ДОВГАЛЮК БОРИС ПЕТРОВИЧ (нар. 13.07. 1931, с. Харківці, Остропільського р-ну, Кам’янець-Подільської обл. (нині Старосинявський р-н, Хмельницької обл.) Учасник дисидентського руху, просвітянин, громадський і політичний діяч, доктор технічних наук, професор.З бідної селянської сім’ї. Навесні 1941 сім’я переїхала в с. Дружба Щорського р-ну (тепер Криничанський р-н) Дніпропетровської обл..
У голодному 1946-му влада забрала весь урожай, зібраний на городі. Того року Борис закінчив 6 кл. і вступив у Дніпродзержинське ремісниче училище № 1. Там видавали по 800 г хліба, який сам не їв, а приносив сім’ї, що пухла від голоду. Рятуючись, повернулися на Хмельниччину. 1947 р. батько ув’язнений на 7 р. за колоски.
В училищі Борис рік мовчав, бо не знав російської мови і над ним насміхалися. Працював електриком на Придніпровському хімзаводі. Вечірню СШ закінчив 1951. Займався спортом, в аероклубі став пілотом, та у військове училище його не прийняли, тому що батько був ув’язнений. 1951 – 1957 рр. Д. навчався у вечірньому Дніпродзержинському металургійному інституті. В КПРС вступив 1955 р.. Наслухавшись на зборах матеріалів ХХ з’їзду з критикою культу особи Сталіна, почав проявляти громадянську й політичну активність.
Випускав цехову стінгазету з карикатурами на начальство, на безладдя. Газету зірвав парторг. 1955 р. одружився з Євгенією Крисою. Дочка Валентина 1956, син Віталій 1960 р.н.. З диплом інженера-металурга працював на заводі, з 1960 до 1981 – у Дніпродзержинському відділенні Дніпропетровського НДІ автоматизації чорної металургії (НДІАЧормет). Заочно закінчив аспірантуру, 1966 захистив канд. дисертацію "Установлення взаємозв’язку між параметрами доменного процесу з метою його автоматизації". Організував лабораторію з проблем автоматизації доменного процесу, працював над докторською дисертацією.
Якось захворівши начитався праць В.Леніна з національного питання, зацікавив ними співробітників своєї лабораторії. З нагоди 50-річчя радянської влади на Україні написав листа до Верховної Ради УРСР з низкою запитань про становище української мови. Листа підписали 6 інженерів. Аналогічного листа послали в газету «Правда». Поширилися чутки, що в місті діє націоналістична організація. Тоді Д. підготував листа в райком КПУ, щоб колективові прочитали лекцію з проблеми, порушених у листі. Лекторка не змогла впоратися з добре підготовленою аудиторією, обурилася і написала доповідну в райком КПУ, що Д. організував націоналістичні запитання, промови. Д. завжди поводився як українець, відстоював свою національну гідність і пробуджував її в оточуючих. Багато хто з інженерів під його впливом переходив на українську мову.
У січні 1968 р. вийшов роман О. Гончара «Собор», де порушувалися питання екології та збереження національних духових цінностей. Д. пропагував роман серед студентів. На зборах районного активу запитав лектора з Києва, що саме слід критикувати в романі. Інструктор райкому Л.Рудін написав донос: "Довгалюк навязал дискуссию по "Собору" Гончара, показал при этом превратное понимание нашей действительности". Донос підписали 30 комуністів з невідомих Д. організацій, які цієї розмови не чули. У червні 1968 р. партзбори НДІАЧормету розглянули персональну справу Д.. Райкомівці прийшли в «сталінках», а член комісії райкому Чиргінець заявив: "Довгалюк пов’язаний із закордонними розвідками, веде під їхнім керівництвом антидержавну, антипартійну пропаганду – його треба виключати з партії". Збори проголосували «за». Майже весь відділ інституту автоматики, понад 50 осіб, звернувся в міськком партії з листом на захист Д.. У зв’язку зі введенням 21.08.1968 р. військ Варшавського договору в Чехословаччину посилилася внутрішня реакція. Бюро міськкому, а потім обкому, підтвердили виключення.
Подав апеляцію до ЦК КПРС, до ХХIV, ХХV, ХХVI з’їздів, але марно. Д. заборонили керувати лабораторією і будь-яким колективом та викладацьку роботу. У 1981 звільнили з НДІАЧормету. Працював с. н. с. науково-дослідного сектору Дніпродзержинського індустріального інституту (нині Державний технічний університет), потім призначений і обраний доцентом. Парткомісії добивалися позбавлення Д. наукового ступеня. На роботі Д. був під постійним контролем, проте з ним мусили рахуватися як із компетентним керівником великих наукових робіт. Часто їздив у відрядження. Через В. СІРЕНКА та М. КУЧЕРА познайомився з І. БРОВКОМ, В. СКРИПКОЮ, О. МЕШКО, 1975 р. – з Б. АНТОНЕНКОМ-ДАВИДОВИЧЕМ, з яким подружив, допомагав йому матеріально.
Після звільнення Є. СВЕРСТЮКА спілкувався і з ним. Це були ризиковані знайомства: одного разу був затриманий разом з В. СІРЕНКОМ, коли їхали автомобілем від О. МЕШКО. Однак він ніколи не уникав таких зустрічей. Ходив на могилу Т.Шевченка 9 березня та 22 травня, брав участь у подорожах на Закарпаття. 1988 звернувся до ХІХ партконференції. ЦК КПУ відновив Д. в партії. Проте 04.06.1990 він вийшов з КПРС, мотивуючи тим, що керівництво партії не засудило всі злочини, вчинені за 73 р., не покаялось перед народом На той час у Дніпродзержинську сформувалося ядро національно свідомої інтелігенції. 3.03.1989 р. за ініціативою Д. в Індустріальному інституті відбулися установчі збори Товариства української мови. Вів збори і зробив доповідь Д..
У червні на міській конференції його обрали головою місцевого осередку ТУМ, який очолював до 1993. Товариство наполягало, щоб викладання в школах, середніх і вищих навчальних закладах, виховання в дитячих садках та яслах велося українською мовою. Принаймні сам Д. з 1990 р. викладає тільки українською, його студенти й аспіранти пишуть курсові та дипломні роботи, дисертації українською.
1994 захистив докторську дисертацію «Розвиток основ теорії керування доменним процесом на базі створених алгоритмів та автоматизованих систем». . Д. – один з організаторів НРУ, був делегатом І – ІІІ з’їздів. Тривалий час очолював міську організацію УРП.
З 1981 р. доцент, з 1994 професор кафедри автоматизації і промислової електроніки (тепер кафедра електроніки та автоматики).
Автор понад 200 наукових праць – статей, книжок, монографій, підручників і посібників.
Бібліоґрафія:
І. Мої зустрічі з Іваном Бровком // Добром нагріте серце. До 90-річчя І.Б. Бровка / Харківська правозахисна група; худ.-оформлювач Б.Захаров, ред. В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2005. – C. 114-117.
ІІ. Архів ХПГ: Інтерв’ю Б. П.Довгалюка Харківській правозахисній групі 1.04. 2001 р. в м. Дніпродзержинськ: https://museum.khpg.org/1183582482
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021-1380. – Довгалюк, с.: 1111-1113: https://museum.khpg.org/1183322329
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл.; Довгалюк: с. 212-2013.; 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл.; Довгалюк: с. 233-234.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 29.06.2007.29.06. 2007. Останнє прочитання 16.05.2016.
