Персоналії / Український національний рух
19.04.2005   І. Рапп. Доповнив у липні 1998 р. В.Овсієнко за усною розповіддю Д.Мазура

МАЗУР ДМИТРО ДМИТРОВИЧ

Учитель, просвітник

МАЗУР ДМИТРО ДМИТРОВИЧ (нар. 05.11.1939, с. Гута-Логанівська Малинського р-ну Житомирської обл.)

Учитель, просвітянин.

Народився в сім’ї вчителів. В атмосфері ще живих народних обрядів, у толоці війни, живої історії, частих переїздів батьків із села до села склалася його душа. Матеріальна бідність народу і тоді ще багатство духовне, пісні та минувшина дали йому змогу стати свідомим. 1961 вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту, але з другого курсу його призвали в армію. Служив у Криму та Волгограді, де захворів на гіпертонію.

Відновив навчання 1965. Проводив національну просвітницьку роботу в середовищі студентів, у зв’язку з чим його викликали на бесіди в КГБ. Почувши про працю І.ДЗЮБИ “;Інтернаціо-налізм чи русифікація?”;, поїхав у Київ познайомитися з автором.
Викладав українську мову й літературу в с. Рясне Ємільчинського р-ну.

Весною 1968 у зв’язку з 50-річчям (2 квітня) письменник Олесь Гончар приїхав на зустріч зі студентами Житомирського педінституту і громадськістю. Оскільки виступити мав тільки один студент, друзі викликали М. і попросили його написати текст, який і був виголошений наприкінці зустрічі. Мова йшла про проблеми національної духовності, порушені О.Гончаром у романі “;Собор”;, лайка на адресу якого щойно розпочалася. Зала і весь Житомир були збуджені. Розпочалася “;чистка”; серед викладачів.

КГБ розпочав систематичне переслідування автора тексту, і під його тиском М. мусив покинути роботу в школі. Вдалося влаштуватися в сусідньому с. Білка Коростенського р-ну вчителем німецької мови. На “;ленінському уроці”; в 1971 М. розповів учням про голод 1933 р., репресії, про бідування престарілих колгоспників, які часом закінчувалися трагедіями, критикував радянську систему примусових “;виборів без вибору”; —; і був звільнений з роботи як “;професійно непридат-ний”;.

Позбавлений можливості працювати за фахом і через гіпертонію, М. жив у батьків і працю-вав дома в с. Гута-Логанівська. Малинський районний суд звинуватив його у “;дармоїдстві”; і присудив йому 1 р. примусових робіт. М. оскаржив вирок у касаційному порядку, завимагав роботи за фахом і заявив, що коли вирок вступить у силу, він стане до примусової праці. Але ухвали касаційного суду він не дочекався. 28.02.1973 М. викликали в Малинський суд, де за 5 хвилин його засудили до 1 р. ув’язнення (замість замінити, згідно з законом, 1 р. примусових робіт на 4 місяці ув’язнення).

Термін відбував у таборі загального режиму в с. Перехрестівка Роменського р-ну Сумської обл. Тяжко хворів. Із Житомира приїздили співробітники КГБ і фабрикували нову “;справу”;. Один в’язень письмово відмовився свідчити проти М. —; можливо, тому обійшлося попередженням.

Після звільнення М. працював у Малині на експериментальному заводі, після травми —; в колгоспі в своєму селі. Співпрацював з Українською Гельсінкською групою (УГГ), зустрічався з М.РУДЕНКОМ. У зв’язку зі справою В.ОВСІЄНКА, що тоді фабрикувалася, їздив до О.МЕШКО в Київ, привіз 07.02.1979 на його суд у Радомишль Л.Б.Туманову (Москва), яка записала процес, внаслідок чого академік А.САХАРОВ став на захист ОВСІЄНКА.

Під час обшуку в червні 1980 у М. були вилучені його заяви на захист І.ДЗЮБИ, протест проти виключення О.Солженіцина зі Спілки письменників, текст “;Замість останнього слова”; В.ОВСІЄНКА. 30.06 М. був заарештований КГБ і звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Інкримінували також висловлювання про окупацію Афґаністану, про неминучий розпад СРСР. Під час слідства майор КГБ Радченко погрожував: “;Ми тебе уб’ємо. Нам не потрібні такі хитрі, як ти. Уб’ємо під тим приводом, що ти схильний до тероризму”;.

У грудні 1980 Житомирський обласний суд засудив М. до 6 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Про всяк випадок останнього дня суду з їжею йому дали препарат, що гальмує психіку.

Термін відбував у колонії ЖХ-385/3-5, пос. Барашево, Мордовія. На побаченнях з матір’ю передавав письмову й усну інформацію про становище політв’язнів, зокрема, про литовців. Співавтор листа до “;Міжнародної амністії”; на захист політв’язнів. 1983 р. М. возили в Житомир на “;бесіди”; в КГБ. Результат один: під вікном камери працював дизель, що призвело до отруєння М.

За листи до М.Горбачова про загрозу Чорнобильської катастрофи за наполяганням Жито-мирського КГБ був кинутий у ШІЗО і пробув на карцерному режимі останні 9 місяці терміну (без постелі, пісна гаряча страва раз на дві доби).

У кінці липня 1986 хворим і знесиленим етапований на заслання в с. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятії. Поселили в гуртожитку з секретарем комсомольської організації Кузьміним, який погрожував М. убивством. Звернення до КГБ було проіґнороване. Комсомолець переламав М. руки і завдав тяжкої черепно-мозкової травми, зламав перенісся. Після операції та 10-денного лікування М. повернули в ту саму кімнату. Комсомолець витягнув М. на балкон і погрожував скинути. Восени 1986 М. втік із заслання і 2 місяці переховувався в рідному краю. Заарештований у січні 1987 в м. Коростишів. Засуджений на 1 р. ув’язнення. Карався в таборі суворого режиму в Улан-Уде (пос. Сонячний, Бурятія). М. утримували у відділенні для туберкульозних. Після закінчення терміну етапований на заслання в Заіграєвський р-н. Не було грошей, одягу, житла. Туберкульоз проґресував. Рятуючи своє життя, у лютому 1987 М. знову полишив місце заслання. Деякий час далеко в тайзі його рятували місцеві мешканці. У березні був заарештований у м. Маріуполь і знову засуджений на 1 р. таборів. Помістили в те саме тубвідділення в Сонячному. Захворів також хворобою Боткіна.

У вересні 1988 щойно звільнений В.ОВСІЄНКО від імені Українського комітету захисту політв’язнів ударив зі Львова телеґраму М.Горбачову на захист життя М. (копію —; світовій громадськості). М. ізолювали від інших хворих, а 08.12.1988 він у числі останніх політв’язнів був “;помилуваний”;.

Повернувся до батьків, яких скоро поховав. Вступив в Українську Гельсінкську Спілку (УГС), з 1990 р. —; член УРП, з 1997 —; член НРУ. Реабілітований у 1991 р. Живе в рідному селі. Самотній. Виступає як публіцист.

Указом Президента України В.Ющенка № 939/209 «Про відзначення державними нагорода-ми України з нагоди Дня Свободи» від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» Д. Мазур нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Бібліоґрафія:

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980-1985 рр. - 1980: 8-7, 9-12, 11-4; 1981: 1, 2, 6; 1982: 5-10, 9-39; 1984: 9-14; 1985: 9-28 

Хроника текущих событий.—; Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.—; С. 59; вип. 60.—; С. 54; 1983, вип. 63.—; С. 23, 170, 196, 197.

Людмила Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вільнюс-Москва: Весть, 1992.—; С. 31.

Юрій Данилюк, Олег Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х - 80-ті рр. ХХ ст.). - К.: Рідний край, 2000. - С. 41, 105.

Архів ХПГ: Інтерв’ю Д.Мазура 22.07 та 7.08. 1998 р.; частково: // Соборна площа, № 45 (216), 6.11.2009 р. (м. Малин Житомирської обл.). https://museum.khpg.org/1185657637

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 411-414. https://museum.khpg.org/1113916160

Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 394-395; 2-е вид.: 2012 р. - С. 442-443. 

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 1998. Останнє прочитання 11.08.2016.

МАЗУР ДМИТРО ДМИТРОВИЧ

поширити інформацію


Подібні статті

Український національний рух. Драбата Валентина Павлівна

Український національний рух. Коцур (Коцурова) Анна

Український національний рух. Косовський Володимир Іванович

Український національний рух. Адаменко Микола Петрович

Український національний рух. Братко-Кутинський Олексій Андрійович

Український національний рух. Самійленко Микола Омелянович

Український національний рух. Боцян Іван Семенович

Український національний рух. Возна (Кушнір) Галина Петрівна