Персоналії / Український національний рух
10.07.2005   Овсієнко В.В.

БОРОЗНИЙ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

джерело: Інтерв

Учасник національно-визвольної боротьби.

(нар. 7.07.1921, с. Монастириха Скалатського повіту (тепер Гусятинського р-ну) Тернопільської обл.

Учасник національно-визвольної боротьби, член ОУН.

З заможних селян. Батько, Іван Борозний, помер 1936 р. Мати, Марія Кушнір, 1900 р.н., вийшла заміж за Мафтея Фостаковського, який з початком більшовицьких репресій пішов у підпілля. Степан навчався в польській ґімназії в Тернополі, а також - до приходу «перших совітів» - у вчительській семінарії в Самборі.

Окупаційна влада наклала на матір Б. такий податок, що вона попродала все добро і зрештою змушена була покинули хату й переховуватися по чужих селах. Степан теж переховувався в містечку Скалат, та коли одного разу в травні 1941 р. навідався до рідної хати, його схопили і в адміністративному порядку виселили в Сибір. Етап від станції Гримайлів тривав три тижні. 5.06.1941 до Тюмені потягом № 2597 доставлено 295 сімей - 1192 особи, в т. ч. Б.. Начальник Омського управління НКВД Ішевський доповідав заступникові Наркома внутрішніх справ СРСР Чернишову:

„При отправке админссыльных из пунктов выгрузки по районам расселения имелись следующие недостатки:

1. В гор. Тюмени из клуба Водников, куда временно были вселены прибывшие семьи админссыльных, в ночь с 9-го на 10-е июня сбежал админссыльный БОРОЗНЫЙ Степан, 1921 г. рождения, сын ФАЙТКОВСКОГО - участника к(онтр)р(еволюционной) террористической организации, находящегося на нелегальном положении. БОРОЗНЫЙ Степан в Омскую область прибыл один, так как его мать ФАЙТКОВСКАЯ от выселения скрылась. Принятые немедленно меры местного розыска положительных результатов пока не дали, и розыск сбежавшего продолжается”;. (Див. у  кн.: Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 - 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - Кн. 2. К.: Либідь - Військо України, 1994. 688 с. С. 205. Прізвища тут написані неправильно: треба Фостаковський, Фостаковська).

В Україну разом з теж утеклим товаришем, ґімназистом Михасем Ґудзом (з Лежаківки Гримайлівського р-ну), добиралися кілька місяців, здебільшого пішки. Біля м. Суми перейшли фронт. Німці приєднали їх до колони військовополонених, але їм вдалося відпроситися. Повернувшись у рідний край, Б. разом зі Степаном Проциком виготовляв у друкарні в містечку Скалат підпільні листівки. Коли виникла загроза арешту, перебралися в с. Черниці Стрийського р-ну , де під виглядом студентів рільничого ліцею далі вели підпільну роботу. Наслідком доносу гестапо арештувало їх у потязі. Родичі зуміли домогтися звільнення Б. з Тернопільської тюрми. (С.Процик потрапив до Освєнцима, звільнившись, виїхав у США, був редактором Бюлетня Українського Демократичного Руху, помер 1997).

У бою з енкаведистами біля р. Стрий  Б. був поранений у легеню та праву руку. Друзі винесли його. Переховувався в криївці в селі Гніздичів, яку під час облави мусив полишити ще до одужання.

15.01.1945 в лісі біля м. Калуш разом з групою підпільників був захоплений енкаведистами. Легені Б. кривавили. Слідство велося з застосуванням тортур. 16.03.1945 його, ослабленого, попід руки привели в суд. Військовий трибунал НКВД Станіславської обл. за ст.  54-І «а» та 54-ІІ КК УРСР засудив С.Борозного до кари смерти з конфіскацією майна. Вирок Б. сприйняв спокійно, милосердя не просив. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 23.04.1945 розстріл замінено 20-ма роками каторги.

Тим часом материну садибу було забрано в колгосп, а мати загинула 1947 р. в криївці разом з чоловіком та іншими партизанами, яким принесла їжу.

Б. карався, зокрема, в 3-й каторжній зоні (Норильськ), працював у кам’яних кар’єрах, на цементному заводі та на цегельні. 1953 р. брав участь у повстанні політв’язнів. Близько знав організаторів повстання Данила ШУМУКА, Романа Загоруйка, Костя Короля. 3-4 серпня повстанці були розстріляні з кулеметів, установлених на «студебекерах», що увірвалися в зону. Згодом був у таборах Іркутської обл. (Вихорівка, Тайшет, Суєтиха).

Згідно з Указом ПВР СРСР від 14.07.1954 постійна сесія Іркутського облсуду 9.04.1959  замінила Б. решту терміну (5 р. 9 міс. і 10 днів) на заслання, яке він відбував від 28.04.1959 до 3.03.1964 в селищі Суєтиха (біля Тайшету) Іркутської обл. Працював у деревообробному цеху на верстатах. Там одружився з Емілією Іванівною Рихліцькою, 1921 р.н., яка 29.10. 1945 теж була засуджена за тими ж статтями на 10 р., відбула понад 8 р. ув’язнення і вже вийшла на заслання. 1961 в них народився син Орест. Родині заборонено було повертатися в Західну Україну, тому звільнившись Б. оселилися в м. Нікополь на Дніпропетровщині. Дружина померла 1996. Б. працював на будівництві, у шкільній майстерні, в котельні. Опублікував у пресі низку віршів.

Постановою Тернопільської облпрокуратури від 26.04.1993 вирок суду і постанова ПВР 1945 р. щодо Борозного «скасовані, а справа провадженням закрита за недоведеністю його участі в скоєнні злочину і він визнається реабілітованим».

Бібліоґрафія:

І.

С.Борозний (Біографічна довідка) // Біль. Альманах «Меморіалу», Вип. 5-6. - Львів: Поклик сумління, 1995. - С. 138.

С.Борозний (Добірка віршів і біоґрафічна довідка) // Никопольские известия, 1997. - 3 жовтня.

Поезія Степана Борозного // Никопольские известия, 1998. - 27 березня.

Архів ХПГ: інтерв’ю з С.Борозним 9.04.2001 р.,  машинописи С.Борозного. https://museum.khpg.org/admin/index.php?do=edit&id=1195493802&r=

Енциклопедія сучасної України, Т. 3. - К., 2004. - С. 366;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 79-81. https://museum.khpg.org/1120945477;

Рух опору в Україні: 1960 - 1990;Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 88-89; 2-е вид.: 2012 р., - С. 95-96.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 28.05.2002. Останнє прочитання 2.08.2016.  

.

БОРОЗНИЙ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

поширити інформацію


Подібні статті

Український національний рух. Драбата Валентина Павлівна

Український національний рух. Коцур (Коцурова) Анна

Український національний рух. Косовський Володимир Іванович

Український національний рух. Адаменко Микола Петрович

Український національний рух. Братко-Кутинський Олексій Андрійович

Український національний рух. Самійленко Микола Омелянович

Український національний рух. Боцян Іван Семенович

Український національний рух. Возна (Кушнір) Галина Петрівна