ГОРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ

 729919.04.2005

автор: В.Овсієнко

Народився 10.09.1940 (за паспортом 06.05.1941), с. Волівець Горлицького повіту Краківського воєводства, Польща).

Музикант, поет, правозахисник, член Української Гельсінкської Групи (УГГ), громадський і політичний діяч.

1945 українське населення Лемківщини було депортоване в Україну. Провівши рік на Харківщині, родина Г. потрапила в с. Летяче Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Діставши 1957 середню освіту, Г. закінчив 1963 музичний відділ Чортківського педучилища, працював учителем музики в м. Борщів, керував дитячим ансамблем. 1968 поступив на музикально-педагогічний факультет педінституту. У 1970 викладав у технікумі, керував молодіжним ансамблем. Тут Г. вперше заявив про себе як поет і композитор. Його твори мали виразно громадянське звучання.

20.11.70 Г. був затриманий КДБ у Тернополі і 24.11.70 заарештований за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди". Йому інкримінували розповсюдження самвидаву, поему "Дума", в якій Радянський Союз зображений як тоталітарна держава, а Україна як колонія. Засуджений 13.04.71 Тернопільським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. позбавлення волі і 2 р. заслання.

Покарання відбував у колонії ЖХ-385/19, пос. Лєсной, Мордовія, потім у ВС-389/35 (ст.Всехсвятська Пермської обл.). Це були духовно найбільш насичені роки його життя. В ув’язненні Г. написав збірку віршів „Дні і ночі“. Більшість цих поетичних рефлексій пізніше увійдуть до збірки „Деталі піщаного годинника“. За свідченням С.ГЛУЗМАНА, Г. був разом з З.АНТОНЮКОМ „громадським писарем“: „Доки наші наглядачі-чекісти натхненно боролися з присутністю в зоні зимової білизни та пружинних механічних бритв („Не положено!“), тихі і зовні спокійні до байдужости Антонюк і Горбаль обкладалися безліччю книг та журналів і... писали, писали, писали. Їхні „ксиви“ несли світові іформацію про людей зони, її життя. І це була страшна зброя. Десятки, сотні тисяч чекістів і їхніх стукачів вишукували крамолу на волі, саджали до тюрем, таборів і психіатричних лікарень, а тут, у найпотойбічнішому місці цілковитої неволі й ізоляції писали Самвидав!“

У неволі Г. брав участь у всіх акціях протесту.

16.11.75 Г. етапований на заслання в с. Парабель Парабельського р-ну Томської обл. Етап тривав 59 діб. Працював кочегаром по 12 годин на добу без вихідних. Жив у вагончику. З закінченням опалювального сезону домігся двотижневої відпустки з виїздом в Україну. Усупереч заборонам КДБ по дорозі додому зустрівся в Москві з О.ГІНЗБУРҐОМ, П.ГРИГОРЕНКОМ, І.НУДЕЛЬ, у Києві з Л.СВІТЛИЧНОЮ.

Під кінець заслання Г. пропонували роботу і квартиру в Парабелі. Але 24.06.77, знаючи про початок розгрому Української Гельсінкської Групи (УГГ), він свідомо їде в Київ, щоби вступити до неї. Зареєструвавши шлюб з А.Марченко, одержав київську прописку, працював слюсарем ремонту ліфтів.

Після арештів засновників УГГ Г. був чи не єдиним мобільним правозахисником (у нього не было адміннагляду). Його, неоголошеного члена УГГ, неодноразово затримували у зв’язку арештами інших правозахисників, у помешканні проводили обшуки.

Г. допомогав репресованим та їхнім родинам, передавав їхні матеріяли та інформацію на Захід.

Весною 1979 Г. одержав виклик від родичів зі США і домагався дозволу виїхати. Його дружині не видавали на роботі довідку, без якої ВВІР відмовлявся приймати документи. 23.10.79 Г. заарештований. Наступного дня дружина одержала довідку...

30.10.79 УГГ за підписами О.МЕШКО, Н.СТРОКАТОЇ та І.СЕНИК оприлюднила документ "Ляментація" — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів: „Брудне звинувачення Г., брутальний арешт його — це нове свідчення того, що пора політичних процесів на Україні минає, настає час, коли політв’язнів запроторюють до кримінальних таборів, штучно притягують їх у кримінальних справах. Робиться це, безперечно, для того, щоб збити хвилю протестів проти політичних процесів в СРСР, зменшити кількість політв’язнів у таборах особливо суворого режиму і тим самим ослабити їхню єдність, поставити правозахисників у особливо тяжкі умови, звести наклепи на рух за права людини... А звинувачення в зґвалтуванні зручне ще й тим, що, згідно зі ст. 70 КПК УРСР, процес про зґвалтування може слухатися за зачиненими дверима, а тому ні рідні, ні друзі підсудного не матимуть навіть формальної можливості бути присутніми на суді. Крім того, це великий козир для пропаганди — дискредитувати таким чином українських правозахисників“.

У жовтні — грудні на захист Г. з заявами в партійні та радянські органи, до "Міжнародної амністії" виступили Г.СУПЕРФІНН, С.КИРИЧЕНКО, В.СТУС, В.МАРЧЕНКО, члени Московської Гельсінкської Групи (МГГ) М.ЛАНДА, С.КАЛЛІСТРАТОВА, Т.ОСИПОВА, В.НЕКИПЄЛОВ, Ю.Ярим-Агаєв, О.БОННЕР, С.КОВАЛЬОВ та ін.

21.01.80 Г. був засуджений Жовтневим райсудом м. Києва на закритому засіданні за ст. 17, 117, 190 КК УРСР до 5 р. позбавлення волі в таборі суворого режиму. У день суду В.СТУСА викликали до РВВС, М.КОЦЮБИНСЬКІЙ наказали не залишати робочого місця, П.Стокотельного випустили з СРСР. До зали суду допустили сестру Марію, решту родичів — тільки на оголошення вироку. В останньому слові Г. сказав: „Я, можливо, перший, кому фабрикують справу за таким гидким звинуваченням... Сьогодні я офіційно оголошую себе членом Української правозахисної Гельсінкської Групи.

Перед етапом у Г. вилучили копію вироку і текст останнього слова, касаційну скаргу, листи. 15.04.80 Г. прибув етапом до кримінальної зони у с. Ольшанське Миколаївської обл. Працював токарем. 1982 переведений у колонію ИН-316/93 (с. Новоданилівка Казанківського р-ну Миколаївської обл.), працював у кар’єрі на обробці ґраніту. Був щільно оточений стукачами, та все ж у вересні 1981 в журналі „Визвольний шлях“ (США) з’явилася стаття Г. „Право на захист“. Того ж року вийшла книга віршів для дворічного сина, ілюстрована автором. 1982 видавництво „Сучасність“ видало збірку віршів „Деталі піщаного годинника“. Його вірші були опубліковані англійською, німецькою та французькою мовами. У декількох числах ґазети „Українське слово“ у вересні — жовтні 1983 опублікована стаття Г. „Про життя в кримінальному таборі“.

1983 в таборі Г. зареєстрував шлюб з Ольгою Стокотельною.

23.10.84 Г. був етапований до СІЗО м. Миколаєва, де за добу до закінчення терміну йому пред’явили ордер на арешт, підписаний 10.10.84, за звинуваченням у "розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад". Марно О.Стокотельна чекала чоловіка біля прохідної табору в Новоданилівці... Г. були інкриміновані 45 віршів, вилучених ще 1979, і покази кримінальників-провокаторів.

28.10.84 Закордонне Представництво УГГ оприлюднило звернення "До людей доброї волі" на захист Г. і Й.ЗІСЕЛЬСА.

8-10.04.85 Г. був засуджений Миколаївським облсудом за ст. 62 ч. 2, ст. ст. 42, 43, 26 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 8 р. позбавлення волі і 3 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. З 25.09.85 карався в зоні особливо суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Пермської обл. 08.12.87 всі 18 в’язнів із Кучино були перевезені в колонію ВС-389/35, ст. Всехсвятська.

13.06.88 Український Культурологічний Клуб (УКК) розпочав ланцюгову голодівку з вимогою звільнити в’язнів сумління, в т. ч. Г.

12.08.88 вийшов указ ПВР СРСР про помилування Г. 23.08 він був допроваджений літаком у КДБ УРСР і звільнений.

Загальний термін Г. — 16 років. Реабілітований.

З вересня 1988 Г. — секретар Виконкому Української Гельсінкської Спілки. У 1990-94 Г. — голова Київської організації Української Республіканської партії (УРП). У 1990-94 — депутат Київської міськради. У 1992-93 очолював редакцію інформаційних програм студії "Укртелефільм". 04.03.94 обраний народним депутатом України. Працював у Комітеті культури і духовності, був головою депутатської групи УРП, входив до фракцій "Державність", "Конституційний центр", „Народний Рух України“. Член-засновник Республіканської Християнської партії (РХП), на Установчому її з’їзді 01.05.97 обраний першим заступником голови. З 30.05.98 - член Центрального Проводу РХП. Нині позапартійний.

Член Міжнародного ПЕН-клубу з 1986. Лауреат премії ім. В.Стуса 1992 р.
Г. був першим головою Товариства „Лемківщина” (1989), є організатором та учасником чоловічого вокального гурту „Лемки Києва” (2006 випущено компакт-диск). 1999 з метою підтримки нетрадиційного мистецтва і допомоги непрофесійним митцям та популяризації їхнього мистецтва Г. створив Благодійний фонд “Галерея Богдана” (покійний брат Г. – інвалід, нетрадиційний художник) і Садибу-музей Богдана Горбаля «Галерея Богдана» в с. Летяче. Музей освячений і відкритий 9.09.2012.
Живе в Києві і в Летячому.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня; 9.11.2006 – орденом «За мужність» І ступеня, 22.01. 2010 – орденом Свободи.

Бібліоґрафія:
I.

Коломийка для Андрійка. Вірші для малят з малюнками автора. Видавництво ОПЛДМ, Бельгія, 1981.
Коломийка для Андрійка. Вірші для малят. Малюнки автора. Об’єднання працівників дитячої літератури. – Торонто– Нью-Йорк, 1981. – 30 с.
Деталі піщаного годинника. Збірка невільницьких поезій. – США: Сучасність, 1983. – 80 с.
M. Horbal. Hier wartet man auf das Ende. – ФРН, 1986. – 54 с.
Придорожна капличка. Вірші // Львів: Кафедра, № 8. – 1989.
Вибрані поезії. Передмова Н. Світличної. – К.: Видання інформаційного центру РУХУ, 1990. – 70 с.
Вага слова. «Хроника "Архипелага ГУЛАГ". Зона 35 (За 1977 г.)» // ж. "Зона", 1993. – Ч. 4. – С. 134–150.
Е-ей! Хто там має незв’язані руки? (Вірші). – Самостійна Україна, ч. 35. – 1995. – 10-16 жовтня. – С. 13.
Фальшиві ноти в симфонії культурного відродження. – Молодь України, 1996. – 16 ве-ресня.
Богдан – мій брат. – Час, 1997. – 17 січня.
Цвинтарі. Богдан – мій брат. – Віра (США), ч.1 (85). – 1997. – С. 7-11.
Мій любий братчику, мій славний маляре… – Свобода, 1997. – 24 червня.
Лицар. Поет. Страдник (Про І. Сокульського). – Народна газета, № 24 (305). – 1997. – С. 6.
З приводу «…Координатів порятунку» (Про Є. Марчука і О. Мороза). 1999.
Інтерв'ю М. Горбаля 17.07.1999 р. 17.07.1998.http://archive.khpg.org/index.php?id=1199565150&w
«Якими нормативними актами це передбачено?» (Про музей «Пермь-36»). – Сучас-ність, № 4 (468). – 2000. – С. 114–119.
Богдан, мій брат (нарис) // Феномен Богдана Горбаля. – К.: Благодійний фонд „Галерея Богдана”, 2000. – 20 с.
Феномен Богдана Горбаля. – К., 2000. – 20 с.
Один із шістдесяти: Спогади на тлі ювілейного року. – К.: АртЕк, 2001. – 400 с.: фото.
Презентація життя (версія роману). – К., – 2006. – 400 с.: іл..
Деталі піщаного годинника: Поезії. – К.: Факт. – 2008. – 260 с.
Перстень, знайдений у рибі (Нарис про батька). – К. – 2012. – 22 с.
Садиба-музей Богдана Горбаля – «Галерея Богдана» (Без дати, 2012 р.)
Повернення. Роман / М. А. Горбаль. – Харків: ТОВ Видавництво «Права людини», 2015. – 360 с. (Ред. В.Овсієнко).
II.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 11, 16, 28, 30, 68; 1977, вип. 44.— С. 64, 65; 1979, вип. 53.— С. 69, 76; вип. 54.— С. 39-40; 1980, вип. 56.— С. 16, 64-65.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 7-3, 9-7, 20-3, 21-36, 22-1, 24-43; 1980, 1-15, 2-3, 3-45, 9-9, 9-85, 13/14-82, 17-58, 21-17, 22-22; Т. 2. 1982-1984.— 1984, 19/20-3, 21-10, 23-10, 24-19; Т. 3. 1985-1986.— 1985, 5-14, 7/8-4, 17-10; Т. 4. 1987-1988.— 1988, 5/6-45, 11-8, 12-54, 16-2.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н.Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-9, 4-15, 4-23, 8-24; 1981: 1, 2, 3; 1982: 6-45, 6-47, 7/8-25; 1984: 3-31, 4-26, 5-35, 10-5, 11-9, 12-15; 1985: 2-29, 3-16, 3-41, 3-42, 4-2, 6-5, 7/8-29, 9-5, 9-21, 11-19, 11-39, 12-8.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980, p.20.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 87-154.
Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи. Звернення до людей до-брої волі // Сучасність, Мюнхен, 1984, № 12.
Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вільнюс–Москва: Весть, 1992.— С. 31, 296. (Перше вид. 1984 р.).
Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 85, 155, 168, 169, 174.
Українська Гельсінкська група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 11-12.
Александра Парахоня. Микола Горбаль: Что-то высокое и прекрасное можно построить только на любви, и никогда — на ненависти // Независимость.— 1997.— 20 травня.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 173, 174.
С. Глузман. Уроки Світличного // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К.: Видавництво “Час”, 1998.— C. 477-497.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. І. – 20, 24, 31-32, 37-38, 47, 59-62, 165; Т. ІІ. – 48; Т. ІІІ – 208, 226-227; Т. ІV – 10, 75, 77-78, 81-83, 118, 140, 180-182, 197, 204, 207, 217, 240-241.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 96, 100, 123-124, 128-129.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 145–150. ): http://archive.khpg.org/index.php?id=1113893424&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 152–154; 2-е вид.: 2012 р., – С.168–170.
Овсієнко В. Галерея Богдана. – Слово Просвіти, № 40 (677), 2012. – 4-10 жовтня. – С. 15.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 13.09.2016. 

I.

.— С. 11-12.

В.Овсієнко. Виправив М.Горбаль 30 грудня 1998.
 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Спогади

Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Інтерв’ю

Дисиденту Миколі Горбалю – 80: «Не розчаровуйтесь і не зупиняйтесь. Україна переможе, бо правда на її боці». Ірина Штогрін

Праці дисидентів

Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Інтерв’ю

Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів

Інтерв’ю

Відсоток виправдань у радянських судах наблизився до нуля не в 1930-ті, а в 1950-ті роки − адвокат Ілля Новіков

Персоналії / Український національний рух

КОЦУР (КОЦУРОВА) АННА. Василь Овсієнко

Події

Дисидентство в Україні. Євген Захаров у програмі «Твій ранок» (відео)

Спогади

Помер Володимир Буковський. ХПГ-інформ

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Дослідження

Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Dissidents / Ukrainian National Movement

SHOVKOVYI Vasyl-Ivan Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko

Дослідження

Єврейське питання в УРСР у добу «застою»: боротьба за право вшанування місць масової загибелі євреїв під час Другої світової війни. Кирило Каштанов

Інтерв’ю

«Нас звинувачували у створенні терористичної групи…». Ірина Скачко

Спогади

30 квітня 2019 року помер скульптор Борис Довгань. ХПГ-інформ

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

MENU