(нар. 4.02. 1937, с. Степанівка Менського р-ну Чернігівської обл.)
З найперших шістдесятників. Журналіст, письменник.
Батько Г. був козацького роду, служив на Чорноморському флоті. У колгосп пішов останнім у селі. Мав необачність скептично висловитися на передвиборних зборах: “;Чого це я повинен голосувати за того, кого взагалі не знаю, я з ним телят не пас”;. Заарештований 1938 р. і загинув у неволі. Реабілітований через 52 роки. Мати Марія Гайова (Маняко) бідувала з трьома дітьми, дожила до пенсії 12 рублів (середньомісячний її заробіток у колгоспі становив 3 руб. 40 коп.), померла 1967 р.
Г. закінчив Степанівську семирічку і поїхав у Макіївку до тітки, де з золотою медаллю закінчив десятирічку. 1955 р. син “;ворога народу”; вступив на факультет журналістики Київського університету, написавши твір у вигляді гуморески, яка сподобалася деканові Матвієві Шестопалу.
Зрозуміло, що мав критичні погляди на владу. Окупація Угорщини в 1956 р. збудила першу хвилю шістдесятників: трохи старший студент Борис МАР’ЯН був виключений з вузу 1956 р. і ув’язнений у січні 1957 на 5 р. за виступ на зборах з програмою-мінімумом: усунути від влади привілейовану касту комуністів, дати можливість розвиватися профспілковому і молодіжному рухові тощо. Б. МАР’ЯН мав вплив на студентське середовище.
1957 р., після другого курсу, Г. поїхав на журналістську практику в Макіївку. На вимогу редактора газети "Макеевский рабочий" затаврувати антипартійну групу Маленкова-Кагановича-Молотова і "примкнувшего к ним Шепилова”; сказав, що вони для нього всі однакові. І хоча “;організував матеріал”; від секретаря парторганізації трубного заводу, до ЦК пішов “;сигнал”;, що Київський університет погано виховує студентів. Про Г. говорили, що він хвалив Троцького, покривав антипартійщиків: "антипартийная группа Кагановича-Молотова, примкнувшего к ним Шепилова и примазавшегося Гаевого". Було зафіксовано, що Г. критично висловлювався про Бєлінського, Маркса, писав ґлузливі епіґрами на викладів марксизму-ленінізму і, на свою біду, вів щоденник.
Тим часом жив упроголодь, ночував, де пощастить. Став домагатися гуртожитку, а з нього завимагали пояснювальну записку. Написав правду - і вона фактично стала самодоносом. Того ж дня наказом ректора звільнений “;за невиконання навчальної програми”;, хоча не мав жодної трійки. Пішов до ректора. Академік Швець визвірився: "Да мы таким, как ты, черепа ломали! Ты что - против ЦК? Вон отсюда!" Г. заперечив: "Почекайте, я, може, не туди потрапив? Може, я потрапив до дільничного міліціонера? Це точно, що ви - академік Швець?" - "Вон! Чтобы я тебя больше не видел!"
Поїхав у Макіївку, де з’ясував, що донос написала третій секретар міськкому партії Запорожець. Декан Слободянюк порадив заробити добру характеристику і подав надію на відновлення в університеті. Попрацював місяць кореспондентом газети "Комсомолец Донбасса", привіз добру характеристику, але “;громадськість університету”; не погодилася на відновлення.
Спробував перейти до Львівського університету. Улаштувався “;секретарем-друкаркою”; на єдину вакантну посаду в газеті "Будівник Червонограда" (всі інші посади були зайняті людьми, які не вміли писати). Випускав газету практично сам. 1958 р. відновлений в КДУ на третій курс. Редаґував гуртожитську стінну ґазету “;ЖЛУКТО" (“;журналістський леґальний універсальний козацький творчий орган”;), яку декан Володимир Рубан назвав "бандитською газетою" і наказав припинити її випуск. На другий день на тім місці висіла інша стінгазета такого ж спрямування - "Парсуна".
1961 р. закінчив університет, працював у Луганську в молодіжній газеті "Молодогвардієць" (потім - "Молода гвардія").
А перед тим разом з друзями Іваном ПАШКОВИМ та Миколою Максименком улаштували собі екскурсію по містах України і Росії, під час якої Г. вів дорожні нотатки, куди записував і анекдоти про М.Хрущова. Ці мандри в КГБ розцінили як створення “;антирадянської організації”;. В гуртожиток до Г. підселили сексота Григорія Губіна, який прочитав щоденникові записи і доніс у КГБ.
20.03 1962 р. Г. викликали до редактора, дві особи в цивільному посадили його в машину - і випустили через 5 років і три години, 20 березня 1967 року на ст. Потьма в Мордовії. Одногрупника Г. Миколу Прокопенка примусили написати пояснення про його розходження з поглядами Г., що стало свідченням про “;антирадянські погляди”; останнього. Оскільки ніяких конкретних дій, спрямованих на “;підрив і ослаблення радянського державного і суспільного ладу”; слідство інкримінувати не змогло, а за погляди ніби-то не судять, то Г. вперто не визнавав себе винним. Отже, він “;злісний”;, тому Луганський обласний суд 20 червня 1962 р. засудив його за ст. 62 і 64 ч. 1 КК УРСР до 5 р. ув’язнення в таборах суворого режиму, Івана Пашкова - до 3 р., Миколу Максименка - до 2. Г. відмовився від адвоката, суд був закритий.
Карався у таборі № 7 (Сосновка), потім на ст. Потьма в таборі № 11 "Дубравлагу”;, Мордовія. Це були відносно ліберальні часи ГУЛАГу: Г. тільки один раз потрапив до карцеру. Працював, як усі в’язні, на різних роботах у табірному деревообробному комбінаті. Харчування коштувало 11 - 14 руб. місячно, але Г. був загартований попереднім життям.
60% континґенту таборів становили українці - повстанці (зокрема, Михайло СОРОКА, Данило ШУМУК, Григорій Пришляк, Василь ПІРУС, Іван Кочкодан, Євген Горошко, Дмитро Збанацький, Володимир Глива, славетний лікар Василь Кархут), колаборанти часів війни, антирадянщики, зокрема, з Української Робітничо-Селянської Спілки Левка ЛУК’ЯНЕНКА, з Об’єднаної Партії Визволення України Богдана ҐЕРМАНЮКА, а також відомі літератори Святослав КАРАВАНСЬКИЙ, Ростислав ДОЦЕНКО, Олекса ТИХИЙ, Юрій ЛИТВИН). Були групи литовців, естонців, латишів, євреїв.
У таборі було своє нелегальне культурне життя: справляли релігійні й національні свята, діяв літературний гурток. Г. писав на клаптиках паперу вірші, зокрема, сатиричні. Вивіз звідти “;підбушлатну”; повість "Зірвані квіти" (опублікована 1997 р. в журналі "Київ", ч.3 -4).
Звільнившись, майже 20 р. не мав можливості працювати за фахом журналіста, ані на “;ітеерівській”; посаді, а на робітничу не приймали, мотивуючи тим, що мав вищу освіту. Висіла загроза виселення з Києва за звинуваченням у “;дармоїдстві”;. Працював сезонним різноробочим, вантажником, кочегаром. Спроби кагебіста Анатолія Литвина схилити Г. до співпраці обернув на пропозицію разом написати книжку.
У часи “;гласності”; й “;перебудови”; почав публікувати в неформальній, а згодом і в іншій пресі вірші, публіцистичні статті. Працюючи в журналі "Пам’ятки України", редаґував книжку Л.Лук’яненка "Вірую в Бога і в Україну", написав до неї передмову. Редаґував його книжку "На землі Кленового Листка" (видана 1998 і 2002). Був членом проводу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, з 1999 р. член Національної Спілки Письменників України. У 2000 - 2004 рр. - заступник голови Київської організації НСПУ, нині очолює творче об’єднання сатириків та гумористів цієї організації.
Крім численних переважно публіцистичних публікацій у періодичній пресі, повісті “;Зірвані квіти”; та великої добірки віршів “;Мордовські мотиви”;, вміщеної у збірнику невільничої поезії “;З облоги ночі”; (К., “;Укр. Письменник”;, 1993 р), видав шість сатиричних книжок: “;Болячка”; (К., “;Молодь”;, 1991 р.), “;Українські псальми”; (К., “;Гарт”;, 1999 р.), “;Тінь Дракона”; (К., “;Гарт”;, 2000 р.), “;Сподвижники”; (“;Гарт”; - Київ - “;Кентавр”; - Харків), “;Пересмішник на Парнасі”; (“;Деміур”;, К., 2001), “;Бліда Поганка, або Презумпція невинности”; (К., “;Юніверс”;, 2004).
У жодній із партій ніколи не перебував.
Бібліоґрафія:
І
Інтерв’ю з Г.Гайовим 16.06.1999 https://museum.khpg.org/1120845382
Начерки до політичного і творчого життєпису (Уривок) // Гриць Гайовий. Постамент для пам’ятника з окрушин навколородинної та колежанської хроніки в авторській редакції. -К.: Гарт, 2007. - С. 3 - 20.
ІІ.
Олекса Мусієнко. Олтар скорботи // Літературна Україна. - 2000. - 30 лист.
Василь Товстенко. Шестидесятник / газ. Макеевский рабочий. - 2001. - 19 січня; Готовий іти // газ. ”;Вечерняя Макеевка”;, 21 лист. 2002 р.).
Аркадій Сидорук. Вільний у невільному світі // Народна газета, №4 (531). - 2002 р.
Олексій Неживий. Григорій Гайовий на Луганщині: легенди та реалії”; // Бахмутський шлях, № 3-4, 2002 р. - С. 156; П’ять літ за відмову кривити душею // Українська газета, № 44 (280). -2003. - 27.лист.; Здоров був, Гайдамако! // Зона, ч. 18. - 2004 р.. - С. 162.
Юлій Шелест. Захалявна перед- і післяісторія шістдесятих // Літ. Україна”;, 2002. - 10 жовтня 2002 р.
Ярема Ткачук. Буревії - Львів: Вид-во “;Сполом”;. - 2004. - С. 129.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 119-122. https://museum.khpg.org/1116603554
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 127-128; 2-е вид.: 2012 р., - С. 142-143.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 12.03.2004. З виправленнями Г. Гайового у травні 2005. Останнє прочитання 4.08.2016.
