ШАБАТУРА СТЕФАНІЯ МИХАЙЛІВНА (нар. 05.11.1938, с. Іванє-Золоте Заліщицького р-ну Тернопільської обл. – п. 17.12.2014, м. Львів)
Художниця декоративно-ужиткового мистецтва, член Української Гельсінкської групи (УГГ).
Із селян. Батько загинув на війні. Мама Анна – народна художниця і майстриня. Стефа закінчила 1961 художнє училище, 1967 – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва за фахом художник-прикладник. Член Спілки художників України. Гобелени Ш. не раз експонувалися й були високо оцінені пресою. Про її творчість написано в 6 томі “Історії мистецтва України”.
Ш. брала участь у роботі Клубу творчої молоді “Пролісок” (КТМ), розповсюджувала самвидав. 1970 Ш. разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист В.МОРОЗА і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Заарештована під час арештів української інтеліґенції 12.01.1972 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок В.СТУСА “Веселий цвинтар”, М.ХОЛОДНОГО “Крик з могили”, статті В.МОРОЗА “Серед снігів”. 12-13.07.1972 засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання.
Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3-4 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія. Ш. брала дуже активну участь в акціях протесту, голодівках, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Ш. забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували голодівки протесту. Лише 1974 представник Львівського КГБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.
У кінці 1975 Ш. возили до Львова на "перевиховання". 30 жовтня, у День совєцького політв’язня, вона, як і в попередні роки, оголосила голодівку протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори представника Львівського КГБ, Ш. її не припинила. Тоді їй пообіцяли, що вона "ще пошкодує" про це.
Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Ш. оголосили акт про спалення 150 її малюнків, відібраних перед від’їздом, — як “абстрактних" і де зображено табір. На знак протесту Ш. в лютому 1976 відмовилася від роботи. Її спочатку посадили в карцер, а в квітні — на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: "Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли". Ш. оголосила голодівку, яку тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власности (тоді ж були оголошені акти про знищення вишивок Н.СВІТЛИЧНОЇ, віршів І.КАЛИНЕЦЬ та В.СТУСА).
1976 Ш. надали побачення з матір’ю на одну добу. Воно прослуховувалося. Коли ж розмови не стало чути, сам начальник Мордовського КГБ полковник Дротенко вломився в кімнату побачень і в сутичці відібрав у Ш. ручку й папір з написаним текстом розмови. Дротенко доводив матері, що її донька невиправна, що таких, як вона, слід розстрілювати. Переконував, що її праць не знищували — лишень ті, на яких зображені в’язні та де були “абстрактні замальовки табору”. Дротенко кинув декілька екслібрисів на долівку і розтоптав їх, кричав, що вони призначені для ув’язнених державних злочинців, а екслібрисів письменникам, художникам, дітям — таких не було.
Після такого побачення Ш. знову протестувала проти знищення її робіт відмовою від рабської табірної праці. Її знову покарали карцером і ПКТ.
На етап Ш. взяли з одиночної камери в Явасі на Різдво 1977. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл.. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформлення наочної агітації).
У лютому 1979 група політв’язнів і засланців, у т.ч. Ш., підтримала Українську Гельсінкську Групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що “не стала на шлях виправлення”, Ш. після закінчення заслання веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там під адміністративний нагляд. 02.12.1979 вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати — вдова учасника війни. Ш. категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.
У кінці 80-х Ш. активно включилася в національно-політичне відродження. Була активісткою Львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви, 1990-95 була депутатом Львівської міськради. З 1991 — голова Марійського товариства милосердя.
Працювала художницею в текстильній промисловості. 1994, як реабілітована, на пільгових умовах одержала приміщення під майстерню. 1999 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8.11.2006 нагороджена орденом «За мужність» І ступеня.
Померла 17.12.2014 р. у Львові.
Бібліоґрафія:
І.
Заява від 24.02. 1978 (На захист І. Сеник); Заява (1979 р., про вступ в УГГ) // Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 627-628; 939-943.
Інтерв’ю 26.06.2008 https://museum.khpg.org/1314388686
Стефанія Шабатура : вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості / Упорядник Соломія Дяків. – К. : «Смолоскип». – 2016. – 256 с. : іл.
ІІ.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 32, 61, 62, 361, 627-628, 746, 748, 749, 939-943.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada, 1980. – P. 48.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-19, 7-13, 10-30; 1981: 1, 2, 3, 5, 6, 8.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. К.: Либідь, 1995.— С. 10, 23, 86, 122, 127, 129, 170, 203.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. К.: УРП, 1996.— С. 26-27.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 102, 143, 190.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 13, 22, 25, 31, 36, 125, 145, 148, 176-177; Т. 2. – 45; Т. 3. – 81, 94, 101, 113, 155; Т.4. – 73, 76, 81, 116-117, 199, 214.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 823–825. https://museum.khpg.org/1114001603
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 715–716; 2-е вид.: 2012 р., – С. 805–806.
Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Узгоджено зі Ст. Шабатурою. Останнє прочитання 26.07.2016.
