КУРИЛО ВАСИЛЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ (нар. 02.04.1921, с. Церківна Болехівського р-ну Івано-Франківської обл. - п. 1.05.2004, м. Львів)
Учасник національно-визвольної боротьби, член ОУН. Розповсюджував самвидав.
К. народився в багатодітній селянській родині. 1939 закінчив ґімназію. Два роки на-вчався в духовній семінарії в Станіславі (нині Івано-Франківськ). З 17-ти років будучи в підпіллі ОУН, заочно навчався на літературному факультеті Подебрадського університету (Чехословаччина), та війна перешкодила його закінчити.
1941 пройшов юнацький військовий, пропагандивний і медичний вишкіл ОУН, улі-тку 1942 в с. Мізунь склав присягу як член ОУН. Під псевдонімом «Орест» служив в УПА як пропагандист, працював у підпільних редакціях і друкарнях по різних селах і криївках (Мізунь, Пшеничник, Новоселиця, Тязів, Сільце, Чорнолісці, Яблінка), друкував на циклостилі та друкарських машинках листівки, брошури, ґазети, журнали, був техніч-ним керівником відділу пропаганди.
Восени 1946 захворів на туберкульоз легенів. По дорозі до поліклініки, під час напа-ду повстанців на потяг, «сліпою» кулею поранений у ліву ногу, зламав руку і вдарився головою, у зв'язку з чим все життя страждав від головного болю. Медсестра, яка супрово-джувала К., влаштувала його на операцію в Станіславській лікарні як «бідного хлопчину з села». Лікувався в підпільному госпіталі в передмісті Майзлі, де й заарештований 07.11.1946. Після тяжких катувань засуджений 27.02.1947 у Станіславі за ст. 54-1, 54-11 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі.
Відбував покарання в таборах Комі АРСР (Ухта, Ветлосян, з 1949 - Воркута), де працював у кам'яному кар'єрі, у пральні, а здебільшого фельдшером. Тяжко хворів, було, що важив 43 кг. Мав номер 1Ф864. Брав участь у повстанні на 29-й шахті (Воркута) 25.07 - 01.08.1953 під гаслом “;Свободу нам —; вугілля Батьківщині”; з вимогами зняти замки з бараків, звільнити малолітніх, старих і жінок, не водити на роботу в наручниках, скороти-ти робочий день до 8 годин та ін.. Повсталих розстріляли з кулеметів, установлених на вежах. Загинуло 376 в’язнів, сотні поранено. К. був перекинутий у 10-й табір, згодом у 32-й і 19-й. Брав участь у роботі підпільної «ОУН-Північ» (Любачівський, Степан СОРОКА, Омелян Пришляк та ін.), яка збиралася перенести свою діяльність в Україну. 1956, з викінченням терміну, випущений на заслання. Тим часом закінчив медичну школу при госпіталі у Ветлосяні за фахом фельдшер і педіатр. Працював фельдшером у карному таборі Мульда.
23.10.1957 К. звільнений. Пропозицію залишитися працювати на Півночі не прийн-яв. Де б не питав роботи в рідному краю, місцеві чиновники казали, щоб повертався, звід-ки приїхав. Два роки жив у селах Львівської обл. без прописки. Одружився, є сини Орест 1959 і Володимир 1962 р.н.. Нарешті 1959 К. прописали в с. Лопатин як хворого на тиф, щоб його можна було законно поховати. Одужавши, працював у медпункті в м. Броди, потім у с. Щуровичі. 1963 раптом осліп. Рік лікувався у Львові, Києві, в санаторії в Ірпені. Вдалося відновити 70% зору, проте став інвалідом другої групи. Працював завмедпунк-том у с. Трійці Радехівського р-ну, педіатром у с. Оглядів цього ж району. У лютому 1974 К. скеровують до Львівського медінституту на курси масажистів, звідки був звільнений як колишній політв'язень. Однак як слабому зором вдалося влаштуватися масажистом у 8-й лікарні Львова.
Тим часом К. вже був знайомий з художником і етноґрафом Іваном Гончаром, з лі-карем Миколою ПЛАХОТНЮКОМ, зі львівськими шістдесятниками. Усі ці роки він ро-змножував (з допомогою другої дружини Надії) і широко розповсюджував документи, які привіз із Півночі, та літературу самвидаву (твори І.ДЗЮБИ, В.МОРОЗА, Є.СВЕРСТЮКА, В.ЧОРНОВОЛА, М.Брайчевського та ін.), збирав і розповсюджував ін-формацію про політичні переслідування, зокрема, священиків, про руйнування церков, пам’ятників. Упорядкував машинописну збірку матеріалів під назвою "Прометей", до якої ввійшли вірші К. та нарис про роки ув'язнення «Трикутник смерті», а також праці Юрія Клена "Прокляті роки", Святослава Галицького «Кличу живих», О.Кузьми "Листопадові дні".
30.01.1980 К. був заарештований у Львові, звинувачений у проведенні антирадянсь-кої агітації і пропаганди за ст. 62, ч. 2 КК УРСР, засуджений 14.07.1980 до 10 р. позбав-лення волі в таборах особливого режиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпеч-ним рецидивістом. Карався у відомому “;таборі смерти”; ВС-389/36 (сел. Кучино Пермської обл.) разом з І.КАНДИБОЮ, М.ГОРИНЕМ, С.СКАЛИЧЕМ, О.ТИХИМ та ін.. Будучи майже сліпим та хворим на серце й печінку, мусив працювати (мив підлогу в коридорі). У вересні 1985 переведений на безкамерний режим, а в січні 1986 - у табір суворого режиму в тому ж Кучино.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19.02.1987 66-літнього К. помилувано, а не відбуті 2 р., 10 міс. і 16 днів замінено умовним покаранням з виправним терміном 3 ро-ки. Звільнений 14.03.1987. Повернувся у Львів, де перебував під адміністративним нагля-дом аж до кінця терміну. Чотири рази на місяць представник міліції провіряв, як він живе, хто його відвідує, куди він ходить і т. ін. Жив на мізерну пенсію.
К. опублікував спогади про В.СТУСА, О.ТИХОГО, Ю.ЛИТВИНА, В.МАРЧЕНКА.
Похований у Львові.
Бібліоґрафія:
I.
Незабутня зустріч (В. Стус) // Нескорена нація.—; Львів.—; 1992.—; № 2.
Зустріч у в’язниці (О. Тихий // Нескорена нація.—; Львів.—; 1992.—; № 13.
Вистраждане і пережите // Нескорена нація.—; 1997.—; № 33.
II.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.—; Мюнхен: Права человека.—; 1981, 8-7.
Хроника текущих событий.—; Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.—; С. 57.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980-1985 рр. - 1981: 3-68, 3-204, 4-8.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з В.Курилом 20.01. 2000 р. https://museum.khpg.org/1121316223
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 368-370. https://museum.khpg.org/1113914008
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 359-360; 2-е вид.: 2012 р. - С. 403-404.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 13.06.2002. Останнє прочитання 10.08.2016.