(нар. 19.03.1930, м. Ржищів Київської обл.)
Видатна поетеса. Її лірика була однією з духовних опор покоління шістдесятників.
Народилася в родині вчителів. З 1936 р. живе в Києві. Закінчила школу, навчалася в педінституті. З 1952 навчалася в Московському Літературному інституті ім. Горького, який закінчила з відзнакою 1956 р.. Перший вірш склала в окопі, перші публікації - 1946 р. Перші книги К. „Проміння землі“; (1957), „Вітрила“; (1958), „Мандрівки серця“; (1961) були новим словом в українській поезії, що повертало літературу з ідеологічних шорів „партійності”; у сферу мистецтва.
На початку 60-х К. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність”;. Був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів”;. 8.04.1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М. Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології”;) сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко”;. Це був сигнал для погрому покоління шістдесятників.
1963 знімають з друку книжку віршів К. „Зоряний інтеграл”;, книжка „Княжа гора”; знята з верстки. Фільм за сценарієм К. і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники“; —; про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою „Хто повернеться —; долюбить“;, що К. відмовилася від авторства.
1961 - 1977 рр. вірші К. лише зрідка проривалися в пресу. Деякі ходили в самвидаві, публікувалися в Польщі, Чехословаччині. 1967 добірка віршів К. вийшла у Нью-Йорку в антології „Шістдесят поетів шістдесятих років”;.
У листопаді 1965 К. разом з кінорежисером С. Параджановим, композиторами В. Кирейком і П. Майбородою, авіаконструктором О. Антоновим, письменниками Л. Серпіліним та І. ДРАЧЕМ спрямувала в ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтеліґенції у серпні - вересні, де вимагалося відкритого публічного розгляду справ заарештованих. К. приїхала 15.04.1966 у Львів на суд над М. ОСАДЧИМ, М. ЗВАРИЧЕВСЬКОЮ та братами М. і Б. ГОРИНЯМИ. Коли підсудних заводили в приміщення суду, разом з М. ДРАЧЕМ, М. ХОЛОДНИМ, В. ЧОРНОВОЛОМ кидала їм квіти і гукала „Слава!”;, прорвалася до М. ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ і вклала їй у руку плитку шоколаду, яку конвой тут же відібрав. Разом з І. ДРАЧЕМ К. звернулася до редакції журналу „Жовтень“; (тепер „Дзвін”;) і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати їм на поруки Б. ГОРИНЯ як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
На відкритих партійних зборах у Спілці письменників України (СПУ) 26.05.1966, де таврували „націоналістичних відщепенців“;, частина молоді влаштувала овацію К., яка відстоювала свої позиції і захищала І. СВІТЛИЧНОГО, П. ЗАЛИВАХУ, М. КОСІВА і Б. ГОРИНЯ.
15.11.1967 К. була присутня на суді В. ЧОРНОВОЛА у Львові, після чого разом з І. ДЗЮБОЮ, І. СВІТЛИЧНИМ, Н. СВІТЛИЧНОЮ надіслала листа П. Шелестові. У ньому суд кваліфікувався як суцільне порушення процесуальних норм.
1968 К. підписує „листа 139”; про порушення прав людини в УРСР, пише листа на захист ув’язненого В.ЧОРНОВОЛА у відповідь на наклеп на нього О.Полторацького в газеті „Літературна Україна“; від 16.07.1968. Після цього секретар ЦК з ідеології В. Маланчук вніс ім’я К. в ще один „чорний список”;, воно в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання“; стає повним. К. працює „в шухляду“;, проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС чи Леніна вона не написала.
1973 К. попала в новий „чорний список“; В. Маланчука. Того ж року за участь у похороні талановитого редактора Володимира Підпалого за доносом заступника парторга СПУ М. Рудя заввідділом культури ЦК КПУ М. Іщенко в доповідній записці для ЦК рекомендував репресивні заходи проти К. та І. ДРАЧА.
Тільки в 1977 виходить збірка віршів К. „Над берегами вічної ріки“;, а в 1979, після відходу В. Маланчука, за спеціальною постановою Президії СПУ вийшов історичний роман у віршах „Маруся Чурай“;, що пролежав без руху 6 років. Роман приніс К. справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність“; (1980) він 1987 був відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих скульптур“; (1987), книга для дітей „Бузиновий цар“; (1987) „Вибране“; (1989), історичний роман у віршах „Берестечко”; (1999). «Гіацинтове сонце» (2010), «Річка Геракліта» (2011), «Мадонна перехресть» (2011). І. СВІТЛИЧНИЙ відніс поезію К. до „зірок першої величини”;. Сколихнув суспільство її прозовий роман «Записки українського самашедчого» (2010).
К. —; лауреат премії ім. Франческо Петрарки (1994) і Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги (2000), почесний професор Національного університету „Києво-Могилянська академія”;. Від звання Герой України відмовилась: «Державної біжутерії не ношу».
К. живе в Києві. Мати двох дітей.
Бібліоґрафія:
I.
Ліна Костенко. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. - К.: Вид. дім „KM Akademia”;, 1999. - 32 с.
II.
Брюховецький Вячеслав. Ліна Костенко. Нарис творчості.—; К.: Дніпро, К., 1990.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80 років.—; К.: Либідь, 1995.—; С. 17, 19, 24-26, 52, 55-57, 61, 67, 70, 73-74, 81, 82, 105, 114, 115, 137, 145, 172.
Ліна Костенко. Біографія. Вибр. поезії. „Маруся Чурай”;: Інтерпретація творів: Навч. посіб.-хрестоматія // Упорядкув. Г.Клочека. - Кіровоград: Степова Еллада. - 1999. - 320 с.
Ліна Костенко: „Я вибрала Долю собі сама”;. Біобібліографічний посібник. Автор нарису Тарнашинська Л.Б. - К.: Нац. парлам. б-ка України, Ін-т л-ри ім. Т.Шевченка НАНУ, 2002. - 60 с.
Хто є хто в Україні.—; К.: К.І.С., 2004.—; С. 399.
Ліна Костенко про сьогодення. - Шлях перемоги, № 21 (2608), 2004. - 19 травня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 326-328. https://museum.khpg.org/1113913493
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 338-339; 2-е вид.: 2012 р. - С. 376-377.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група, 1999, 19.04.2005. Останнє прочитання 9.08.2016.
