ЗІНКЕВИЧ ОСИП СТЕПАНОВИЧ
автор: Овсієнко В.В., Зінкевич О.С.
ЗІНКЕВИЧ ОСИП СТЕПАНОВИЧ, псевдоніми Петро Варнак, Богдан Арей, Петро Якуб’як (нар. 4.01.1925, с. Малі Микулинці нині Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.)
Голова правління українського незалежного видавництва „Смолоскип”, член Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Ґарантій для України.
Народився в сім’ї селян. Батько Степан був вояком Українських Січових Стрільців, у 1914 р. попав у російський полон у боях за Маківку. Перебував у полоні в Маріуполі, звідки з групою українських січовиків утік до Києва. Служив у військовій формації полк. Євгена Коновальця Січові Стрільці, штаб яких знаходився на нинішній вул. Артема, 24. Після Першої світової війни одружився з Петронелією Грибівською. Обоє були активні в українському громадському житті, а Осип у дуже молодому віці став членом юнацтва Організації українських націоналістів.
1944 р. під час боїв з партизанами Ковпака в Карпатах німці схопили батька Осипа з одинадцятьма іншими українськими селянами в Косові і розстріляли всіх як заложників.
Воєнні дії розлучили Осипа з матір’ю і сестрою Наталкою. Здобував Прагу. Під час бомбардування опинився під руїнами розбитого будинку, товариші вважали його загиблим. Після кількаденних розкопок його знайшли напівживим. Опинившись після війни у Західній Німеччині, мати і сестра довідались про загибель Осипа і відправили панахиду за спокій його душі. Кілька місяців пізніше він з’явився живий на порозі їхнього таборового помешкання у м. Карлсфельд біля Мюнхена.
З. навчався в таборі біженців в Учительській семінарії, яку закінчив з дипломом учителя. Життя у повоєнній Німеччині його не влаштовувало, і він вирішив нелегально перебратися до Франції. На кордоні був заарештований французькою поліцією як безпашпортний. Потримавши тиждень у тюрмі, влада запропонувала З. вибір: депортація назад у Німеччину або річний контракт на роботі у Франції. Вибрав вугільну шахту в північній Франції. Після вибуху в шахті 36 годин перебував у завалі.
1949 р. З. потрапив у Париж. Як біженець отримав Міжнародну стипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститут індустрійної хімії, який закінчив 1954 р. Працював у Парижі як хімік, був активним у студентських організаціях – Українська студентська громада, “Зарево”, ЦеСУС (Центральний союз українського студентства).
Брав участь в українському культурному житті. У паризькій газеті „Українське слово” разом з іншими студентами заснував сторінку „Смолоскип”, яка згодом перетворилася на самостійний журнал. Група студентів, яка цікавилася життям у радянській Україні, роздобувала часописи і книжки з України, щоб бути у курсі всіх культурних і політичних справ на Батьківщині в післясталінський час.
У період хрущовської лібералізації на Захід стали приїздити люди з України. Студенти не проминали жодної нагоди, щоб зустрітися з радянськими делегаціями, зі спортсменами, щоб поширювати серед них, як вони висловлювалися, „бацилу свободи”, хоча тими пильно опікувалася кагебістська аґентура. Після Олімпійських ігор 1952 р. З. з другом зумисне поселився в готелі, щоб під час обіду порозмовляти зі спортсменом-бігуном Володимиром Куцем. Запитали його, чому нема окремої української олімпійської команди. Ламаною українською мовою Куць відповів: „А ви нащо тут? Домагайтеся, і ми будемо виступати за Україну”. І cтуденти створили в Парижі „Український Олімпійський комітет в екзилі”. Згодом, аж до проголошення незалежності, проводили на Олімпійських Іграх акції за самостійну участь України в міжнародних спортивних змаганнях.
1951 р. З. одружився з Надією Наорлевич, яка в той час навчалася у Великобританії. 1956 р. з дружиною та двома дітьми переїхав до США, де вже жили сестра, мати і батьки дружини. Як і кожен імміґрант, З. підписав документ, що буде добропорядним американським громадянином, але вже знав, що працюватиме для України. На третій день отримав роботу в лабораторії Дж. Гопкінс університету в Балтиморі, згодом кілька разів міняв роботу і 15 років до виходу на пенсію працював директором дослідної хімічної лабораторії, а радянська пропаганда, покликаючись на його професію, поширювала інформацію, що він, мовляв, працює з отруйними газами, до чого він ніколи не мав жодного відношення.
Переїхавши до США, З. продовжував видавати журнал „Смолоскип”. 1960 р. часопис усамостійнився, а з 1978 р. виходив також і англійською, змінивши журнальний формат на газетний, досить великим накладом – 15 тис. прим.
1960 р. З. створив видавництво „Смолоскип”, яке згодом прибрало ім’я Василя СИМОНЕНКА. Видавництво, яке найбільшу увагу надавало людським і національним правам в Україні, було зареєстроване у США й Канаді як неприбуткове, було звільнене в цих країнах від усіх оподаткувань.
На початку 60-х рр. на Захід почала проникати література українського самвидаву. „Смолоскип” публікував її українською і англійською мовами у своєму часописі, видавав книжками і нелегально відправляв ті публікації в Україну.
Тривалий час З. був єдиним з українців-еміґрантів членом Міжнародної асоціації спортивної преси з осідком у Мілані (Італія), мав акредитацію на міжнародні спортивні ігри – на Олімпійські (Мехіко-68, Мюнхен-72, Монреаль-77), на універсіади в Канаді, в Японії, на міжнародні спортивні чемпіонати в Німеччині, Греції, Фінляндії. Зустрічався зі спортсменами і журналістами, які привозили самвидавні матеріяли з України і везли їх в Україну. Це робили також українські моряки радянських кораблів, які часто припливали до Копенгаґену в Данії. Книжки в Україну передавали через туристів. Не гребували скористатися послугами українських комуністів Канади, щоправда, без їхнього відома: через своїх людей підкладали самвидавні матеріали в багаж Петра Кравчука, голови ЦК Комуністичної партії Канади, бо його не обшукували. П. Кравчук, довідавшись про це вже в час Незалежності, обурювався з цього приводу. Так група молодих людей долала „залізну завісу”. У кожному випадку це був ризик. „Я вважаю, що всі наші способи були чесними і, хоч би хто що казав, ми доклали своїх зусиль, щоб Україна стала незалежною”, – вважає З.
Найзначнішими виданнями “Смолоскипа”, над якими працював З., були п’ятитомник творів Миколи Хвильового (один примірник його привіз із Канади в Україну Іван ДРАЧ), збірник Леся Курбаса, книжки Михайла ОСАДЧОГО, Ігоря КАЛИНЦЯ, Миколи ХОЛОДНОГО, Олеся БЕРДНИКА, Данила ШУМУКА, Луки Карого, Валентина МОРОЗА (українською і англійською мовами), “Українські вісники” В’ячеслава ЧОРНОВОЛА, а особливо ж видання матеріалів Української Гельсінкської Групи.
Коли в Україні 9.11.1976 р. створилася Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), З. в перші ж дні, 17.11, вживаючи псевдонім редактора англомовного видання “Смолоскипа” Юрія Саєвича – Богдан Ясень, потелефонував голові УГГ Миколі РУДЕНКУ і домовився про підтримку Групи. Уже 17.11.1976 був створений Вашинґтонський Комітет Гельсінкських Ґарантій для України. Комітет очолив голова правління "Смолоскипа" д-р Андрій Зварун (Нью-Йорк), а його членами стали представники комітетів оборони українських політв’язнів у США – Андрій Фединський (Клівленд), Уляна Мазуркевич (Філадельфія), д-р Ігор Кошман (Нью Джерзі), Богдан Ясень (Юрій Саєвич, Вашингтон), Осип Зінкевич (Балтимор), Ігор Ольшанівський (Ньюарк), Андрій Каркоць (Міннеаполіс), Юрій Дейчаківський і Андрій Грушкевич (Вашингтон), Маруся Зарицька і Мирослава Стефанюк (Детройт).
Комітет нелегально отримав від М. РУДЕНКА, О. БЕРДНИКА, О. МЕШКО, ґен. П. ГРИГОРЕНКА та інших майже всі меморандуми УГГ і низку інших документів. Вони були перекладені на англійську мову і доведені до відома Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Гельсінкської комісії Конґресу США, Канадського Парламенту, були розповсюджені серед західних правозахисних організацій, у пресі. Представники Комітету були перекладачами членів УГГ, які опинилися на Заході, під час їхніх свідчень у Конґресі США, брали активну участь у різних міжнародних конференціях, підтримували постійний зв’язок з Державним департаментом США та американськими конґресменами у справі ув’язнених членів УГГ та репресій в Україні, влаштовували прес-конференції у зв’язку з судами над членами УГГ в Україні, 16.11.1981 влаштували в Конґресі США відзначення 5-ї річниці УГГ. Про діяльність Комітету повідомляли по всьому світу основні західні пресові аґентства, було багато статей і повідомлень у чужомовній пресі. Це був справжній інформаційний прорив: світ дізнався про поневолену Україну, яка бореться за права людини, за свою свободу і незалежність.
Видавництво „Смолоскип” опублікувало впорядковані З. збірники документів і матеріалів УГГ: „Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод” (1978); „Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод” (1981); „Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли” (1983), а також, разом з Лесею Вербою (Дарія Стець) і Богданом Ясенем (Юрій Саєвич) збірку документів УГГ англійською мовою “The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Ukrainian Helsinki Group, 1976-1980”.
1990 р. З. вперше після 40-річної еміґрації відвідав Україну, а 1991 оселилися з дружиною Надією в Києві, зберігаючи американське громадянство. Продовжуючи справу свого життя, 1992 р. переніс видавництво „Смолоскип” у Київ.
Щоб виховувати кадри майбутньої України, видавництво створило стипендійний фонд для молодих політологів, філологів, істориків. Щороку в травні проводяться літературно-політологічні семінари та конференції в м. Ірпінь під Києвом, визначаються переможці конкурсів у номінаціях: поезія, проза, есеїстика, драма, література для дітей, політологія, історія. „Смолоскип” організовує молодіжні науково-теоретичні конференції, семінари творчої молоді, дискусії, політичні ігри, літературні вечори. Збираючи кошти в діаспорі, “Смолоскип” під керівництвом З. видає книжки молодих авторів – переможців конкурсів, відкриваючи їм шлях у науку й літературу.
У серії „Політичні ідеології” „Смолоскип” видав великі хрестоматії: ”Консерватизм”, „Націоналізм”, „Лібералізм”, „Демократія”, чотиритомник філософа Дмитра Чижевського, збірник “Переяславська Рада 1654 року”, видає в серії „Розстріляне відродження” вибрані твори репресованих у 1920-30-х рр. письменників, альманах “Молода нація”, часопис “Смолоскип України”.
Допомоговий Фонд „Смолоскипа” допомагає колишнім політв’язням, їхнім родинам та їхнім дітям, які виявляють здібності до наукової та літературної праці.
З. – організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998).
Член НСПУ (1994), член редколеґії газети „Літературна Україна”.
1997 р. нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Лауреат премії імені Василя Стуса 2009 року.
Має з дружиною Надією трьох синів – Аркадій, Віталій і Яромир.
Бібліоґрафія:
І.
Молода поезія в Україні 1960–1963 рр. і її розгром. http://archive.khpg.org/index.php?id=1457121207&w ; „Смолоскип“, липень – серпень, 1963 р.; передрук: „Літ. Україна“, № 14 (5302). – 2009. – 9 квітня.
Осип Зінкевич. З генерації новаторів: Світличний і Дзюба: У джерел модерної української критики. – Балтимор: Смолоскип, 1967. – 243 с.
Ліна Костенко. Поезії. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор: Смолоскип, 1968. – 357 с.
Микола Хвильовий. Твори: У 5 т. / Гол. ред., Григорій Костюк, упоряд. Осип Зінкевич. – Нью-Йорк-Балтимор-Торонто: Смолоскип. – Т. І. – 1977. – 438 с., Т. ІІ. – 1978. – 410 с., Т. ІІІ. – 1982. – 506 с., Т. ІУ. – 1983. – 664 с., Т. У. – 1986. – 834 с.
Нездоланний дух: Мистецтво і поезія українських жінок-політв’язнів в СРСР. Альбом. Двомовне українсько-англійське видання. / Укр. текст Богдана Арея (Осипа Зінкевича), перекл. Богдана Ясеня (Юрія Саєвича), худ. оформл. Тараса Горалевського. – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1977. – 136 с.
Український правозахисний рух: Документи й матеріяли київської Української Гельсінкської Групи. / Передм. Андрія Зваруна, упоряд. Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1978. – 480 с.
Олесь Бердник. Свята Україна. / Упоряд. Богдан Арей (Осип Зінкевич). – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1980. – 206 с.
The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Ukrainian Helsinki Group, 1976-1980. / Упоряд. Осип Зінкевич, перкл. Лесі Верби (Дарії Стець), Богдана Ясеня (Юрія Саєвича), вступна стаття Ніни Строкатої, передм. Андрія Зваруна. – Балтимор-Вашингтон-Торонто: Смолоскип, 1980. – 277 с.
Інформаційні бюлетені Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод: Випуски: 1978 – ч. 1, ч. 2, 1979 – березень, ч.1, 1980 – ч. 1, ч. 2. / Упоряд. Осип Зінкевич, післяслово Ніни Строкатої. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1981. – 199 с.
Микола Холодний. Про душу в пісні та пісню в душі. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1981. – 139 с.
Олекса Тихий. Роздуми: Збірник статей, документів, роздумів. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1982. – 80 с.
Українська Гельсінкська Група. 1978–1982: Документи і матеріяли. / Упоряд., передм. Осипа Зінкевича. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1983. – 998 с.
Мартирологія українських церков. Т. І: Українська Православна Церква: Документи, матеріяли, християнський самвидав України. / Упоряд. Осип Зінкевич, Олександер Воронин, слово митр. Мстислава, передм. Аркадія Жуковського. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1987. – 1208 с.
Мартирологія українських церков. Т. ІІ: Українська Католицька Церква. / Упоряд. Осип Зінкевич, свящ. Тарас Лончина. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1985. – 839 с.
Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. / Упоряд. Осип Зінкевич, Микола Француженко. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1987. – 463 с.
A Thousand Years of Christianity in Ukraine: An encyclopedic chronology. / Упоряд., ред. Осип Зінкевич, Андрій Сороковський. – Балтимор–Торонто. – 1988. – 312 с.
Лесь Курбас: У театральній діяльності, в оцінках сучасників. Документи. / Голов. Ред., вступн. ст., прим. проф. Валеріяна Ревуцького, упоряд., передм., Осипа Зінкевича. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1989. – 1026 с.
Тисячоліття християнства в Україні: Урочистості 1988 року. / Гол. ред. Осип Зінкевич, гол. редколегії д-р Юрій Солтис. – Крайовий Комітет Тисячоліття Християнства в Україні. – Нью-Йорк, 1992. – 524 с.
Українське дошкілля: Збірка для читання і розповідання дітям старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. / Упоряд. Надія і Осип Зінкевичі. – К.: Смолоскип, 2002. – 558 с.
Як діставався «самвидав» на Захід http://archive.khpg.org/index.php?id=1456494415&w ; Джерело: http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/10/6/615/ , 19 жовтня 2010.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл; 2-е вид.: 2012 р. – 896 с. + 64 іл.
Зінкевич, Осип. Щоденник. 1948–1949, 1967–1968, 1971–1976 / Осип Зінкевич. – К.: Смолоскип, 2016. – 504.
Зінкевич Осип. Оборона українських політичних в’язнів. http://archive.khpg.org/index.php?id=1455659108&w . За вид. Зінкевич О., Щоденник... – С. 418–428. ІІ
Анатолій Астаф’єв. ”Шинель” Осипа Зінкевича. До 75-літнього ювілею. – Літературна Україна, 2001, №7 (4871). – 17 лютого.
Яна Дубинянська. Осип Зінкевич: повернення емігранта. – Дзеркало тижня, 2001, № 27 (351). – 21 липня.
Микола Матусевич. „Я приїхав в Україну жити і працювати, а не доживати віку...” – Дзеркало тижня, 2003, № 23 (448). – 21 червня.
Наталка Позняк. Простий пенсіонер: Осип Зінкевич – від простого солдата до західного мецената. – Без цензури, 2003. – 5 вересня.
Ольга Мельник. Голова МБФ “Смолоскип” Осип Зінкевич: “В Україні є над чим і для кого працювати”. – Українська газета, 2003, № 43 (279). – 20-26 листопада.
Natalya Poznyak. Osyp Zinkevych: “I’ve Never been Disappointed!”. / Natalya Poznyak traces the destiny of a Ukrainian who published books banned by the Soviet regime. – Welcome to Ukraine Magazine, № 1 (28) 2004. – С. 48-50.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 248–254. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184396349&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 252–255; 2-е вид.: 2012 р. – С. 279–281.
Василь Овсієнко, Осип Зінкевич, Харківська правозахисна група. 16–20.06. 2006. Виправив О.Зінкевич 19.06.2006. Останнє прочитання 8.08.2016.
Вас може зацікавити
Персоналії / Український національний рух
ДРАБАТА Валентина Павлівна. Василь Овсієнко
Персоналії / Український національний рух
КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко
Персоналії / Український національний рух
АДАМЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ. Василь Овсієнко
Dissidents / Ukrainian National Movement
SOROKA Mykhailo Mykhailovych. Lesia Bondaruk
Dissidents / Democratic Movement
TYMCHUK Leonid Mykolayovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
TYMKIV Bohdan Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
TKACHUK Yarema Stepanovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SLOBODIAN Mykola Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SHOVKOVYI Vasyl-Ivan Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SERHIYENKO Oles (Olexandr) Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SEMENIUK Klym Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
RUSYN Ivan Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
RIZNYKIV (RIZNYCHENKO) Olexa Serhiyovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
PLOSHCHAK Myroslav Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
PETRASH (SICHKO) Stefaniya Vasylivna. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Democratic Movement
PETKUS Viktoras. Valentinas Bradišauskas
Dissidents / Democratic Movement
OTCHENASHENKO Pavlo Ivanovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Democratic Movement
ORLOV Yuri Fyodorovych. Dmitriy Zubarev, Gennadiy Kuzovkin
Dissidents / Ukrainian National Movement
OLENCHAK Mykhailo Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko