ДОЛІШНІЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ

автор: В.Овсіенко

(нар. 13.11.1930, с. Підлужжя Тисменецького р-ну Станіславської, нині Івано-Франківської обл. — п. 31.12.1995, с. Підлужжя).
Зв’язківець УПА з 13 років, згодом поширював самвидав.

Селянський син у кінці квітня 1944 пішов у підпілля — став спецкур’єром УПА. Шістнадцятилітнім, 14.11.1946, зв’язковий потрапив у руки енкаведистів. Його жорстоко катували: вимушували їсти землю, стріляли мимо вух лежачого долілиць, підвішували за ноги й наклавши петлю на підборіддя, але він нікого не зрадив. Утримували Д. в Тисменецькій, потім Станіславській тюрмах. Як неповнолітнього Д. засудили до 10 р. ув’язнення і 5 р. поразки в правах. До 18 років його утримували в Княжівській тюрмі підо Львовом. 19.08.48 взяли на етап — через Холодну Гору, що в Харкові, Красноярськ, Єнісеєм у Дудінку, далі товарняком у Каеркан. Там разом зі своїм краянином В.СТРІЛЬЦІВИМ Д. працював на шахтах, де пізнав усі жахи ГУЛАГу. Звільнений за амністією 04.09.54 як засуджений неповнолітнім.

Повернувшись додому, працював і навчався. Досконало знав історію національно-визвольних змагань, українську історію взагалі. Колишній політв’язень лише по декотрій спробі зумів вступити на заочний відділ Івано-Франківського інституту нафти й газу. Їздячи у справах служби по всій області, Д. розповсюджував самвидав, зокрема, трактат Івана ДЗЮБИ „Iнтернаціоналізм чи русифікація?“, вів просвітницькі патріотичні розмови з людьми.

Під час чергового покосу української інтеліґенції 1972 заарештований 21.02.72 і засуджений Івано-Франківським обласним судом до 7 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання за ст. 62 ч. 2 КК УРСР („антирядянська агітація і пропаганда“). Утримували в таборах Мордовії ЖХ-385/19 і 3, де був у близьких стосунках з В.ЧОРНОВОЛОМ, В.СТУСОМ та ін. У день радянського політв’язня, 30.10.75, етапований у табори Пермської обл. Брав активну участь в акціях протесту, у зв’язку з чим неодноразово карався в карцерах.

Заслання відбував у Сибіру. Звільнений 12.12.81.

Під час андроповського „полювання на відьом“, у липні 1984, Д. звинуватили у „злісному хуліґанстві“ (ст. 206) — нападі на міліціонера (хоча в нього під той час рука була в гіпсі). Відправили на 3 р. до табору суворого режиму в Комі АРСР. Звільнений під час „перебудови“ за 40 діб до кінця терміну — 07.09.87.

07.02.89 Д. одним із перших в Івано-Франківській області став членом Української Гельсінкської Спілки. Організовував збори й мітинги, насипання й освячення могил вояків УПА, розповсюджував самвидавську літературу. Д. — член-засновник Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (03.06.89), Української Республіканської партії (29.04.90), був членом її Ради і головою Контрольно-ревізійної комісії.

Помер Д. 31.12.95. Похований у рідному селі.

Бібліоґрафія:

Наталія Андрусенко. Василь Долішній: „Ліпше згоріти, ніж животіти“. // Вперед. (м. Тисмениця), 19 серпня 1995.

Некролог. // Самостійна Україна, 1996, №1 (187).

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 225–226. http://museum.khpg.org/1113896968&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 213–214; 2-е вид.: 2012 р. – С. 235.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 7.08.2016.