(нар. 26.11.1934, с. Ксаверівка, Васильківського р-ну Київської обл.- п. 05.09.1984, с. Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл.)
Поет, письменник, публіцист, член Української Гельсінкської груп (УГГ).
Л. народився в сім’ї сільських учителів. Батько воював на фронті, потім партизанив у загоні С.Ковпака. Помер від ран 1944.
Мати з сином перебралася в c. Барахти Київської обл. Після закінчення семирічної школи Л. пішов до гірничо-промислової школи в м. Шахти Ростовської обл., але через хворобу покинув її і повернувся до села.
24.06.53 Л. разом з декількома хлопцями був заарештований і 29 липня засуджений Васильківським районним судом за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 р. "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 р. позбавлення волі. Домагаючись довідки на виїзд із села на навчання, хлопці „шантажували“; голову колгоспу "пропажею" телиці, яку вони прив’язали до дерева в лісі. Покарання відбував на будівництві Куйбишевської ГЕС (Кунєєвський ВТТ)
31.01.55 Л. був звільнений завдяки клопотанням С.Ковпака, але 14 квітня знову заарештований за звинуваченням у створенні в таборі в липні - серпні 1954 антирадянської націоналістичної організації "Братство вільної України" (БВУ).
Члени організації готувалася, вийшовши на волю, встановити зв’язки з підпіллям ОУН, щоб боротися за незалежність України. Хоча далі написання статуту, складання присяги та пропаганди в своєму колі справа не просунулася, Л., як ініціатор і один з лідерів організації, 10.09.55 був засуджений Куйбишевським обласним судом за ст.ст. 58-10 ч. 2, 58-11 КК РРФСР на 10 р. таборів і 3 р. поразки в правах. Усього в цій справі було засуджено 16 осіб - українців, в’язнів Кунеєвського табору.
Л. карався в таборах Сибіру (Мединь, Озерлаг) і в Мордовії. Там написав книгу віршів "Трагическая галерея"—; про долю свого покоління, про жертви терору і присвятив її Л.ЛУК’ЯНЕНКУ.
Л. звільнився 14.06.65, одразу ж поїхав до Москви і передав посольству США інформацію про становище політв’язнів у концтаборах. Співробітникам посольства вдалося непомітно вивезти його в машині і випустити на вулиці. Оселився в с. Барахти, де жила його мати. Одружився з Вірою Мельниченко. 1967 народився син Ростислав.
Працював на заводі холодильників у м.Василькові, на трубному заводі. Був обраний до профкому. Намагався переконати робітників, що профспілка - це не „приводной ремень партии“;, а інструмент захисту економічних інтересів робітників. КДБ погрожував арештом. Л. мусив виїхати на роботу до Сибіру.
Після повернення 14.11.74 був заарештований у м.Рівне. Інкримінували як наклепницькі низку літературних і публіцистичних праць. 13.03.75 Київський обласний суд засудив Л. за ст. 187-1 КК УРСР до 3 р. таборів суворого режиму. Ув’язнення відбував у колонії № 25 (сел.Верхній Чов, Комі АРСР). У таборі переніс операцію на виразку шлунку.
14.11.77 Л. знову повернувся в с.Барахти. Півтора року був під адміністративним наглядом. На пропозицію О.МЕШКО в червні 1978 р. вступив до Української Гельсінкської групи (УГГ). У квітні 1979 написав працю "Правозахисний рух в Україні, його засади і перспективи", де, зокрема, відзначив: „Супільство - це живий організм, що живе і розвивається за природним законам з тенденціями до все більшої свободи... Інакодумство в Україні має свої глибокі революційно-демократичні та ліберальні традиції... Свободолюбство, демократизм є характерними ознаками як українця, так і всієї української нації“;. Цю працю високо оцінив Петро ГРИГОРЕНКО.
19.07.79 незадовго перед тим оперований на верікоз Л. був затриманий п’ятьми міліціонерами, завезений до відділу міліції, побитий, оштрафований і відпущений, а 06.08.79 заарештований за звинуваченням у вчиненні опору працівникам міліції. Засуджений 17.12.79 Васильківським райсудом до 3 р. таборів суворого режиму за ст. 188-1 ч. 2 КК УРСР. В останньому слові Л. сказав: "Ви хочете знищити Литвина, але це вам не вдасться. Убити в мені людину, вбити в мені віру в любов, у прекрасное, правду, і свободу - вам не вдасться, панове прокурори, Литвин вас не боїться, панове начальники. Не боїться, хоч знає, чого ви варті, добре знає ваше справжнє єство, знає, що таке радянська дійсність і радянська влада, що таке її каральні органи".
Карався в м.Біла Церква, в сел. Буча під Києвом (ЮА-45/85), у липні - вересні 1980 в м. Херсоні (17/90).
За 1,5 міс. до закінчення терміну, 24.06.82, Київський облсуд визнав Л. особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Йому, зокрема, інкримінували написання низки статей, а також "зведення наклепів на органи радянської влади в усній формі". До справи були долучені написані раніше документи: "Борцям за свободу і незалежність Чехословаччини", "Слово про грішників, що каються", "Некролог", "Звернення до Дж.Картера", "Радянська держава і радянський робітничий клас" та інші публіцистичні твори.
У травні 1983 хворий на виразку шлунка Л. етапований у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. (ВС-389/36-1). Дантист зняв йому емаль з зубів, щоб поставити коронки - і більше не з’явився. 9 останніх місяців Л. тяжко страждав від болю, а тут ще дізнався про смерть у неволі колишньої дружини. Син залишився з бабусею. Тяжко переживав Л. смерть О.ТИХОГО і Б.АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧА. Збіг тяжких обставин спричинився до тяжкого душевного і фізичного стану. В останні дні він не міг ходити і майже нічого не бачив, був звільнений від роботи.
23.08.84 Л. був виявлений у бараці з розтятим животом. Через два тижні помер у лікарні в м.Чусовий. Матері дозволили бути присутньою на похороні. Чи було це самогубство? Наглядачі так і не знайшли, чим він порізався, —; ні одразу, ні під час подальших обшуків.
Усього він був засуджений на 41 рік неволі, не враховуючи 1,5 р. адміннагляду. У таборах відбув 20 р. з 49 прожитих. Він устиг написати декілька повістей і збірок віршів (більшість літературних творів досі не знайдені).
19.11.89 тлінні рештки В.СТУСА, О.ТИХОГО і Л. були з великими почестями перепоховані на Байковому кладовищі в Києві.
1980 Закордонне представництво УГГ видало книгу "Юрій Литвин (портрети сучасників)“;. 1991 у Львові вийшла збірка віршів В.СТУСА і Л. "Передчуття". 1996 в Харкові коштом його друга, колишнього політв’язня І.ПАШКОВА видано збірку віршів Л. "Трагическая галерея". 42 документи справи —; рукописи, статті, заяви, листи в 1991 передані з СБУ матері Л. - частина з них видана 1999 р. окремою книжкою.
1992 зусиллями Дрогобицького "Меморіалу" побудовано нову хату для матері Л. Надії Антонівни Парубченко в с. Барахти, де вона дожила віку (14.10 1914 - 26.10 1997). Там же 1994 в школі відкрита кімната-музей Л.
Бібліоґрафія:
І.
Ю.Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи / Сучасність, 1979, ч. 10. - С. 98 - 104.
Ю.Литвин (Портрети сучасників).—; Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. Упорядкувала Надія Світлична. - 1980. —; 32 с.
(Ю.Литвин) // Українська Гельсінкська Група. 1978—;1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983. —; С. 365-404.
Передчуття: Вибрані твори Василя Стуса і Юрія Литвина / Упоряд. і підготовка тексту Д. Стуса; Післямова О.Покальчука; Художн. М. Красник. - Львів: Видавничий центр “;Фенікс”;, 1991. - 160 с., іл. - (Книгарня “;Просвіти”;).
«Сонце без Ялинки не приносить щастя…». Листи Юрія Литвина до коханої. —; Україна, 1991, № 25. - С. 18-21.
Ю. Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи // Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасності про вільне, демократичне суспільство і права людини. - К. “;Рад. письм”;, 1994. - С. 146 - 152.
Литвин Ю.Т. Трагическая галерея: Стихи (Сост. Иван Пашков). - Харьков: МЧИ “;Кентавр”;, 1996 - 126 с.
Юрій Литвин. Люблю - значить живу. Публіцистика. Упорядник Анатолій Русначенко. - К.: Видавничий дім «KM Academia», 1999. - 96 с.
(Ю.Литвин) // Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. - Т. 1. - С. 93-96; Т. 3. - С. 80, 145, 177-182; Т.4. - С. 84-94, 95-100, 167-169, 236-277 та ін.
Литвин Юрій. На лезах блискавок: (Поезії, статті, звернення, заяви, спогади, документи, листи) / Упорядник Р.Доценко. - К.: Вид. ім. Олени Теліги, 2009. - 496 с.; іл. - Укр., рос.
ІІ.
Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина) https://museum.khpg.org/1367604869
Хроника текущих событий.—; Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.—; С. 26-27; 1977, вип. 47.—; С. 109, 129; 1979, вип. 54.—; С. 6, 36-37, 40; вип. 55.—; С. 6; 1980, вип. 56.—; С. 16, 111; вип. 57.—; С. 86.
Вести из СССР.—; Мюнхен: Права человека. Т. 1. 1978-1981.—; 1979, 12-10, 15-3, 23-13; 1980, 1-14; Т. 2. 1982-1984.—; 1984, 19/20-1.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980-1985 рр. - 1980: 1-7, 4-26, 8-20, 10-22; 1981: 1, 2-94, 2-268, 3; 1982: 6-4, 6-41; 1984: 2-21, 10-1, 12-52; 1985: 2-57, 3-48, 4-35, 5-11.
Українська Гельсінкська Група. 1978—;1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.—; С. 365-404.
В.Шовкошитний. Народе мій, до тебе я ще верну...—; Україна, 1990, № 4.—; С. 7-9; Герої народжуються на могилах героїв. - Вид-во «Український пріоритет». - 2012.: https://museum.khpg.org/1384594828
В.Овсієнко. Любов. Добро. Свобода.—; Україна, 1991, № 24.—; С. 12-19. https://museum.khpg.org/1121786042
Михайло Горинь. “;Я вас люблю за вашу поганість, яка завтра стане добротою”;. - “;Самостійна Україна”; - 1994, ч. 23. - 18 червня; Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров - Харків: Права людини, 2009 р. - С. 135-141.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 років.—; К.: Либідь, 1995.—; С. 166, 168, 173-175, 195.
Василь Овсієнко. Світло людей. Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. Бібліотека журналу УРП “;Республіка”;. Серія: політичні портрети, №4. - 1996. - С. 75-92.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.—; К.: УРП, 1996.—; С. 16-17.
А.Русначенко. Юрій Литвин - гуманіст і мислитель. - Нова політика, 1998, №1. - С. 28 - 36.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.—; К.: Видавництво ім. О.Теліги.—; 1998.—; С. 145, 212, 224, 245, 246.
А.Русначенко. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940-1980-х років. - К.: Видавничий дім «КМ Academia». - 1999. - С. 251-268, 280-284.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров та В.В.Овсієнко. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001. - Т.1 - С. 93-96; Т. 3. - С. 80, 145, 177-182; Т.4. - С. 84-100, 167-169, 236-277 та ін.
Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б.Є.Захаров. - Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. - С. 238 - 261.
Доценко Ростислав. Юрій Литвин - поет і правдоборець під в’язничним муром епохи. Спогад-роздум. - К.: Український Центр духовної культури. - 32 с.
Литвин Юрій. На лезах блискавок: (Поезії, статті. Звернення, заяви, спогади, документи, листи) / Упорядник Р. Доценко. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009 - 496 с.: Укр., рос.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 383-387.
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 372-374; 2-е вид.: 2012 р. - С. 418-420.
Лук’яненко Л. З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. - К.: Тамподек ХХІ, 2012. - С. 552-555 та ін.; Шлях до відродження: в 13 т. Т. 9: З часів неволі: Одержимі / Левко Лук’яненко - К., ТОВ «Юрка Любченка», 2014. - 552-555 та ін.
Доценко Р. І. Літературознавство. Вибране / Доценко Р. І.; передмова та упорядкування Миколи Білоруса; фотоколаж Шахена Назаренка. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2013. - 592 с. (Про Ю. Литвина: 20-21, 341-366).
Овсієнко Василь. Любов. Добро. Свобода. Юрій Литвин // Наша віра. - № 11 (320). Листопад, 2014. - С. 12-13.
Софія Карасик, Харківська правозахисна група. 2001. Доповнення, виправлення і переклад В. Овсієнка 2001 р. Останнє прочитання 11.08.2016.