РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ (нар. 19.12.1920 р., с Юр’ївка Луганської обл. – п. 1.04.2004, м. Київ)
Письменник, поет, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінкської групи (УГГ), Герой України.
Народився в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті 1927 р. Сім’я, в якій було троє дітей, вирішила господарювати на землі і вже через рік розжилася на коня, корову, пару волів. Усі тяжко працювали, але через рік усе довелося здати в колгосп, куди пішла працювати й мати. Назавжди запам’ятався Миколі голод 1933. Восьми літ через травму перестав бачити на ліве око.
Складати вірші Микола Руденко почав у дитинстві, їх друкували піонерські газети, він був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому в 1939 вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці. В партію вступив ще після закінчення школи, на шахті, де раніше працював батько. У 1939 призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). 4.10.1941 в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений розри-вною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Лікувався рік. Лікарі не сподівалися, що Р. буде ходити. Ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю. Наго-роджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, шістьма медалями. Демобілізу-вавшись у 1946, Р. в університет не повернувся, бо не міг сидіти. Після виходу в 1947 р. збірки віршів “З походу” прийнятий у Спілку письменників України. Працював відповідальним секре-тарем видавництва “Радянський письменник”, був редактором журналу “Дніпро”, секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.
Р. – автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, “Вітер в обличчя” (1955), “Остання шабля” (1959), “Орлова балка” (1970-і) фантастичних романів “Чарівний бумеранг” (1966), “Слідами космічної катастрофи” (1962), поеми “Хрест” (1976, про голод 1933 р.).
Уперше Р. виступив проти існуючих порядків у 1949, коли під виглядом критики “космопо-літів” громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від Р. як секретаря партко-му СПУ вимагали негативних характеристик, а він, чоловік м’який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але Р. з 1950 р. вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істебліш-менту. “Довго я залишався дуже партійним, – сказав пізніше Р. в одному інтерв’ю. – Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна”.
Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з’їзді КПРС “культу особи Сталі-на”. Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправиль-не. Штудіювання “Капіталу” переконало Руденка в тому, що вчення Карла Маркса помилкове в самій своїй основі – у розумінні теорії додаткової вартости. Вона створюється не надексплуата-цією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Руденко виклав у філософських працях “Економічні моно-логи”, яка з’явилася в самвидаві в 1975 р., і “Енерґія проґресу”, у романі “Формула Сонця”.
1974 р. за критику марксизму Р. виключений з КПРС, 1975 – з СПУ. Мусив продати маши-ну, дачу, влаштувався нічним сторожем.
На початку 70-х Р. включився в роботу на захист прав людини, в тому числі національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення “Міжна-родної амністії”. 18.04.1975 року був заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв’язку з 30-річчям перемоги амністований як учасник війни.
Коли Р. домагався відновлення пенсії як інвалід війни, його в лютому – березні 1976 р. шах-райським чином примусово піддали психіатричній експертизі. Тільки завдяки порядності лікарів його не запроторили в психіатричку.
Після консультацій з Петром ГРИГОРЕНКОМ, Оксаною МЕШКО, Олесем БЕРДНИКОМ, Левком ЛУК’ЯНЕНКОМ, Іваном КАНДИБОЮ, Олексою ТИХИМ, Миколою МАТУСЕВИЧЕМ, Мирославом МАРИНОВИЧЕМ, Ніною СТРОКАТОЮ 9.11.1976 року на квартирі Олександра ГІНЗБУРҐА в Москві Р. провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Того ж вечора квартира Р. на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою. Оксана МЕШКО, яка ночувала в квартирі разом з дружиною Р. Раїсою РУДЕНКО, була поранена в плече. Так КГБ “відсалютував” на честь створення УГГ. Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі “Типові порушення прав людини” були дані про голод 1933 р., про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських полів’язнів.
23-24.12.1976 у Руденків був проведений обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 5.02.1977 року Р. заарештований у Києві й етапований літаком у СІЗО м. Донецька, де було порушено справу проти нього і О.ТИХОГО. (Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських груп Юрія ОРЛОВА, Р. і Томаса Венцлови дало Політбюро ЦК КПРС на клопотання Ґенерального прокурора СРСР Романа Руденка та Голови КГБ Юрія Андропова).
Суд відбувся 23.06–1.07.1977 в “ленінській кімнаті” контори “Змішторгу” в м. Дружківка Донецької обл., на що “були процесуальні підстави” – О.ТИХИЙ народився і жив поблизу. З контори зняли вивіску. Допитаних свідків у залі не залишали. Одним зі свідків звинувачення у справі виступав професор Ілля Стебун, якого Р. колись захищав від звинувачень у “космополіти-змі”.
Р. був засуджений на 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Р. кваліфіковані як наклепницькі. Суд обмежився тільки констатацією цього. Наприклад, з приводу “Енерґії проґресу” у вироці сказа-но, що праця “має ворожий характер, у ній наведені вигадки, які паплюжать радянський дер-жавний і суспільний лад”. У ній Р. “робить спробу зганьбити революційні завоювання радянсько-го народу і його авангарду – комуністів”. “У своїх художніх творах Руденко, виходячи з ворожих націоналістичних позицій, вустами виведених ним персонажів зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”. Нема у вироці й доказів, що Р. ставив за мету підірвати радянський лад.
Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 були вилучені з обігу (бібліотек і тор-гівлі) всі твори Р. — усього 17 назв.
Р. відбував покарання в мордовському таборі ЖХ-385/19 (пос. Лєсной) і ЖХ-385/3 (пос. Ба-рашево). Спочатку як інваліда війни 2-ї групи Р. не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того, як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу РУДЕНКО свої вірші, його у вересні 1981 р. етапували в ВС-389/36, що в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.
5.05.1978 Раїса РУДЕНКО провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві, три-маючи в руках гасло: “Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!”. За активну діяль-ність в УГГ і захист чоловіка 15.08.1981 вона теж була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево в Мордовії.
За участь у страйках в’язнів, зривання нашивок з прізвищем, відмову від роботи Р. часто ки-дали штрафний ізолятор (ШІЗО) і приміщення камерного типу (ПКТ). Начальник табору сказав: “Ви втратили право називатися інвалідом війни 2-ї групи”. Змінивши групу інвалідности на 3-ю, адміністрація послала Р. на тяжку роботу.
5.03.1984 Р. відправлений етапом на заслання в с. Майма Горно-Алтайської АО, куди через три роки, після відбуття строку, привезли дружину Раїсу. Звільнені вони з заслання грудні 1987, але виявилося, що повертатися нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіску-вала. Руденки виїздять у кінці 1987 року у Німеччину, потім у США. Р. працює на радіостанціях “Свобода” і “Голос Америки”. 1988 позбавлений радянського громадянства. Очолив Зарубіжне представництво Української Гелькінкської Групи, потім Української Гельсінкської Спілки.
1988 р. Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Р. “Українцем року” – за непохи-тну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу. 1990 обраний Дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літера-турної премії Українського фонду культури ім. В.Винниченка 1990 р.
У вересні 1990 Р. повернувся в Київ. Відновлений у громадянстві, реабілітований.
1991 р. осліп і на праве око, але через півроку йому відкрилося ліве, яке не бачило 63 роки.
1993 р. за роман “Орлова балка” Р. присуджена Державна премія ім. Т.Шевченка в галузі лі-тератури. 1996 за великий вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність Р. нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня; 19.11.2000 р. у зв’язку з 80-річчям йому присвоєно звання “Герой України”.
Р. був членом Етичної комісії Української Республіканської партії. З 1997 – член Республі-канської Християнської партії.
1998 р. вийшли головні праці життя Р. – книги “Найбільше диво – життя. Спогади” та “Ене-ргія прогресу. Нариси з фізичної економії”, 2001 р. – «Гносис і сучасність (Архітектура Всесві-ту)”. За його ініціативою українські науковці, прихильники цілісного вчення про людину, природу і космос, створили 3.03.1999 громадську організацію – Наукове товариство імені Сергія Подолинського – для розвитку й поширення фізичної економії та запровадження її у суспільні відносини. Р. був Почесним його Головою.
Похований на Байковому кладовищі.
Бібліоґрафія:
I.
Інтерв’ю 1.11.1996 про створення УГГ: https://museum.khpg.org/1383042150
Найбільше диво — життя. Спогади. Київ–Едмонтон–Торонто: Таксон, 1998.— С. 559.
Енергія прогресу. – Київ: Молодь, 1998.— 528 с.; Те ж. – Вид. друге, доповнене. – Тернопіль: Джура, 2005. – 412 с.
Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту). Тернопіль: Джура, 2001. – 248 с.
Вибране. Вірші та поеми (1936–2992) / Упорядкування, передмова і післямова Талалая Л.М. – К.: Дніпро, 2004. – 800 с., фотопортр. (Серія „Бібліотека Шевченківського комітету”).
Енерґія проґресу. Ґносис і сучасність. Метафізична поема. Публіцистика. Поема. – К.: Жур-наліст України. – 2008. – 716 с.
Энергия прогресса. Очерки по физической экономии. Пер. с укр. / Микола Руденко. – К.: Михайлюта А.А., 2010. – 544 с.
«Найбільше диво — життя». Спогади. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – 696 с., іл..
Енерґія проґресу. Вибрані праці з економії, філософії і космології. / Упоряд. Р.А. Руденко. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», – 2015. 680 с.
ІІ.
Хроника текущих событий (ХТС). — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 77; вип. 42.— С. 21-22; вип. 43.— С. 44, 45, 52, 86-87; 1977, вип. 44.— C. 5, 6, 17-20, 28, 111, 112-114, 117-119, 122, 125; вип. 45.— С. 21-22, 24, 59, 60, 65, 90; вип. 47.— С. 96, 126, 127, 130, 131, 139, 146, 149, 154; 1978, вип. 48.— С. 19-20, 22, 54, 57, 72, 75, 94, 167; вип. 49.— С. 20, 25, 95; вип. 50.— С. 78; вип. 51.— С. 15, 17, 19, 55, 56-57, 106, 173; 1979, вип. 52.— С. 114, 131, 132; вип. 53.— С. 69, 70, 72, 157; вип. 54.— С. 57, 58, 134; вип. 55.— С. 7, 8, 26; 1980, вип. 56.— С. 16, 141; вип. 57.— С. 59; вип. 58.— С. 74; вип. 60.— С. 81; 1981, вип. 61.— С. 73, 99; вип. 62. — С. 29, 62, 63, 71, 144; вип. 63.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— 998 с. – За покажчиком.
Український правозахисний рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – 478 с. – За пока-жчиком.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-22, 5-22, 7-23, 9-25, 10-21; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 8, 10, 11, 12; 1982: 2-19, 2-23, 3-13, 4-11, 4-13, 4-33, 6-26, 7/8-19; 1984: 1, 2-45, 3-13, 4-29, 5-15, 5-39. 5-40. 5-41, 5-42, 6-18, 6-29, 10-18; 1985: 2-49, 4-24, 6-16, 6-27, 6-30, 7/8-1, 9-37, 10-22, 10-41.
Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1981, випуски 1978-1980 рр.— С. 10, 15, 22, 25, 36, 40, 47, 71, 72, 74-77, 79, 105, 110, 116, 128, 170.
М.Хейфец. Українські силуети.— Нью-Йорк: Сучасність, 1983.— С. 153-179 (рос. і укр. мовами; Також: Поле відчаю й надії. Альманах. – К.: 1994. – С. 273-295; М.Хейфец. Избранное. В трех томах. – ХПГ. – Харьков: Фолио, 2000. – Т. 3. – С. 107–123; Хейфец М. Р. Українські силуети; вступ. Ст. Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – 328 с.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 27, 29, 30, 256.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980 рр.— К.: Либідь, 1995.— С. 59, 137, 160-163, 173.
Українська Гельсінкська група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996. – С. 22, 29-32.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 210-212, 218, 219, 223, 245, 262.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матері-али. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. – За покажчиком.
Шевчук Володимир. Заповіти, на які чекає світ / Літературна Україна, № 36 (5224). – 2007. – 20 вересня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 627–632. https://museum.khpg.org/1113938027
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 543–546; 2-е вид.: 2012 р., – С. 620–623.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Доповнив Василь Овсієнко. Останнє прочитання 21.07.2016.
