Нар. 20.08 1931 р., с. П’ядики, нині Коломийського р-ну Івано-Франівської обл.
Лідер Об’єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).
Батько, Ґерманюк Василь Йосипович (1900-1951), та мати, Палій Гафія Йосипівна (1905, п. у 80-х рр.), були хліборобами.
Ґ. закінчив 7 класів П’ядицької середньої школи, вступив до Чернівецького індустріального технікуму. Закінчивши його, попросив направлення до Івано-Франківська, щоб наглядати за меншим братом і матірיю, яка через нестатки душевно занедужала. Заочно навчався у Львівському політехнічному інституті.
Думкою створити організацію, яка б боролася за незалежність України, Ґ. ще 1948 р. поділився з двоюрідним братом Богданом Рубичем, який прийшов у відпустку з Радянської Армії, вступив у підпільну організацію УПА і на службу не повернувся. Б.Рубич порадив Ґ. дотримуватися суворої конспірації, запровадити псевдоніми (Ґ. - “;Хмель”;). Уже тоді Ґ. мав звיязок з районним референтом ОУН “;Бистрим”;.
Однодумців Ґ. знаходив серед односельчан: однокласник, робітник Мирослав ПЛОЩАК (“;Білий”;, 1931 р.н.), його брат, учитель фізкультури та української мови Василь ПЛОЩАК (“;Степан”;, 1929 р.н.), робітники Р.Арсак, М.Костюк, Марійка Замулинська та інші.
Після припинення збройної боротьби УПА молодіжна організація почала діяти самостійно під назвою “;Об’єднана Партія Визволення України”; (ОПВУ). Її установчі збори відбулися весною 1955 року на березі річки Прут поблизу Коломиї. Тут було прийнято статут, програму і назву, які запропонував Б.ТИМКІВ, редаґували І.СТРУТИНСЬКИЙ та В.ПЛОЩАК. Організація мала намір обיєднати в боротьбі за незалежність України всі верстви населення, опираючись на Конституцію СРСР, яка залишала право за кожною республікою вийти з союзу. Ставила завдання зв’язатися з людьми в інших республіках, які мали такі ж наміри.
Кандидатури обговорювали на закритих зборах, а потім їм пропонували вступити до організації. Клятва скріплювалася підписом кровיю. Збиралися в П’ядиках, у Вигоді, Долині, в Коломиї, на час зборів виставляли стійку (охорону), суворо дотримувалися конспірації, тому провалів не траплялося, стеження за собою не зауважували. Та прийняті до ОПВУ колишні політвיязні Михайло Черевко і Мирослав Масловський донесли в КГБ, що у Петра Гайового, секретаря організації, зберігається архів.
Ґ. був заарештований 4.12. 1958 р. в Івано-Франківську. Не знаючи про долю інших членів організації та побоюючись, що не витримає тортур, Ґ. мав намір накласти на себе руки, щоб не видати товаришів. Але в тюремній лазні йому влаштували ніби випадкову зустріч з Яремою ТКАЧУКОМ, який сказав йому про арешти. Тоді Ґ. вирішив узяти на себе авторство статуту, програми, які були в нього вилучені, і тексту клятви.
Перед закінченням слідства йому влаштували допит 12 кагебістів.
10.03. 1959 р. на закритому засіданні Івано-Франківського обласного суду прокурор завимагав Ґ., Я.ТКАЧУКУ, М.ПЛОЩАКОВІ, Б.ТИМКІВУ та І.СТРУТИНСЬКОМУ, які теж узяли авторство документів на себе, кари смерти. Суд же присудив їм за ст. 54, п. 1А і п. 11 (“;антирадянська націоналістична діяльність”;) по 10 р. увיязнення в таборах суворого режиму, Миколі ЮРЧИКУ та Іванові КОНЕВИЧУ - по 7 р., Василеві ПЛОЩАКУ - 2 р. Друзі одностайно вигороджували В.ПЛОЩАКА, що, мовляв, він не знав про існування організації.
Усього по справі проходило 28 осіб. Зокрема, свідками пройшли Роман Арсак, Михайло Козак, Петро Гайовий, Дмитро Назарук. Усього в організації було до півста осіб по всій області.
Ґ. карався в Озерлагу, що в Іркутській області, в штрафному таборі. Там зустрівся я з Мирославом СИМЧИЧЕМ, о.Зіновієм КАРАСЕМ, Петром Дужим, Володимиром Горбовим. Згодом переведений до тайшетських таборів (№ 11, 7, 1). Режим посилювався, пайка зменшувалася, скасовано було комерційні їдальні, обмежено листування. Попри це в таборах діяла художня самодіяльність, відзначалися церковні й національні свята. Ґ. закінчував увיязнення в таборі ЖХ-385/17 у Мордовії, де шив робочі рукавиці. Тут були Гриць та Омелян Пришляки, Євген Польовий, Михайло СОРОКА, полковник Левкович, Данило ШУМУК.
За два роки до закінчення терміну Ґ. разом з Ігорем КІЧАКОМ привозили на розмови до Івано-Франківська. Пропонували побачення, передачі, та вони від них відмовилися, бо в обмін вимагалося співпраці з КГБ.
Звільнився в кінці 1968 р., повернувся у П’ядики, де мусив доглядати хвору матір. Дошкуляли викликами в КГБ. Працював у Печеніжині на цегельному заводі, у Коломиї в побуткомбінаті майстром будівельних робіт, їздив за договорами на будівельні роботи на Миколаївщину.
1989 р. очолив Коломийську організацію УГС, згодом УРП. Член Всеукраїнського товариства політичних вיязнів і репресованих.
Нині на пенсії, живе в м.Коломия Івано-Франківської обл.
Бібліоґрафія:
Ігор Мардарович. Голос памיяті // Вісник Коломиї. - Ч. 63 (457). - 10.11. 1994.
Ігор Мардарович. Пיядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. - Ч. 77 (471). - 28.12. 1994.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х - початок 1990-х років. - К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. - С. 96. (Тут Ґерманюк помилково названий Гарматюком, Площак - Плющиком).
Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам’яті. - Львів: В-во “;СПОЛОМ”;, 2004. - 368 с.
Архів ХПГ. Інтервיю з Б. Ґерманюком від 9.02. 2000 р. https://museum.khpg.org/1263393069
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 205-207. https://museum.khpg.org/1121097461;
Рух опору в Україні: 1960 - 1990.
Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 137-138; 2-е вид.: 2012 р., - С. 152-153.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 13.03.2005. Останнє прочитання 5.08.2016. Фото В.Овсієнка 9.02. 2000 р. .
