ЯКУБІВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (нар. 21.11.1952 р. в с. Вербівка Ружинського р-ну Житомирської обл.).
Філолог, поет, етноґраф, журналіст. Жертва каральної психіатрії.
З родини селян. Дід Герасим і прадід Віцько були розкуркулені і вигнані зі своїх хат. Батько Михайло, 22 років, щойно одружившись, був мобілізований до трудармії, де за прояви протесту засуджений і етапований до Сибіру. Повернувшись до Вербівки, столярував, пройшов війну, встиг побудувати хату, захворів і помер 45-ти років, залишивши дружину Домку з чотирма дітьми. Михайлові було тоді 3 роки, але він досі пам’ятає, як столярував з батьком. Мати 40 років віддала колгоспові. Вона як образ України: знала безліч пісень, успадкованих від своєї матері.
У п’ятому класі на своїй учнівській карті Михайло “;відокремив”; Україну від СРСР. Старший брат Віталій, талановитий журналіст і поет (1936-2005) читав і коментував йому вірші Т.Шевченка, В.СИМОНЕНКА. Випускний за 8-й клас твір Я. про Шевченка, неґативну його реакцію на окупацію Чехословаччини і читання роману “;Собор”; О.Гончара дитячий психіатр Галина Лащук і психіатр Бондаренко оцінили як небезпечні для влади дії: “;Пусть вас профессор посмотрит”;. І без відома рідних обманним чином у вересні 1968 15-літнього підлітка-відмінника спровадили в Київську психлікарню (“;Глеваха”;). Там “;лечащий врач”; Жанна Корецька пильно подивилася хлопцеві в очі: “;У вас такие мысли, такие мысли!..”; І Я. видали путівку на все життя: “;шизофрения, простая форма”;, підстрахувавши себе: “;Имеет право поступать в высшие учебные заведения”;.
1970 твір на вступному екзамені в Київському університеті зі згадкою про роман “;Собор”; оцінили як ідейно невитриманий. Рік працював літпрацівником районної ґазети “;Прапор комунізму”; в м. Чуднів. Наступного року, хоч мав атестат відмінника, характеристики з редакцій ґазет і кипу вирізок із публікаціями, у приймальній комісії, побачивши військовий квиток, йому показали на двері: “;Ты смотри, больной, а хочет в университете заниматься!”; Довелося підробити медичну довідку. Майже три роки успішно навчався на філологічному факультеті, вивчав, окрім рідної, ще й новогрецьку мову. З юних літ писав вірші.
18.03.1974 за окремою постановою Київського обласного суду у справі Є.ПРОНЮКА, В.ЛІСОВОГО і В.ОВСІЄНКА на факультеті відбулися комсомольські збори, які ошельмували Я. за конспектування трактату І.ДЗЮБИ “;Інтернаціоналізм чи русифікація?”; і за те, що не приховував своїх симпатій до заарештованого В.ОВСІЄНКА, з яким рік мешкав в одній кімнаті гуртожитку. Професор Маргарита Карпенко сказала: “;Вам потрібно було на Василя заявити, тоді б ви були на коні... А тепер нам треба вести боротьбу за чистоту своїх рядів!”;. Професор Валентина Поважна прорекла: “;Жити в одній кімнаті і не знати, що робиться в портфелі сусіда —; це, вибачте, не по-комсомольському!”; З комсомолу його виключили, відповідно з університету теж —; 30.03.1974.
Я. спробував улаштуватися журналістом у Житомирі —; через два тижні вигнали як неблагонадійного. Улаштувався вантажником на льонокомбінаті. Кагебісти запропонували доносити про настрої робітників. Я. відмовився —; і того ж дня, 13.06.1974, на прохідній йому заламали руки й відвезли в КПУ (камера попереднього ув’язнення), потім до Житомирської психлікарні “;на Гуйві”;. Лікар Павло Кузнецов прописав сильнодіючі нейролептики (галоперідол, сульфазін, трифтазін, аміназін та ін.), після яких не знаєш, на якому світі знаходишся. Прив’язували до нарів. Санітари прозвали його: “;Он Самостійна Україна пішла! Ги-ги...”; Виписали його через три місяці, 05.09.1974, зробивши якісь невідомі ін’єкції, від яких відходив рік: важко було навіть розмовляти. Кагебіст Борис Завальний на запитання, навіщо так познущалися, відповів: “;Це було зроблено в гуманних цілях”;. А інший: “;Дякуй, що живеш... А то зробимо й по-іншому: попід тинами з прутиком будеш ходити... Гусей пасти”;.
Коли згодом Я. приїхав у Київ шукати захисту, його запроторили в Київську “;Павлівку”;, де “;гуманніший”; лікар Данило Брандус підтвердив донос стукачів, що Я. нібито ходив голим у гуртожитку. І утримував його з “;буйними”;.
Усього за рік психіатричок Я. одержав понад 500 сильнодіючих ін’єкцій нейролептиків.
Ніхто з уцілілих переполоханих колишніх шістдесятників, до яких звертався Я., не зважився допомогти йому.
1976 Я. на вимогу проректора Київського університету Горшкова мусив написати “;покаянну заяву”;, щось на зразок: “;Прийміть мене на заочне відділення філфаку, я більше не буду націоналізмом займатись”;. Улаштувався позаштатним кореспондентом газети “;Київська правда”;, але не зміг виконати роль брехливого радянського журналіста. 1977 пішов на мізерну зарплату наукового співробітника Музею народної архітектури й побуту. Стародавні хати, церкви й вітряки, спілкування з відвідувачами допомогли пережити брежнєвське мракобісся. Але і звідти за спроби захистити неоціненні експонати, що гинули, звільнили в 1992.
1980 р. одружився. Дружина Людмила, донька Ярослава 1982, син Тарас 1986 р.н.
Через 25 років, 19.08.1993, експертна комісія Асоціації психіатрів України (С.ГЛУЗМАН, В.Чернявський, Н.Верґун) визнала Я. психічно здоровим: “;На підставі вивчення медичних документів і результатів нинішнього обстеження експерти прийшли до висновку, що громадянин Якубівський Михайло Михайлович у період з 1968 до 1975 рр. хронічними психічними захворюваннями (шизофренією) не страждав і ознак психічних хвороб в даний час не виявляє”;.
У зв’язку з низкою публікацій у пресі, виступів по радіо й телебаченню про радянську каральну психіатрію Я. звертався до прокуратури з вимогою реабілітації. Але нинішні функціонери прокуратури не вважають Я. репресованим (“;...знаходження Вас на лікуванні у психоневрологічних лікарнях не є примусовими заходами медичного характеру...”;). Згідно з Законом України про реабілітацію жертв репресій від 17.04.1991 р. такими вважаються тільки засуджені.
Був безробітним, працював журналістом, помічником-референтом народних депутатів України.
Підготував і видав 2014 року книжку вибраних поезій братів Якубівських - Віталія і Михайла.
Живе в Києві.
Бібліоґрафія:
I.
Фабрика душогубства // Зона, № 3. - 1992. —; С. 191-201. https://museum.khpg.org/1204065109;
Мені потрібно тільки волі // Зона, № 4. - 1993. - C. 117-124;
Недожите й пережите // Самостійна Україна. —; 1994. —; 1-7 березня;
...Я людина, не амеба. Вірші. Передмова Дмитра Павличка “;З родини чесної, патріотичної”; // Київ, № 7-8. - 1996. - С. 24-33;
Рани і скорпіони, або дурдом —; школа комунізму. Розповідь про себе, щоденникові записи, свідчення // Розбудова держави, № 12. - 1996. —; С. 49-57;
Вірші // Боян. Поезії-97. - К.: Український письменник, 1997. - С. 113 - 122;
Інтерв’ю 12.08.1998. https://museum.khpg.org/1204379100;
Покликаний Богом (про книгу Олеся Волі "Мор"). - Вітчизна, № 11-12. - 2004. - С. 132 - 135; http://vitchyzna.ukrlife.org/11_12_04yakub.htm;
Гранослов - що воно означає? (Поетично-образний словник Дмитра Павличка). - Київ, № 1-2. - 2009. - С. 170-180;
Якубівський Віталій. Материнка; Якубівський Михайло. Собори пам’яті. Вибрані поезії / Упоряд. М. Якубівський. - Житомир: Вид-во «Рута», 2014. - 312 с.
ІІ.
Діагноз «шизофренія», поставлений журналісту Якубівському, знято через 25 років. Повідомлення УНІАН від 31 серпня 1993 р., № 82 (вечірній випуск);
Повідомлення про зняття з М. Якубівського психіатричного діагнозу // Робітнича газета. - 1993. - 3 вересня; Киевские ведомости.- 1993. - 3 вересня; Вечірній Київ. - 1993. - 9 вересня;
Чорнуха Андрій. Голос совісті і правди. - Вечірній Київ. - 1993. - 24 вересня;
Хрієнко Микола. Як ставили діагноз - “;шизофренія”; за часів Брежнєва // Молодь України. —; 1993. - 10 грудня;
Когут Орест. Недожите й пережите. - Самостійна Україна. - 1994. - 1-7 березня;
Інтерв΄ю з М. Якубівським 6 грудня 1998 року https://museum.khpg.org/1204379100;
Шкляр Василь. «Мені потрібно тільки волі…». - Молодь України. - 2002. - 21 листопада;
Овсієнко Василь. Двадцятип’ятилітник // Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров. - Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. - С. 77-82; дод. наклад 2007 р. https://museum.khpg.org/1203940371;
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 853-856 https://museum.khpg.org/1114002499;
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 738; 2-е вид.: 2012 р., - С. 833;
Овсієнко В. «Увійдіть у радість мою». - Слово Просвіти, № 42 - 2014. - 23-29 жовтня; - С. 11; Ружинська земля, № 48 (9793). - 2014. - 21 листопада. - С. 4;
Богдан Наталія. Книжка братів Якубівських. - Смолоскип, № 1-2 (233-234), січень - лютий 2015; - С. 2;
Стасів Соломія. Вірші з шухляди. - Українська літературна газета, № 21 (157). - 2014. - 24 жовтня. - С. 10;
Копач Василь. Промінь «Просвіти»: брати Якубівські - Віталій та Михайло. - Ружинська земля, № 48 (9793). - 2014. - 21 листопада. - С. 4;
Засенко Петро. Книга братів. Українська літературна газета, № 25-26 (161-162). - 2015. - Грудень. - С. 4-5;
Жулинський Микола. Лист до автора. - 2015. - 1 листопада;
Фільм Віктора Політова «Мракобісся», 2015 https://www.youtube.com/watch?v=0liiojqm-i0
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 05.12 1998 р. за публікаціям і розповідями М. Якубівського. Останнє прочитання 27.07.2016.
