, то КГБ вдався до фабрикування справи. За 10 днів до суду Б. відвезли в Рівне. На закритому засіданні суду, що відбувся 17–19.02.1964, Б. не визнав себе винним і не каявся, а попросив суд записати, що він остаточно переконався у правоті українського націоналізму. Одержав 10 р. таборів особливого режиму, визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі № 10, Мордовія. Готувався до втечі. Мав намір іти на „заборонену зону” напролом увечері, під час демонстрації кіно. 14.08.1964 о 2 год. дня, працюючи на розширенні промислової зони, проліз під огорожею за 30 м від солдата. Відсутність Б. зауважили, коли в’язнів знімали з роботи. Піймали його 16.08 о 1-2 год. ночі в с. Коперзань у районі 17-го табору. Командиром взводу, який піймав Б., виявився його односельчанин, тому його не вбили і навіть не побили. У жовтні 1964 Б. засуджений на 3 р., термін ставав 12 р.. Замість касаційної скарги Б. заявив протест, що засуджений незаконно, тому знову буде тікати (суд записав: „буде тікати тому, що його утримують не на Україні”). Оскільки за ст. 70 КК РРФСР, ч.ІІ, термін не міг бути більшим 10 р., Верховний суд Мордовії змінив вирок: 10 р. таборів особливого режиму, починаючи з дня суду, з них 3 р. тюремного ув’язнення.

Під час слідства Б. намагався втекти зі слідчого ізолятора у сел. Явас (Мордовія). Наглядачі виявили підготовку – обійшлося п’ятьма добами карцеру.

24.12.1964 на вокзалі у Владимирі під час посадки у воронки Б. кинувся поміж двох лав ошелешених солдатів. Був поранений у ліве стегно. Через метрів 100 бігу нога відмовила. У лікарні його тримали до 22.01.1965. У розслідуванні Б. участі не брав. На суді 19.02.1965 заявив, що комуністи термін “революціонер-професіонал” підмінили терміном “особливо небезпечний рецидивіст”. Суд спрямував Б. на експертизу в Інститут ім. Сербського, де він пробув з 26.03 до 13.05.1965. Після експертизи Б. 10 днів утримували в „Бутирці” в камері смертників. Ставилися як до приреченого на розстріл.

Владимирський суд призначив покарання 3 р. тюремного ув’язнення, які погасила санкція статті до 10 р. У січні 1968 відправлений зі Владимира в 10-й мордовський табір.

У кінці літа 1972 Б. вивезли в КГБ м. Саранська, потім у сел. Сосновка, куди тим часом перевели весь табір особливого режиму. Працював на шкідливому виробництві – шліфування скла.

У 1974, за рік до закінчення терміну, Б. перевели в 19-й табір суворого режиму (сел. Лісне). Б. брав участь у боротьбі за статус політв’язня, за що його відправили в сел. Барашево, в 3-й табір, а через 4 міс. вивезли спецконвоєм із ШІЗО в м. Житомир і 27.01.1975, з закінченням терміну, звільнили.

Жив у рідному селі Рогачів. 11.06.1976 його заарештували по дорозі на Волинь, відвезли в Житомирське УВС, побили, вимагаючи зізнань у викраденні зброї. У той же час удома провели обшук і вилучили видання „Хроника текущих событий” та книгу про голод в Україні. Їх виділили в окреме провадження, але справу за ст. 62 не порушили. У серпні на судовому засіданні Новоград-Волинського районного суду Б. не визнав своєї причетности до викрадення зброї, вимагав додаткового розслідування. Суд зіґнорував ці вимоги. КГБ і слідчі органи МВС, звичайно, не сумнівалися, що автомат знаходився в Б. Його живим не випустили б. Обміркувавши своє становище, Б. віддав автомат і повів справу так, що в справі не було достатніх доказів його причетності до викрадення зброї. Однак суд виніс максимальний вирок: 5 р. тюремного ув’язнення та 10 р. таборів особливого режиму за ст. 223 КК УРСР.

З вересня 1976 карався у Вінницькій в’язниці. Через 3 р. за сприянням замполіта Крижанівського Б. перевели в табір особливого режиму в м. Бердичів, через 4 місяці – в м. Ізяслав, потім у табір № 60 (Луганська обл.), відтак у табір № 96 (Городище Рівненської обл.). Переміщення пов’язані з його приготуваннями до втечі і небажанням адміністрацій мати в себе такого в’язня. У Городищі райсуд на клопотання адміністрації (насправді КГБ) перевів Б. у Вінницьку тюрму на три роки.

У кінці листопада 1983 у Б. вилучили автобіоґрафію (писав про Владимирський централ, про Мордовські табори). 13.12.1983 Б. кинули в камеру № 4 в напівпідвалі – “прес-хату”. Наглядач кинув: “Приймайте вора!” У камері було 5 осіб. Б. збагнув, що вони мають завдання побити його. Побитого Б. вивели в карцер і капітан сказав: “Ну що? Я ж тобі казав: не пиши...”

У грудні 1984 Б. повернули в Городище, де перебував до звільнення.

Б. захищала “Міжнародна амністія”.

23.05.1989 померла мати Б. Він просив звозити його на похорон. Дорогу собі й конвою — 120 км – згоден був оплатити. Відмовили. Через два тижні, 07.06.1989, Б. звільнили за 8 місяців до закінчення терміну.

Б. вступив в Українську Гельсінкську Спілку, з її перетворенням на партію був членом Української Республіканської партії. З леґалізацією в 1992 ОУН(б) в Україні під назвою “Конґрес українських націоналістів” очолював її Житомирську обласну організацію. Висувався кандидатом у народні депутати в 1996 і 1998.

Разом із мешканцем с. Базар Народицького р-ну Павлом Єсипчуком знайшов поховання загиблих у бою з червоними 17.11.1921 вояків Повстанської Армії – учасників Другого зимового походу, якими командував ґенерал-хорунжий Юрко Тютюнник, і впорядкував їхні могили. Разом з архітектором О.Борисом керував спорудженням меморіалу в с. Базар.

Указом Президента України В.Ющенка № 939/209 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» С.Бабич нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив у м. Житомирі. Похований 25.08.2016 р. у рідному селі Рогачів, поруч з батьком, матір’ю, братами і сестрами, де заздалегідь поклав каменя-валуна з написом "С. О. БАБИЧ"..

Бібліоґрафія:

I.

Интервью Сергея Бабича. // Страничка узника, 1989.— № 7-8.

Інтерв’ю Сергія Бабича. // Голос громадянина.— Житомир, 1990.— № 20, № 22.— жовтень.

C.Бабич. Крок до незалежності. // Вільне слово, № 20. Житомир.—1991.— 1 червня.

С.Бабич. Перебудова російської імперії та руйнація України. // Спецвипуск ґазети “Клич” (Житомир) – 1996. – Лютий.

C.Бабич. Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку... // Шлях перемоги.— 1998.— 25 лютого.

Дорогою безглуздя (З прожитого, пережитого, збагненого). – Житомир: Рута. – 2016. – 292 с., фото – 24 с. http://archive.khpg.org/index.php?id=1422216520&w

II.

Кого защищаете, господа? // Известия, № 200 (19570).— 1980. – 26 августа.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 2; 1982: 7/8-16. 10-16; 1984: 7/8-63, 7/8-64, 10-15; 1985: 10-10, 10-19.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги, 1998.— С. 97.;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – C. 54-57. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113842684;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 63–64; 2-е вид.: 2012 р. – С. 70–71.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 24.08.2016.