ШЕВЧЕНКО ВІТАЛІЙ НИЧИПОРОВИЧ

 364120.04.2005

автор: В. Каплун. Виправили В.Шевченко та В.Овсієнко

ШЕВЧЕНКО ВІТАЛІЙ НИЧИПОРОВИЧ (нар. 20.03.1934 р. в м. Донецьку – п. 16.12.2012 в Києві).

Журналіст, учасник українського національно-демократичного руху.

Батько Ш. – агроном з-під Конотопа Сумської обл., мати – лікар зі Стародуба Брянської обл., Росія, до війни були членами ВКП(б). Так виховували й сина. До інших політичних поглядів прийшов у кінці 40 – на початку 60-х.

Закінчив факультет журналістики Київського університету в 1956, після чого працював у редакціях газет, в Українському товаристві дружби й культурних зв’язків з зарубіжними країнами. Був офіцером запасу КГБ і членом КПРС. У кінці 50-х та на початку 60-х працював у Невельській міській ґазеті “Ленинец” на Сахаліні, у 70-х – у РАТАУ в Києві. Перед арештом у 1980 Ш. працював у відділі технічної інформації на заводі “Електронмаш”.

У 60-х належав до гуртка з економістом Б.Орловським, інженером А.Матвієнком – розмножували самвидавські тексти. Написав дві статті – “Громадою обух сталить” (1964, про єднання всіх національних сил для боротьби проти тоталітарного режиму) і “Національна політика в Чехословаччині очима українця” (1965). У ній Ш. твердить, що національні меншини в Чехословаччині та Югославії мають можливість розвиватися, тоді як в СРСР і Китаї ведеться політика на їх асиміляцію і знищення. Обидва тексти потрапили в КГБ, але тільки другий, як ідентифікований за почерком, увійшов до звинувачення Ш.

1974, після арешту редактора “Українського вісника” (УВ) В.ЧОРНОВОЛА, С.ХМАРА відновив його видання. Плівка з випуском 7/8 номера була передана на Захід. Там номер вийшов друком українською та англійською мовами і став одним із найважливіших джерел історії репресій середини 70-х. До С.ХМАРИ підключився київський журналіст О.ШЕВЧЕНКО, а через нього Ш. Разом вони розповсюджували № 7/8 УВ і підготували матеріали до наступних випусків. Кілька років КГБ не міг розкрити, хто видає УВ, можливо, тому, що видавці раніше не брали участі в легальному національно-демократичному русі, а також тому, що після обшуку в С.ХМАРИ на початку 1975 вони припинили видання журналу і будь-яку небезпечну діяльність, а вже готовий 9-й випуск після двох невдалих спроб передати за кордон потрапив під час обшуків до рук працівників КГБ.

Для наступного, 10-го числа, УВ Ш. написав і передав С.ХМАРІ в м. Червоноград Львівської обл. статтю “Класова структура радянського суспільства” (класи – партійно-радянська бюрократія, яка колективно володіє засобами виробництва, і трудящі. Обидва класи поділяються на підкласи). Статтю там довелося знищити.

Ш. був заарештований 14.04.1980. Справу Ш., С.ХМАРИ і О.ШЕВЧЕНКА розглядав Львівський обласний суд 15-24.12.1980. Родичів підсудних допустили до зали суду лишень четвертого дня, спершу допитавши як свідків. Нікого більше в залі суду не було. За ст. 62, ч. І, КК УРСР Ш. інкримінували: зберігання і розповсюдження УВ; авторство праці “Національна політика в Чехословаччині очима українця”; “антирадянські за змістом” записи на полях двох вилучених у нього томів Леніна; за ст. 70 КК РРФСР і за ст. 62 КК УРСР – усна “антирадянська пропаганда”, яку Ш. вів у кінці 50-х на Сахаліні, а потім у Києві. Свідками виступали партпрацівники з м. Невельська (Сахалін), співробітники РАТАУ, інженери київських заводів. “Антирадянська агітація” полягала в тому, що Ш. говорив про погане збереження пам’яток культури, що сільське господарство зайшло в глухий кут, про витратну економічну політику, про штучний голод 30-х рр., про примусову колективізацію. Учений секретар останнього місця роботи Ш. на запитання “Невже підсудний не вів на роботі антирадянські розмови?” відповів: “Ми його боялися, адже він – член партії і офіцер запасу КГБ, тому з ним не розмовляли”.
Прокурор завимагав для Ш. 6 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання. Суд, “враховуючи особу звинуваченого”, засудив його до 7 р. таборів і 4 р. заслання. 31.03.1980. Верховний Суд УРСР розглядав касаційну скаргу Ш. і залишив вирок без змін.
Термін відбував у 37-му лагпункті пермських таборів суворого режиму (сел. Половинка). Брав участь у колективних акціях протесту, в тому числі в страйку 1981, за що карали ШІЗО і позбавленням побачень.

Звільнений 05.02.1987. Активіст Українського культурологічного клубу (УКК, 1987-1988), автор низки самвидавських статей, в у т.ч. про необхідність відновлення українських і білоруських Православних і Греко-Католицьких Церков, про синьо-жовтий прапор, тризуб та ін.
30.12.1987 у складі редакції відновленого влітку В.ЧОРНОВОЛОМ “Українського вісника” увійшов до відновленої Української Гельсінкської Групи, яка влітку 1988 була реформована в Українську Гельсінкську Спілку, а в квітні 1990 – в Українську Республіканську партію. 1997 перейшов до Народного Руху України – найбільшу з українських національно-демократичних партій.

З 1993 – відповідальний секретар православної ґазети “Наша віра”, публіцист.

Бібліоґрафія:
I.
За Церкву рідною мовою. // Український вісник, 1987, випуск 9-10, жовтень-листопад.— С. 240-250.
УКК радикалізує „перестройку”; Пишімо щиро, відверто, правдиво!; Перша некомуністична демонстрація; За церкву рідною мовою; Правда про Биківню; Вечір Івана Франка заборонено // Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. – С. 29-33, 340-344, 414-424, 458-462, 557-559.
Вшанування пам’яти жертв голодомору звело до гурту представників різних конфесій. //Наша віра, 1993, № 17-18 (50-51).
Як вимовляли церковно-слов’янські тексти у стародавньому Київі? // Наша віра, 1995, №6 (86).
Храм на місці Конотопської битви // Наша віра, 1995, № 7-8 (87-88).
Партія політв’язнів стає Християнською // Наша віра, 1997, №5 (109).
Не перегризайте гілку, на якій сидите // Наша віра, 1997, №7 (111).
Інтерв’ю 21.10.1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1194898688&w
Віталій Шевченко. Автобіографія. Роки боротьби. Вибрані статті. Окремі листи. – Упорядкувала і зредагувала Надія Самуляк. [К. – Без вид. даних. – 2015]. – 94 с.
II.
Український вісник. Випуск VІІ-VІІІ. Весна 1974. Самвидавний журнал з України. Редактор Максим Сагайдак. – Париж–Балтимор–Торонто: Українське вид-во „Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1975. – 156 с.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 5-8, 9-19, 9-33, 10-7; 1981: 1, 2, 3, 5-17, 6-26, 7, 8-52, 10.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 56.— С. 67; 1981, вип. 60.— С. 54-61; 1982, вип. 62.— С. 74, 132; 1983, вип. 63.— С. 82, 185.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 147.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 194.
Київська весна. Документально-публіцистичне видання / Упорядник, редактор, автор Олесь Шевченко. – Київ: Вид-во ім. О. Теліги. – 2005. – 578 с. (За іменним покажчиком).
Українська Гельсінкська Спілка у спогадах і документах. Упорядник і головний редактор Олесь Шевченко. – К.: Ярославів Вал, 2012. – 816 с. (За іменним покажчиком)
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 826–828. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114001960
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 717–718; 2-е вид.: 2012 р., – С. 808–809.

Володимир Каплун, Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Виправ В. Шевченко 14.04 2006. Останнє прочитання 26.07.2016.