ГРИНЬКІВ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ

 460719.04.2005

автор: С.Сапеляк

(нар. 11.06.1949, с. Марківка, Івано-Франківської обл. - п. 25.01.2012., м. Коломия)
Засновник Спілки Української Молоді Галичини, член Української Гельсінкської Спілки (УГС). 

1966, закінчивши школу, Г. виїхав на молодіжні будови Східної України. Працював слюсарем у Дніпропетровську. Відслужив у війську.

1970 вступив на енерґетичний факультет Івано-Франківського інституту нафти і ґазу.

Русифікація навчання в інституті, спілкування з господарями квартири, які були репресовані за участь у національно-визвольній боротьбі, вплинули на світогляд Г. Він вирішив боротися проти русифікації України. У 1970-71 організував групу, яка на початку 1972 почала діяти під назвою „Спілка Української Молоді Галичини“.

СУМ була організована на зразок бойових загонів УПА: нелегальні зібрання в лісі, в горах; кожний член групи мав псевдонім (Г. — „Грім-гора“). Завдання членам групи Г. давав письмово зі врахуванням їхніх можливостей. Це було збирання інформації про діяльність ОУН-УПА, вивчення настроїв студентів і вербування нових членів СУМ, збирання пісень і розповідей про УПА та її леґендарних вояків, пошуки зброї, щоб у майбутньому, за словами Г., можна було захистити себе і свою родину. Сам Г. під той час був головою комітету ДТСААФ (Добровільного товариства сприяння Армії, Авіації і Флоту) підприємства, на якому працював, і тому мав можливість навчати стрільби членів своєї групи на нелеґальних зібраннях у горах.

Найпевнішим членам групи (ДЕМИДІВ Д., Чупрій Р. і Шовковий І.) було доручено законтактувати з іншими схожими групами, але вони цього не встигли зробити. До групи приник „стукач“, якого скоро викрили, але розпочалися арешти.

15.03.73 Г. був заарештований і звинувачений за ст. 62, 64, 81 (викрадення державного майна), 140 (крадіжка), 223 (викрадення зброї та амуніції) КК УРСР. Засуджений до 7 р. таборів суворого режиму та 3 р. заслання.

У політичному таборі ВС-389/36 у с.Кучино Пермської обл. в 1974 р. брав участь у страйку протесту у зв’язку з побиттям С.САПЕЛЯКА.. У 1974-75 Г. належав до групи, яка готувала інформацію про становище в таборах і передавала її на волю, де вона негайно з’являлася в самвидаві. У 1975 Г. переходить на статус політв’язня. 1976 підписує разом з іншими в’язнями листа до Комісії Конґресу США з перевірки виконання Гельсінкських угод про умови життя і праці в’язнів в СРСР. Зокрема, через відсутність спецодягу в Г., який працював токарем у звичайній спецовці, кінець рукава попав у верстат. З нього миттєво стягнуло одяг, а сам він у шоковому стані був допроваджений до санчастини.

На початку 1977 р. Г. возили на "промивання мозку" до Івано-Франківська, пропонува-ли написати зречення від своїх поглядів, та він відмовився це зробити. 1978 Г. привезли до Києва, потім півроку тримали в глухій ізоляції в тюрмі «Лефортово» в Москві. Зрештою на клопотання дружини та матері (вона померла в березні т.р.) помилуваний і звільнений у кінці серпня 1978.

Удома зміг улаштуватися наладчиком, згодом токарем на завод "Сільмаш", де КГБ зіб-рав багатьох колишніх політв'язнів, щоб легше їх контролювати. Спроби схилити до напи-сання покаянних заяв у пресу Г. рішуче відкидав.

Спілкувався з Тарасом – сином політзасланця отця Василя РОМАНЮКА та з ним са-мим після його звільнення, з Й.ТЕРЕЛЕЮ. Одержував з неволі і передавав дисидентським ко-лам (Л.ВОЗНЯК-ЛЕМИК, П.ЗАЛИВАСІ, Р.МОРОЗ) вірші ув'язненого поета Тараса МЕЛЬ-НИЧУКА, з яким знався ще з Уралу, 1979 організував йому втечу з психлікарні і переховував його.

1981 в Г. були проведені обшуки у справі Г.ПРИХОДЬКА та І.СОКУЛЬСЬКОГО.

1985-1989 — засновник і редактор машинописного позацензурного журналу “Карби гір”, де публікував статті про дисидентів і національний рух, їхні твори. 1988 разом з В. та П.СІЧКАМИ видав два випуски журналу "Досвітні вогні".

Г. – один з організаторів УГС (1988) та УРП (1990) в Коломиї.

1990, під час виборчої кампанії П.Мовчана видавав газету «На переломі».

1990-98 – депутат Коломийської міської ради, яка здійснила демократичні перетво-рення, згодом працював у відділі внутрішньої політики міськради, головним спеціалістом при міськвиконкомі, консультантом цього відділу.

1999 року завершив навчання в Чернівецькому економічно-правничому інституті, юрист.

З 1992 року член Національної Спілки журналістів України. З серпня 1999 – член Національної спілки письменників України.
Видав 4 книги поезії: «Подорож червоного у синьо-жовте» (1992), «Панас Заливаха» (1992), «Скиби волі» (1995), «Вусатий місяченько» (2000) та 3 книги прози: «Мста» – історична повість про боротьбу місцевого населення з печенігами в ХІV ст. (1994); «Тернистими шляхами» – повість про зв'язкову ОУН-УПА Марію Іванюк, 2000 р.; «Кроваві перехрестя» – історичний нарис про зв'язкову ОУН-УПА Юстину Качурак, два видання, 2002 і 2003 рр. Підготував до друку біографічну книжку "Тарас Мельничук", повість з часів ОУН-УПА, книжку «Дзвін у камері. Дуель. Драматичні поеми» (2010). Загалом видав 8 книг поезій та 9 книг прози. Статті й окремі Г. твори були опубліковані в різних часописах та журналах.

Постановою Верховного Суду України від 9.07.1994 вирок частково скасований за від-сутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 62 ч.2 і 64 КК УРСР.

1998 р. за твори «Панас Заливаха» та «Скиби волі» Г. присуджена літературна премія імені Тараса Мельничука; 2002 р. за збірку віршів «Молитви Довбуша» – премія імені Олекси Довбуша; 2003 р. за громадську, політичну і літературну діяльність –літературна премія імені Леся Гринюка.

3.01.2005 р. Г. обрано головою Коломийської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Жив із дружиною Галиною в м. Коломия Івано-Франківської обл. Дочка Світлана народилася 1973 р., через місяць після арешту батька, син Петро – 1980 р.н.

Бібліоґрафія:

Інтерв'ю з Д.Гриньківим 8-9.02. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121879635&w
Спогади політв’язня // Івано-Франківськ: Місто НВ. – 2005. – 145 с.
Вечір останньої ватри Василя Кархута. – Шлях перемоги, № 32 (26070), 10 серпня 2005 р.
Грім-Гора. Інтерв’ю Ігоря Кручика з Д.Гриньківим для ж. «Тиждень» 8.06.2011. http://tyzhden.ua/History/23398
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36. 47, 65-66; вип. 34.— С. 33; 1977, вип. 45.— С. 41, 50, 56; вип. 47.— С. 104-106; 1978, вип. 48.— С. 61; вип. 51.— С. 70, 93.
Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Гру-пи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка. Торонто — Балтимор, 1978. – С. 88, 418.
Людмила Алексеева. История инакомыслия в СССР. Новейший период. 1984. (Переви-дано: Вильнюс – Москва (VIMO): Весть, 1992. – С. 11).
Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 143.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х — початок 1990-х років.— К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1998.— С. 206-208.
Юрій Данилюк, Олег Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр ХХ ст.). К.: Рідний край, 2000. – С. 38, 124.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 178–182. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113894846
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 174–176; 2-е вид.: 2012 р., – С. 191–193.

Степан Сапеляк. 27.05.2003. Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 5.08.2016.

Доповнили і виправили І.Рапп та В.Овсієнко.