РУДЕНКО (КАПЛУН) РАЇСА ПАНАСІВНА

 712319.04.2005

автор: Склав 04.12.98 р. В.Овсієнко за текстом і усною розповіддю Р.Руденко.


РУДЕНКО (КАПЛУН) РАЇСА ПАНАСІВНА (нар. 20.11.1939 р. в с. Петрівка Синель-никівського р-ну Дніпропетровської обл.)

Неодмінний секретар Української Гельсінкської групи (УГГ), журналістка.

Народилася в селянській родині. Дід по лінії батька Володимир Каплун (с. Рогізна Шпи-ківського р-ну Вінницької обл.) був розкуркулений. Дід по лінії матері Макар Очеретний (с. Лаврівка Вінницького р-ну) теж розкуркулений і висланий з сім’єю за Урал. Через десять ро-ків дід Макар і баба Ганна повернулися в Лаврівку. До них на початку війни перебралися й батьки Раїси. Батько загинув на війні. Росла з матір’ю, старшим братом Іваном і молодшою сестрою Ганною.

Перші три роки в школі Раїса була відмінницею. Але впала з горища, довго була в комі, після чого нікого не впізнавала. Довелося наново знайомитися з рідними і вчитися грамоти. Навчалася посередньо, але дуже любила літературу і пробувала сама писати. Закінчивши 1957 школу, поїхала до Києва провідати хворого дядька та й залишилася там. Уперше побачила, як співробітники КГБ розганяли студентів біля пам’ятника Т.Шевченку в річницю його пере-поховання 22 травня. Працювала, а вечорами вчилася на курсах медсестер, потім секретарів-машиністок. Працювала машиністкою, потім начальником відділу кадрів санаторію "Конча-Заспа" під Києвом. 1964 вийшла заміж за робітника Віктора Онищенка, та шлюб розпався че-рез рік. 1968 вступила на заочний відділ Київського інституту культури. Улітку 1969 позна-йомилася з письменником М.РУДЕНКОМ, якому передруковувала тексти. 1971 вийшла за нього заміж.

Життя в Кончі-Заспі стало напруженим, але цікавим. Раїса опинилася в колі письменни-ків, художників, акторів. Слухала зарубіжні радіостанції. По кілька разів передруковувала твори М.РУДЕНКА, допомагала їх редагувати. Незабаром дізналася про заборону на його твори. Про заробіток літературною працею нічого було й думати. Щоб заробляти на прожиття та мати час для літературної й правозахисної діяльності, чоловік мусив улаштуватися сторо-жем. У Раїси теж не було надії закінчити інститут, тому чоловік порадив їй полишити навчан-ня та вдатися до самоосвіти. Невзабарі довелося полишити й посаду начальника відділу кад-рів, несумісну з дисидентською діяльністю. Р. влаштувалася лаборанткою в котельні. Але й там за нею стежили, бо Руденки вже активно спілкувалися з такими відомими московськими дисидентами як ґенерал П.ГРИГОРЕНКО, академік А.САХАРОВ, О.ГІНЗБУРҐ, Мальва Лан-да, В.Турчин, В.Некіпєлов, Тетяна Ходорович, А.Твердохлєбов. Познайомилися з О.МЕШКО, а через неї з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ та іншими видатними діячами українського визвольного ру-ху.

09.11.1976 М.РУДЕНКО оголосив про створення Української Гельсінкської Групи. Усі підготовчі документи, перші Меморандуми, Кредо єдности, списки репресованих україн-ських патріотів та інше — до арешту чоловіка — друкувала Р.. Серед членів-засновників УГГ її ім’я не зазначалося: М.РУДЕНКО вважав, що це допоможе “неодмінному секретареві” УГГ уникнути арешту. Потрібно було комусь залишитися на волі, щоб передавати інформацію та допомагати в’язням.

Розпочалися обшуки на квартирі в Кончі-Заспі (усього їх було 11). Уперше М.РУДЕНКО був заарештований 18.04.1976, вдруге — 05.02.1977. Спочатку Р. їздила до чоловіка в До-нецьк, де велися слідство й суд, потім у мордовські табори ЖХ-385/19 і 385/3. З побачень ви-возила його вірші та інформацію про події в таборах. Усе це розшифровувала, передруковува-ла, ховала і через А.САХАРОВА та О.Боннер передавала за кордон.

З цих пір життя Р. різко змінилося. Допомоги не було нізвідки. Маленької зарплати не вистачало навіть на дорогу. Письменники, які жили в Кончі-Заспі, боялися навіть привітатися з нею. Тільки Василь Минко одного разу розпитав про чоловіка і непомітно всунув у руку 50 крб.. Це було більше за її місячну зарплату.

Колишні друзі не зважувалися з нею спілкуватися. Та й сама вона уникала зустрічей, щоб не накликати біди на їхні родини. Спілкувалася тільки з дружинами та родичами по-літв’язнів і дисидентами, які ще були на волі. Це Валентина і О.БЕРДНИКИ, Ю.БАДЗЬО і С.КИРИЧЕНКО, В.ЛІСОВА, Людмила Литовченко, Галина Дідківська (Пронюк), Дзвінка Сергієнко, Люба Мурженко. Працівники КГБ, особливо Іван Котовенко, умовляли Р. засуди-ти в пресі антирадянську діяльність чоловіка і зректися його. Погрожували арештом. Але вона трималася стійко. То більше, 09.05.1978 провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві з гаслом “Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!”

Р. була заарештована 15.04.1981 і 20.08 засуджена Київським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. ВТК суворого режиму та 5 р. заслання. На суді боронилася сама. У вересні 1981 її привезли етапом у жіночу дільницю табору ЖХ-385/3, де неподалік за загорожею перебував її чоловік. Наступного дня, щоб запобігти зв’язку та щоб позбавити їх законного побачення, М.РУДЕНКА етапували в пермські табори. У жіночій зоні тоді були О.ПОПОВИЧ, Т.ВЕЛИКАНОВА, Тетяна Осипова, І.РАТУШИНСЬКА, О.ГЕЙКО, Галина Барац, Лаґле Па-рек, Лідія Дороніна та інші. Р. мала хворі нирки, тому поводилася в таборі дуже стримано — в карцері загинула б. Весною 1984 її привозили в СІЗО КГБ в Київ, умовляли розкаятися, але вона рішуче відмовилася.

Заслання їй призначили в Красноярському краю, та за наполяганням чоловіка, який зве-рнувся до голови КГБ Чебрикова, у квітні 1986 Р. під конвоєм привезли в с.Майма на Горно-му Алтаї, де відбував заслання М.РУДЕНКО.

Тільки у жовтні 1987 Руденки дізналися, що указ про їх звільнення був підписаний ще в травні. Вони вилетіли в Москву, бо в Україну їх не пустили. Та й нікуди було повертатися: їхнє житло було конфісковане після арешту Р. У грудні довелося виїхати в Мюнхен, а в січні 1988 — у Нью-Йорк. М.РУДЕНКО працював на радіо “Свобода", а Раїса стала членом реда-кції газети "Свобода".
Тоді здавалося, що СРСР протримається ще довго і побачити їм Україну вже не дове-деться. Та вже 1990 М.РУДЕНКО був реабілітований, відновлений у радянському громадянс-тві й у вересні зміг приїхати в Україну. Раїса ж приїхала у вересні 1991, коли СРСР розпався — і вона... позбулася права на українське громадянство, бо в останні роки не проживала пос-тійно в Україні. Після 4 років безнадійних поневірянь Р. мусила прийняти громадянство США. Улітку 1998 вийшла на пенсію. З великими труднощами вдалося одержати вид на про-живання в помешканні чоловіка в Києві, який слід було продовжувати у ВВіРі України що два роки.
Р. упорядковує та видає спадщину чоловіка. Вона – секретар Наукового товариства ім. С.Подолинського, створеного 1999 р. за ініціативою М.РУДЕНКА.

Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджена у орденом «За мужність» І ступеня.

Бібліоґрафія:
І.
Генеральному секретарю ЦК КПРС...; Відкритий лист... // Український правозахисний Рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – С. 353-360; 363-366
Відкритий лист...; Генеральному секретареві... // Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Торонто — Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 618-621,622-624.
Інтерв’ю з Раїсою Руденко 2.12.1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1201780354&w
Виступ Раїси Опанасівни РУДЕНКО на зборах Наукового товариства імені Сергія По-долинського 16.11.2006 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1267046381&w
ІІ.
Український правозахисний Рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – 478 с. – За покажчиком.
Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Торонто — Балти-мор: Смолоскип, 1983. – С. 18, 76, 322, 605-610, 618-621, 624, 749, 754.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-22, 5-15, 9-19; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11; 1982: 3-13, 4-13, 6-44; 1984: 3-23. 10-18; 1985: 10-22.
Ніна Строката. Розповідь про Раїсу Руденко // Віра, ч.1 (49) – 1988.
Nina Strokata. A Tragic Gallery: Raisа Rudenko, wife and prisoner // Ukrainian Weekly, Vol. LYI, No 25. – 1988. – 19 june.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996. — С. 22.
Микола Руденко. Найбільше диво — життя. Спогади.— Канадський Інститут Українсь-ких Студій.— Київ — Едмонтон — Торонто: Таксон, 1998. – С. 343-528.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і ма-теріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – 26, 31, 33, 36, 84, 140, 182; Т. 2. – 68, 130, 157-158; Т. 3. – 23, 40, 47, 86; Т. 4. – 4, 8, 180.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 633-636. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113938263
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкеви-ча, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 546–547; 2-ге вид., 2012. – С. 623–625.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 04.12.1998. Останнє прочитання 21.07.2016.

На знімку В.Овсієнка: 80-річчя Миколи Руденка у Київському міському Будинку вчителя 19.12.2000 р. З Раїсою Руденко – на тлі хору «Гомін». 

 

 Поділитися
MENU