ШУПТА ДМИТРО РОМАНОВИЧ

 1215430.03.2008

автор: Овсієнко В.В.

ШУПТА ДМИТРО РОМАНОВИЧ (нар. 20.01.1938, с. Курінька Чорнуського р-ну Полтавської обл.).
Хірург, поет. Зазнав переслідувань і був ув’язнений за прояви національної самосвідомості.
Козацького роду, з потомствених лікарів. Батько, Роман Дмитрович (1895-1990), унтер-офіцер, контужений на фронті восени 1915 р., до 1925 р. був у німецькому полоні. Господарював на родинній садибі, у СОЗ не записався, тому був «розкуркулений» і 1929 р. ув’язнений. Карався під Архангельськом. 1937 звільнений як «технічно неправильно засуджений». Був під німецькою окупацією. Старший його син Микола (від першого шлюбу) загинув як вояк УПА. З приходом червоних батько був мобілізований, воював, поранений у Молдавії, повернувся зі шпиталю влітку 1945, а 7.01.1947 р. ув’язнений за ст. 54 КК УРСР на 25 р. («зрада батьківщини»), у неволі 1950 р. засуджений ще на 25 р. за «антирадянську пропаганду». 1954 р. звільнений і 1957 р. реабілітований.
П’ятеро дітей «ворога народу» тим часом потерпали від голоду, працюючи разом з матір’ю Олександрою (1908 – 1973) в колгоспі «Заможне життя». Дмитро закінчив семирічку в своєму селі, 1956 р. з бідою (платити за навчання не було чим) – сусідню Мокиївську середню школу
1956 р. у Ш. в Києві пропав зошит із поемою «Терези» – у ній заторкувалися політичні питання. З тих пір він став об’єктом стеження з боку КГБ. 1956 р. вдалося вступити до Севастопольського технічного училища ім. адмірала Макарова. Там, у «закритому місті» Севастополі, його неодноразово допитували в КГБ про поему. 1.05. 1958 був затриманий під час маївки за містом, три доби його тримали на дізнанні на прикордонній заставі. Того ж року Ш. вступив у Сімферопольське медичне училище, де невдовзі кагебісти вчинили йому допит у кабінеті завідуючої облздороввідділом і запропонували доносити на студентів, на що він не погодився. Тоді його усунули з головування у профспілковому комітеті училища. Хоча весь час Ш. був відмінником навчання, відзнаки з закінченням медучилища не мав.
Лише за четвертою спробою, 1961 р., йому вдалося вступити до Кримського медичного інституту на вечірнє відділення. Через три роки був переведений на стаціонар. Спеціалізувався на факультеті «лікувальна справа».
Провокації, цькування, обмовляння, нишпорення в особистих речах і записниках з метою зібрати компромат стали постійними. Ш. доводилося часто міняти місце роботи, що позначалося на його навчанні. Його «пропісочували» на комсомольських зборах за те, що не брав участі в суботниках і не ходив на комсомольські збори. Відтак влаштували йому експертизу у психіатра з метою компрометації і виключення з медінституту. Викладач Яценко Сергій Миколайович сказав, що його прізвище значиться в «чорних списках» «українських буржуазних націоналістів».
З юних літ Ш. захоплювався літературною творчістю, писав сатирично-гумористичні твори, супроводжуючи їх своїми власними ілюстраціями. Але переважила лірика. Перші вірші з’являлися в кримській пресі, зокрема, в колективних збірниках "Лучи, которые горячи", "Молодые голоса", "Здравствуй, утро". Тривалий час очолював у Сімферополі літературне об’єднання "Гроно" при обласній письменницькій організації.
У травні 1963 р. Ш. брав участь у Всеукраїнському семінарі молодих літераторів в Одеському будинку творчости письменників, де були також Василь СТУС, Борис Нечерда, Богдан ГОРИНЬ, Микола Вінграновський, Василь Захарченко та ін.
Щороку, починаючи з 1963, у план видавництва «Крим» вводилася його книжка, і щороку її вилучали з планів. 1967 р. рукопис збірки поезій «Україно моя» був розгромлений на раді видавництва, де критик Дегтярьов висунув звинувачення в екзистенціалізмі, формалізмі, песимізмі та українському буржуазному націоналізмі.
Одного разу Ш. прийшла поштою від невідомого адресата машинописна праця Івана ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом, 1983 р., вона таємниче зникла. Його далі викликали в КГБ й агітували працювати на нього, обіцяли помешкання, посаду викладача в медінституті, регулярне видавання збірок віршів та ін..
1969 р. Ш. закінчив Кримський медінститут з відзнакою, але не дістав призначення на роботу. Повернувся у своє рідне село Куріньку з наміром відкрити в ньому лікарняну медамбулаторію. Та «крамольний» лікар не був потрібен навіть тут.
1968 р. в київському видавництві "Молодь» нарешті вийшла перша збірка віршів Ш. "Провісники цвітіння". Одночасно побачила світ у сімферопольському видавництві "Крим" збірка "Полум’я мелодій"
1969-70 р. Ш. півроку навчався в Харківському інституті вдосконалення лікарів на курсах з хірургії, які закінчив на «відмінно». Перед тим подав рукопис поезій до видавництва «Прапор». Зайшовши туди, дізнався, що книжка дістала редакційний висновок за підписом Лопатіна: «Стихи Д. Шупты враждебные социалистическому строю, они пропитаны духом украинского буржуазного национализма...». Удома ж одержав рукопис з обнадійливим листом.
У лікарні в Пирятині, де працював, Ш. було категорично відмовлено в посаді хірурга і запропоновано місце лікаря в дільничній сільській лікарні. Одначе Полтавський облздороввідділ спрямував його у Градижськ, де на умовах співпраці з КДБ мав посісти місце завідувача хірургічним відділенням. Оскільки він не погодився, то посади не отримав. Завідував терапевтичним відділенням залізничної лікарні на станції Полтава-Південна, працював хірургом у Пирятинській райлікарні, недовго – у Гребінківській залізничній, потім хірургом-ординатором у Яготинській центральній лікарні.
У Яготині за Ш. було встановлене постійне стеження, поширювалися безґлузді наклепи та обмовляння, тривав прокурорський терор (заарештовували його історії хвороб, шукаючи в них криміналу), кагебістські допити, вишукані провокації, брутальне приниження, нице підсиджування з метою підірвати авторитет, зганьбити як людину, зруйнувати родину, звинувачення в націоналістичній та антирадянській діяльності. Курували його справу кагебісти Сукачов Борис Миколайович, Середа Дмитро Григорович і Терещенко Василь Васильович. Головлікар Алексєєв Дмитро Олексійович завів на Ш. особливу течку, яку тримав у сейфі, поповнюючи її доносами, наклепами та своїми резюме, провокаторів змушував писати пасквілі під диктування. Нерідко провокаторів підсилали на прийом як пацієнтів. Його часом шукали як «хірурга, який спілкується українською мовою», казали, що він оперує якось по-своєму і навіть шви після операції накладає націоналістичні.
Тяжким порушенням трудової дисципліни стало відвідання Ленінграда (на запрошення Спілки письменників) у Шевченківські дні 1983 р. (?).
Постійні переслідування викликали конфлікт у сім’ї: дружина з двома дітьми виїхала з Яготина. Згодом повернулася, але сім’я вже не відновилася, хоча жила в одній квартирі. Ш. замикав свою кімнату, але кілька разів замок був зірваний, він бачив сліди обшуків.
25.10. 1983 р. Ш. викликали на допит у райком партії, а 29.10 у відділення міліції. Там слідчі держбезпеки висунули проти нього звинувачення у зберіганні зброї, набоїв, доларів, радіостанції, у зв’язках з польською «Солідарністю». «Воронком» Ш. був доставлений у Лук’янівський слідчий ізолятор. Утримували його то в одиночці, то з підсадними «стукачами».
Ш. неодноразово піддавали катуванню: «садили на бетон», завдавали ударів по голові, закладали пальці в двері – і шкіра з них злазила. Для хірурга це надалі означало втрату професійної працездатности. Ніяких побачень, ані передач не мав.
«Посправниками» Ш. виступали якісь брати Євсеєнкови з Курської обл. Поступово безглузді звинувачення відпадали. Щоб якось покрити безпідставний арешт, Яготинський районний суд під головуванням Кощія Н.Н. 11.01. 1984 р. виніс вирок, за яким Василь та Валентин Євсеєнкови були покарані за ст. 222 ч. 1 КК УРСР («незаконне зберігання зброї») двома роками позбавлення волі умовно з випробувальним терміном 2 р. та зі спрямуванням їх на перевиховання в трудові колективи. Ш. покараний за цією ж статтею двома роками виправних робіт без позбавлення волі з утриманням на користь держави 20% заробітку за місцем роботи.
Громадськими захисниками Ш. від Спілки письменників на суді виступили поети Володимир Забаштанський і Петро Засенко.
Вийшовши на волю з покаліченими пальцями і хворим хребтом, частково втративши слух і зір, Ш. ніде не міг улаштуватися на роботу хірургом, щоб хоч відновити своє реноме. Вдалося влаштуватися хірургом-експертом ВТЕК – лікарської експертної комісії. Мусив їздити з Яготина до Києва електричкою, витрачаючи багато часу. Коли ж почав залишатися ночувати в Києві у знайомих – на нього подали в розшук по СРСР! Мусив сплачувати аліменти до повноліття синів. Відтак покинув Яготин, мешкав у рідному селі Куріньки, а потім виїхав до Одеси, зберігаючи сільську прописку. Батьківська хата безліч разів піддавалася пограбуванню.
Численні звернення до влади, щоб принаймні з’ясувати, чи є він політичним репресованим, нічого не дають. Відповідь одна: "Никаких на Вас дел в КГБ никогда не велось. За вами уголовщина, оружие». Тому досі не реабілітований.
Член Національної спілки письменників України з 1986 та Національної спілки журналістів України з 2002 р.
З 2000 р. подосі – старший викладач кафедри української філології та кафедри журналістики Придністровського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
Автор майже трьох десятків книжок, між них: "Провісники цвітіння" (1968), "Полум’я мелодій" (1968), "Колиска поколінь" (1976), "Знак літа" (1981), "Біль стебла" (1985), "Звичаї землі" (1987), "Чаїне озеро" (1989), "Світовщина" (1989), "Осягнення" (1993), "Єрусалим квітів" (1995), "Листя клена" (1998), "Птахи попелу" (1998), "Жінка і ніч" (1998), "Межінь" (2000), "Сонях сонетів" (2001), "Чорнобривці Придністров’я" (2002), "Осіння грань" (2006), "Коротке речення доби" (2007), "Кенгурятко і Тушканчик" (в наборі). Має кілька окремих музичних видань.
Лауреат міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди, заслужений працівник культури (2007)
Член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, очільник Одеської обласної організації ОУН. На Помаранчевому Майдані був заступником начальника штабу козацьких формувань, брав участь у блокуванні кабміну, будинку президента. З 4.04.2007 – член громадської комісії з підтримки видавничої діяльності громадських організацій м. Одеси. Член комітету «Україна – НАТО».
Живе в Одесі.

Бібліоґрафія:
1.
Архів ХПГ: Інтерв’ю Д.Шупти 12 лютого 2001 року.
Шупта Дмитро. Зустрічі з Василем Стусом. // Альманах «Молода нація», №1 (38), 2006. – С. 316-327.
Шупта Дмитро. Злочинець, бо не став стукачем // Одеська хвиля. Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2006. – С. 145– 154.
Шупта Дмитро. В’язень-великомученик німецько-совєцьких концтаборів. // Одеська хвиля. 2. Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2007. – С. 149– 164.
2.
Шевчук Федір. Дмитро Шупта – поет і дисидент… / газ. «Поштова вулиця», (м. Бершадь Вінницької обл..), № 4 (277), 2008.

В.Овсієнко. Харківська правозахисна група. Виправлення Д.Шупти внесено 30.03. 2008 р.
 Поділитися

Вас може зацікавити

Dissidents / Democratic Movement

TYMCHUK Leonid Mykolayovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

RIZNYKIV (RIZNYCHENKO) Olexa Serhiyovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

KHOLODNYI Mykola Kostiantynovych. Vasyl Ovsiyenko

Персоналії / Український національний рух

СУХОВЕЦЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

СІРИЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ШУПТА ДМИТРО РОМАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ШУПТА ДМИТРО РОМАНОВИЧ. Шупта Д.Р.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

РІЗНИКІВ ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МИХАЙЛЕНКО ГАННА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

БАРСУКІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ. Овсієнко Василь

Персоналії / Український національний рух

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. С.Карасик, В.Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

СТРОКАТА (СТРОКАТОВА)-КАРАВАНСЬКА НІНА АНТОНІВНА. І.Рапп

Персоналії / Український національний рух

КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ. В.Овсієнко. Виправив Є.Концевич

Персоналії / Український національний рух

БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ. В.Овсієнко, В.Барладяну

MENU