ТАНЮК ЛЕСЬ СТЕПАНОВИЧ

 1555620.04.2005

автор: Текст написав Л.Танюк. Червень 1998 р

ТАНЮК ЛЕСЬ (ЛЕОНІД) СТЕПАНОВИЧ (нар. 08.07.1938 р., м. Київ – п. 18.03.2016, м. Київ)

Режисер, організатор Клубу творчої молоді, мистецтвознавець, перекладач, гро-мадський і політичний діяч.

Народився в родині вчителів. Дитинство провів з батьками в концтаборі в Німеччи-ні. Після повернення родині не дозволили жити в Києві, і Танюки переїжджають на бать-ківщину батька, у м. Луцьк Волинської обл. Тут Т. закінчує школу, працює ливарником-формувальником на заводі, потім він студент культпросвіттехнікуму й актор обласного театру драми. Вищу освіту одержав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого за фахом “режисер театру і кіно” (курс Мар’яна Крушельницького).

У 1959-1960 Т. став одним із засновників Клубу Творчої Молоді (КТМ) у Києві – основного об’єднання українських шістдесятників, обраний першим президентом Клубу. У КТМ діяли секції: літературна, театральна, кіно, образотворчого мистецтва, архітектур-на, музична, джаз-група й ін.. У КТМ було біля 900 осіб, разом з реґіональними відділен-нями – до 2 тисяч, у тому числі Іван СВІТЛИЧНИЙ, Алла ГОРСЬКА, Іван ДРАЧ, Віктор Зарецкий, Володимир Загоруйко, В’ячеслав ЧОРНОВІЛ, Людмила Семикіна, Ірина Жи-ленко, Борис Нечерда, Сергій Параджанов, Леонід Череватенко, Леонід Грабовський, Сергій БІЛОКІНЬ, Неллі Корнієнко, Євген СВЕРСТЮК, Юрій БАДЗЬО, Василь СТУС, Василь СИМОНЕНКО та ін. Крім художньої інтеліґенції, у роботі КТМ активно брали участь учені, молодь НДІ, інженери, учителі (серед найвідоміших – кібернетик Олександр Клушин, математик Леонід ПЛЮЩ, доктор наук Генріх Дворко). Великий інтерес і резо-нанс викликали вечори пам’яті Тараса Шевченко, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Кур-баса, Миколи Куліша, сучасної поезії – від Василя СИМОНЕНКА до Ліни КОСТЕНКО, Миколи Вінграновського. У КТМ реґулярно влаштовували читання рефератів про твор-чість репресованих авторів – М.Хвильового, Гр. Косинки, М.Куліша, художників А.Петрицкого, В.Меллера, М.Бойчука, діячів епохи “Розстріляного відродження”.

Дуже скоро з’ясувалося, що діяльність КТМ виходить за офіційні межі, що виставки, обговорення, туристичні поїздки з метою вивчення і фіксації архітектурних та історичних пам’ятників України, поетичні вечори, театральні спектаклі (Бертольд Брехт і Микола Ку-ліш у постановці Т.), кінофільми (наприклад, “Тіні забутих предків” С.Параджанова – Ю. Іллєнка і “Криниця для спраглих” І.ДРАЧА), опубліковані статті і книги мають відверто протестний антитоталітарний характер. Діяльність КТМ підтримали М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, М.Стельмах, Гр. КОЧУР, провідні українські художники й компози-тори. Таке єднання поколінь посилило напругу навколо КТМ.

У 1962 КТМ подав владі список церков та інших історичних пам’ятників, яким за-грожує знищення, – з вимогою вжити відповідних заходів. У тому ж році група членів Клубу під керівництвом Т. їздила на Соловки і зібрала там матеріали про репресії україн-ської інтеліґенції. Восени 1962 в КТМ була створена комісія, до якої увійшли Т., А.ГОРСЬКА та В.СИМОНЕНКО, – для перевірки даних про масові поховання жертв ста-лінських репресій у районі Броварів (тепер – Биківня під Києвом). Перше, що вони поба-чили, приїхавши на місце, – дітей, які грали у футбол дитячим черепом, у потилиці якого був отвір від кулі. За результатами опитування місцевих жителів був складений Мемора-ндум, спрямований владі, – з вимогою розслідувати події 30-х років, пов’язані з розстріла-ми в Биківні, з похованнями жертв репресій на схилах біля Жовтневого Палацу культури, на Лук’янівському цвинтарі.

Може, цим КТМ остаточно переступив межу дозволеного. Почався тиск на Клуб. Т. зняли з керівництва КТМ, але, хоча офіційно президентом був обраний В.Зарецький, Т. продовжував фактично керувати Клубом до його остаточного закриття наприкінці 1964.
У ці роки Т. багато їздив по Україні. Ставив спектаклі в Одесі, Львові, Києві, Харко-ві (пізніше заборонені і зняті з репертуару). У багатьох містах з ініціативи Т. виникли клу-би, схожі на київський.

1965 р. через переслідування з боку влади Т. змушений був виїхати до Москви, де працював до 1986 у ЦДТ і МХАТі, Театрі ім. Станіславського, Театрі ім. Маяковського – в Охлопкова, Завадського, Єфремова. У його творчому доробку – понад 50 спектаклів, кі-лька телекінофільмів, книги про Крушельницького, Курбаса, збірка віршів “Сповідь”, де-сятки перекладів – із Шекспіра, Аполлінера, Гейне, Тагора, Піранделло, Брехта, моноґра-фія Гордона Крега, романи Джойса Кері і Ж. Кесселя, п’єси драматургів народів СРСР, Польщі, Болгарії, НДР.
У 1986, через місяць після Чорнобильської катастрофи, повертається в Україну на посаду головного режисера Київського молодіжного театру, звідкіля його після вдалих спектаклів і серії протестних театральних вечорів з ініціативи Київського міськкому КПУ звільняють “за невідповідність посаді” без права працювати в театрах.

Член трьох творчих спілок – Театральної, Кінематоґрафічної та Спілки Театральних Діячів України. З 1992 – Голова останнього.

У березні 1990 обраний депутатом Верховної Ради України. Член Президії Верховної Ради, Голова Комітету з питань культури. Один з ініціаторів заборони КПУ в 1991. Голова Народної Ради (демократичної опозиції у Верховній Раді) після І.Юхновского (1992-1993). У 1988-1989 – член Робочої Колеґії Всесоюзного “Меморіалу” в Москві від України, один з організаторів Всеукраїнського “Меморіалу” імені В.Стуса, у 1993 – 2014 його голова. У 1995 очолив Всеукраїнський Комітет з підготовки суду над КПУ “Нюрнберґ-2”, а в 1996 став координатором однойменного депутатського об’єднання у Верховній Раді України.
 Т. – народний депутат України І – V скликань, голова Комітету з питань культури і духовності (2002-2006), член Президії Центрального Проводу НРУ, заступник Голови НРУ, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Харківського Інституту культури, керівник акторського і режисерського курсів у Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого, голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992).

Автор понад 600 публікацій на теми мистецтва, театру, літератури, соціології й по-літики. Сценарист фільму “Голод-33”, автор 12 телефільмів про репресованих діячів куль-тури “Розстріляне відродження”.

Видавав твори в 60 томах, що включають, зокрема, щоденники, які охоплюють від 1956 р. донині. Це історія радянського і пострадянського життя без гриму і ретуші, цінне джерело інформації про становлення і розвиток шістдесятництва.

Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (07.1998) і IV ступеня (03.2005).

Бібліоґрафія:
I.
Сповідь: Поезії. – К.: Молодь, 1968. – 46 с.
Марьян Крушельницкий: Монография. – М.: Сов. Искусство, 1974. – 226 с.
Хроніка опору: Документи про ГКЧП / Упор. Л.Танюк. – К.: Вік, Дніпро, 1991. – 455 с.
Монологи (театр, культура, політика). – Харків: Фоліо, 1994. – 383 с.
Хто з’їв моє м’ясо?: Кримінальна хроніка...: Документи, статті, виступи – Дрогобич: Відродження, 1994. – 432 с.
Танюк. Парастас: Художньо-публіцистичний твір (Іван Світличний, Алла Горська, Володимир Глухий, Мар’ян Крушельницький). – К.: Сфера, 1998. – 146 с.
„Вітру не буде – треба гребти руками”. Бібліографічний нарис. – К.: Альтерпрес. – 2003. – 152 с.
Слово. Театр. Життя. Вибране в 3-х томах. Т. 1. – Слово. – К.: Альтерпрес, 2003. – 832 с.; Т.2. – Театр. – 2003. – 820 с.; Т.3. – Життя. – 2003. – 828 с.
Лінія життя (З щоденників). У 2 т. : Т 1: 1964-1970 / Харків: Фоліо, – 2004. – 557 с.; Т.2: 1971-1980. – 2004. – 558 с.
II.
Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 19-21, 196.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 142, 171, 186, 266.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахис-на група; „Права людини”, 2006. – C. 767–770. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114000538
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зі-нкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 640–642; 2-е вид.: 2012 р., – С. 724–726.

Лесь Танюк. Харківська правозахисна група. Червень 1998. Останнє прочитання 25.07.2016.

Портрет Леся Танюка роботи Алли Горської. Поч.60-х рр
 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Дослідження

Особистість проти системи. Любов Крупник

Dissidents / Ukrainian National Movement

KHOLODNYI Mykola Kostiantynovych. Vasyl Ovsiyenko

Дослідження

Микола Мушинка. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

Персоналії / Український національний рух

ЧОРНОВІЛ ВАЛЕНТИНА МАКСИМІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Спогади

СВІТЛИЧНА Леоніда. Перший день „Великого погрому”. Світлична Леоніда, Танюк Лесь

Дослідження

ГОРСЬКА Алла. Історична пам’ять. Зарецький Олесь

Спогади

ГОРСЬКА Алла під ковпаком КГБ. Зарецький Олесь

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МЕНКУШ (ЗАНЕВЧАК) ЯРОСЛАВА МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГРИНЬ МИКОЛА ЄВДОКИМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ІВАНИШИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОСІВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЧУБАТИЙ МЕФОДІЙ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОЗЕРНИЙ МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ҐЕРЕТА ІГОР ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ІВАЩЕНКО ДМИТРО ПОЛІКАРПОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МАРТИНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU