КАЛИНИЧЕНКО ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
автор: С.Карасик, В.Овсієнко
(нар. 31.01.1938, сел. Васильківка, Дніпропетровської обл.)
Дисидент, член Української Гельсінкської групи (УГГ).
1960-64 К. навчався в Київському інституті народного господарства, продовжив навчання в Ленінґраді. Інженер-електрик, економіст.
Під час навчання К. запропонували стежити за іноземними студентами. Не бажаючи стати "стукачем", вирішив утекти з СРСР. Своїми планами К. поділився зі студентом з Гани, який видав їх КДБ.
Заарештований у вересні 1964, але в січні 1965 звільнений.
1965-66 працював старшим інженером Всесоюзного проектно-технічного інституту енер.етичного машинобудування в Ленінґраді.
20.07.66 при спробі перейти радянсько-фінський кордон заарештований. Визнаний психічно здоровим в Інституті судової психіатрії ім. Сербського.
12.01.67 Мурманським обласним cудом К. засуджений до 10 р. таборів суворого режиму за звинуваченням у "спробі зради Батьківщини", ст. 64 п. "а", ст.ст. 40, 15 КК РРФСР. Карався в сел. Барашево Теньгушовського р-ну Мордовії, табір ЖХ-385/3. 13.06.72 переведений до ВС-389/36, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
Брав активну участь у боротьбі за статус політв’язня, за поліпшення умов утримання в’язнів. На початку 1974 разом з групою полів’язнів відмовився від радянського громадянства.
24.11.74 К. надіслав заяву Президії Верховної Ради СРСР (копію адресував Комісії з прав людини ООН), у якій писав, що судили його не за спробу перейти кордон, а за політичні переконання, і цитує з вироку: "не згоден з суспільним і політичним ладом", "намагався вчинити втечу за політичними мотивами". Вимагає: 1) привести умови його утримання під вартою у відповідність зі статусом політв’язня; 2) скасувати вирок; 3) надати можливість представникам ООН та інших міжнародних організацій перевірити підстави його звинувачення й засудження, а також умови його утримання під вартою. Якщо перша умова не буде виконана, він буде дотримуватися статусу політв’язня.
1975 переведений до Владимирської в’язниці.
Улітку 1975 К. почали возити по лікарнях: місяць у психбараці в Мордовії, місяць — в інституті ім. Сербськогов Москві, три місяці — у психіатричній лікарні м.Сичовка Смоленської обл. (ЯО-100/5).
За місяць до звільнення повернули до табору в Кучино. До кінца лютого 1976 утримували на карантині, а потім перевели в табірну лікарню, звідки й звільнили 19.03.76.
Оселився К. на батьківщині в сел. Васильківка Дніпропетровської обл., перебував під адміністративним наглядом, працював інженером-економістом на консервному заводі аж до нового арешту.
З 03.10.77 К. — член Української Гельсінкської групи.
17-27.10 1977 тримав голодівку, домагаючись виїзду з СРСР. 23.10.77 відіслав до Верховної Ради УРСР відмову від радянського громадянства, свій паспорт, військовий квиток і диплом про вищу освіту.
12.12.77 у К. проведено обшук у зв’язку з арештом Л.ЛУК’ЯНЕНКА.
18.12.77 підписав Звернення членів УГГдо Бєлградської Наради на захист Л.ЛУК’ЯНЕНКА.
07.04.78 К. заарештували на 2 тижні за "хуліґанство", яке виявилося у відмові піти на збори, де мав обговорюватися проект Конституції УРСР. З цього моменту влада збирає заяви односельчан, які "просять відмежувати їх від К.".
Звільнений з роботи. Не міг улаштуватися навіть на некваліфіковану роботу, у зв’язку з чим 07.10.79 тримав голодівку. У заяві Дніпропетровському обкому КПУ просив зареєструвати його як безробітного і надати матеріальну допомогу.
02.11.79 К. увосьме продовжений термім адміністративного нагляду. Йому знову оголосили попередження за Указом ПВР від 25.12.72і примусили забрати заяву про відмову від громадянства та вимогу дозволити еміґрувати. 29.11.79 К. заарештований як член УГГза звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді".
У січні - лютому у справі К. відбулися обшуки і допити в Києві, Харкові, Чернівцях, с.Лукашовому Дніпропетровської обл.
18.05.80 Дніпропетровським облсудом К. визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 2 КК УРСР з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. Із Дніпропетровського СІЗО спрямований відбувати термін у ВТК-10 Дубравлагу, Мордовія.
З 10.10.80 термін відбував на дільниці особливо суворого режиму колонії ВС-389/36-1, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
Після серії карцерів 15.10.81 за спробу передати на волю заяву протесту К. ув’язнений на рік у камері-одиночці.
20.01.83 Чусовським судом за активну участь в акціях протесту в таборі переведений на 3 р. в Чистопольськую тюрму, Татарська АРСР, УЭ-148/ст. 4, після чого повернули до Кучино.
08.12.87 у зв’язку з ліквідацією кучинської колонії переведений до ВС-389/35, ст. Всехсвятська, звідки звільнений 18.04.88.
Жив у Васильківці, потім у Харкові.
Весною 1989 виїхав до США, проживає у Вашинґтоні.
Бібліоґрафія:
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 165, 169, 173.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 212.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— P. 23.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 24-4; 1980, 2-16, 3-52, 7-30.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 249-276.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996 р.— С. 13.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 32.— С. 44; вип. 33.— С. 35, 54; вип. 34.— С. 32-33.
ХТС — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 41.— С. 43.
ХТС — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 55.— С. 21.
ХТС — Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 56.— С. 68.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. –2006. – с. 268-270): http://archive.khpg.org/index.php?id=1113911216&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 278-279; 2-ге вид., 2012. – 307-308.
Алла Ткач. Про Віталія Калиниченка // Борисфен, 2012, № 3 (249). – С. 33–35.
Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 12.02.2008. Останнє прочитання 8.08.2016.
Вас може зацікавити
Події
Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко
Спогади
СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.
Праці дисидентів
Персоналії / Загальнодемократичний рух
СУСЛЕНСЬКИЙ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.
Праці дисидентів
МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ОЧАКІВСЬКИЙ ВІЛЕН ЯКОВИЧ. Овсієнко В.В.
Дослідження
БУНТІВНИК (Віталій КАЛИНИЧЕНКО). Терещенко Рем
Інтерв’ю
РЕБРИК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
БЕРЕСЛАВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
МОГИЛЬНИЦЬКА ГАЛИНА АНАТОЛІЇВНА. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ЗАВГОРОДНІЙ ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.
Дослідження
ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.
Спогади
СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
МОСКАЛЕНКО ГЕОРГІЙ МИТРОФАНОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ДОВГАЛЮК БОРИС ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.