ПЛОЩАК МИРОСЛАВ ФЕДОРОВИЧ (нар. 31.10.1931 р. в с. П'ядики, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.).
Член Об'єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).
Із селян. Батько був головою "Просвіти", а за “;других більшовиків”; - обраним, а не призначеним головою колгоспу, що допомагав підпіллю ОУН. П. закінчив у рідному селі неповну середню школу.
Під час війни відчайдушний змалку П. любив і збирав зброю, мав зв'язок з районовим СБ ОУН “;Бистрим”;. Просився в партизани, та йому відмовили, що замалий зростом. Ви́ходив пораненого партизана Морозенка і озброїв його.
1951 р. призваний до Радянської Армії. Служив у Ленінградському військовому окрузі в м. Луга, на полігоні. Потім від весни до пізньої осени розміновував Новгородську область, за що був представлений до ордена, але вище командування не дозволило нагородити “;бандерівця”;. Тоді командуючий округом Захаров нагородив П. іменним годинником.
Звільнившись, не міг прописатися вдома. Улаштувався на пошті в Коломиї, відтак на ткацькій фабриці наладчиком. Був найліпшим футболістом району.
П. став членом-засновником молодіжної організації “;Об'єднана Партія Визволення України”; (ОПВУ), яка ставила мету об’єднати в боротьбі за незалежність України всі верстви населення, опираючись на Конституцію СРСР, адже вона залишала право за кожною республікою вийти з нього. Мали намір зв'язатися з подібними організаціями в інших республіках.
Збори організація проводила щоразу в інших місцях, виставляла стійку (охорону), дотримувалися конспірації, мали псевдоніми (П. - “;Білий”;). Однак інфільтровані в організацію колишні політв’язні, що були завербовані КГБ, видали її.
П. був заарештований 8.12.1958 в П’ядиках. Не тікав, бо сталося це в присутності тяжко хворого батька. При обшуку знайшли журнал, де написано було, як у Вінниці, у Піддорогові, Хрущов розстріляв 40.000 українців, а німці відкрили ці поховання. Привізши в Івано-Франківськ, допитували 3 доби підряд, не даючи спати і їсти. Слідчі змінювалися що 4 години. П. ні в чому не зізнався. Кинули в ізолятор, де він заснув на лавці і попікся на батареї. П. двічі саджали в крісло і катували електрошоком, а щодня - російським матом. Бити не сміли, бо відчували: дістануть відсіч.
Далі П. допитував майор Мещеряков, який відверто шкодував за сталінськими часами. П. вимагав зводин віч-на-віч з Б. ҐЕРМАНЮКОМ. Оскільки агенти Мирослав Масловський, Гайовий і Козак уже видали КГБ документи ОПВУ, то ҐЕРМАНЮК дозволив П. говорити.
На засіданні Івано-Франківського обласного суду 10.03.1959 прокурор вимагав Б. ҐЕРМАНЮКУ, Я. ТКАЧУКУ, Б. ТИМКІВУ, І. СТРУТИНСЬКОМУ та П. кари смерти, але суд засудив їх до 10 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за звинуваченням у проведенні антирадянської націоналістичної діяльності за ст. 54, п. 1а і п. 11. М. ЮРЧИК та І. КОНЕВИЧ засуджені до 7 р., В. ПЛОЩАК - до 2 р. Ще 20 членів ОПВУ пройшли свідками.
Карався в Красноярському краю (Вихорівка), у 10-му, в 11-му таборах, з 1960-го - у мордовських таборах №2, 11 (Явас). На 7-му створив українську футбольну команду, грали з командами росіян, литовців, німців. Це було за “;відлиги”;, коли в’язні могли ходити в цивільному одязі, мали фотоапарати, музичні інструменти. Цивільних, що приїздили на побачення, пускали в зону, відзначалися національні і церковні свята. У 1961 режим різко посилився. Під час Карибської кризи в жовтні 1962 р. солдати сказали: "Хлопці, для вас викопали ями". Це щоб у випадку війни політв’язнів порозстрілювати.
Щоб адміністрація не підвищувала норми виробітку, П. принципово виконував її лише на 30% - якраз на пайку. Коли до таборів прийшла шістдесятники (Л. ЛУК’ЯНЕНКО, Б. і М. ГОРИНІ), П. брав участь у переховуванні й передачі на волю інформації про становище політв’язнів.
8.12.1958 П. звільнився з 11-ї зони, заїхав до Москви, уник стеження і передав правозахисникам інформацію. У Коломиї його зустріли брат В. ПЛОЩАК і КГБ.
Прийняли на фабрику слюсарем, згодом став наладчиком верстатів на ткацькій фабриці.
З настанням “;перебудови”; брав активну участь у громадському й політичному русі, зокрема, у відкритті могили січових стрільців, у діяльності УГС, Братства Вояків УПА.
Бібліоґрафія:
Ігор Мардарович. Голос пам’яті // Вісник Коломиї. - Ч. 63 (457). - 10.11. 1994.
Ігор Мардарович. П’ядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. - Ч. 77 (471). - 28.12. 1994.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х - початок 1990-х років. - К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. - С. 96.
Ярема Ткачук. Буревії: Книга пам'яті. - Львів: В-во “;СПОЛОМ”;, 2004. - 368 с.
Інтерв’ю з братами В. та М. Площаками 19.03. 2000 р. https://museum.khpg.org/1267735721
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 565-567. https://museum.khpg.org/1132091143
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 502; 2-е вид.: 2012 р., - С. 573.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 14.03. 2004. Останнє прочитання 20.07.2016.
