ЯЦЕНКО ЛІДІЯ ІВАНІВНА

 408118.04.2008

автор: Овсієнко В.В.

ЯЦЕНКО ЛІДІЯ ІВАНІВНА (24.12.1940, м. Дніпропетровськ – 24.04. 2005, м. Дніпропетровськ).
Мистецтвознавець.
З інтелігентної української родини. Дід, Іван Іванович Ритів, один із засновників Ка-теринославської "Просвіти", разом з Д.Яворницьким засновував УАПЦ на Січеславщині. Був заарештований 1937 р. за участь у "заговоре на предмет свержения советской власти". У 1941-43 був головою церковної округи УАПЦ, висвячений на священика. Після війни його знову допитували, але як глибокого старця (1876 р. н.) пощадили. Бабуся Лідія, з ро-ду священиків Небесових, на початку XX століття завідувала 4-м міським жіночим Трої-цьким училищем; батько Іван Яценко (родом з Полтавщини) і мати Марія Ритів теж були вчителями. У родинному домі, що в старовинній частині міста, ніколи не знімали ікони і портрет Шевченка, тут зберігався український дідівський дух, звичаї, меблі.
Лідія 1963 р. закінчила російське відділення філологічного факультету Дніпропет-ровського університету. Захоплювалася шістдесятництвом, писала дипломну роботу "Творчість Андрія Вознесенського", але після сумнозвісних зустрічей М.Хрущова з інтелі-генцією цю тему заборонили. Три роки Я. учителювала.
З 1966 р. Я. працювала в Дніпропетровському художньому музеї, де ще діловою мо-вою була українська, а наприкінці 60-х – уже російська. Я. заочно закінчила Ленінградсь-кий художній інститут ім. Рєпіна за спеціальністю "Історія і теорія мистецтва". Писала ві-рші російською мовою, її слухачами були ленінградські студенти. Згодом писала україн-ською: 1974 р. присвятила вірш Іванові СОКУЛЬСЬКОМУ, з яким познайомилася значно пізніше. Її поезії ходили по руках, передавалися по радіо "Свобода". За словами Я., вона ніколи не дихала вільно – весь час була під пресом. Свої вірші ховала в коробочку з пральним порошком, деякі зовсім не записувала, лише вивчала напам’ять.
У музеї Я. вивчала українське дореволюційне мистецтво, проводила екскурсії, вела наукову роботу, зокрема, вивчала листування Д.Яворницького, працювала з іконами, які передали з Історичного музею. Це був світлий час. Та згодом козацька тематика була зна-чною мірою заборонена, експозиції ікон, які готувала Я., завжди викликали негативну ре-акцію. Уклала каталог "Невідомі портрети" з колекції Дніпропетровського художнього музею, переважно з колекції Яворницького, вивчала старовинні українські портрети-парсуни. Вдалося опублікувати невеличку статтю про українську народну картину "Гопак" – унікальний твір українського народного живопису з колекції Яворницького. Писала про українські роботи Боровиковського. У музейному збірнику опублікувала статтю про укра-їнські твори художника Бурлюка, які він подарував музеєві в 1929 р., коли вже жив у Нью-Йорку.
Серед сучасних художників Я. вабили ті, що були поза увагою або заборонені з ідео-логічних мотивів, зокрема, Яків Калашник. Коли він помер 1967 р., Я. написала статтю про нього (опублікована 1969 р. в журналі "Мистецтво") і разом з режисером Валентином Десятериком у лютому 1968 р. зробила телепередачу, де було прямо сказано, що митця переслідували і довели до смерті. І одразу потрапила в розряд «інакодумців». Тодішнє ке-рівництво обласного відділення Спілки художників заборонило публікувати її наукові статті. Директор музею Микола Скрипник заявив, що Я. повинна покинути музей. Але то-ді директором стала Віра Андріївна Демидова, дружина заввідділом обкому КПУ. Не бу-дучи фахівцем, вона користуватися її інтелектом. Я. організовувала виставки, складала бу-клети, уклала каталог української ікони. Проте її не підвищували на посаді, заробляла во-на 75 крб. на місяць. Деякі праці переробляла десятки разів, та завжди в них знаходили щось таке, що не проходило цензуру.
Я. писала про репресовану художницю Марію Котляревську зі школи М.Бойчука (її виставку заборонили в 1980 р.), про художника Володимира Лободу, який фіґурував у списках формалістів і націоналістів, про опального В’ячеслава Коренєва.
У 70-х рр.. Я. належали до вузького кола інакодумців: художник Володимир Лобода, мистецтвознавці Віктор Соловйов і Ніна Григораш, талановитий реставратор ікон Віктор Ілюткін. Одного разу 26-літній Ілюткін сказав: "Коло стискається". І на другий день, 19.12. 1980, був убитий за таємничих обставин на вулиці міста. Лобода виїхав у Львів, Соловйов у Москву. Я. пішла на два роки у відпустку, бо загинула її дитина, а вона мала ще двох ма-лолітніх.
Повернулася до Художнього музею в 1984. Ще довго туди приходив кагебіст Олег Сорокін, давав настанови з «контрпропаганди». Музей ще й на початку 90-х був осеред-ком застою і стагнації. Деякі співробітники обурювалися поведінкою Я.: "Ее нет! Она на митинге! Мы ее скоро уволим!" Почувалася як у тилу ворога, як чужорідне тіло. Так і не стала членом Спілки художників, хоча мала багато наукових праць.
У кінці 80-х рр.. Я. увійшла в коло І. СОКУЛЬСЬКОГО, який дав їй рекомендацію в Українську Гельсінкську Спілку і запросив до редакції часопису "Пороги". Опубліку-вала там декілька своїх статей.
Увійшла в першу Преображенську громаду УАПЦ (яка тепер належить УПЦ КП), стала головою парафіяльної ради, була головою міського Братства Андрія Первозванного з дня його створення. Брала участь у голодуванні 1991 р. з вимогою передати Преобра-женський собор УПЦ КП. Член-засновник "Просвіти", Союзу українок, увійшла в НРУ, співпрацювала з Українською Республіканською партією, була на її Установчому з’їзді. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. збори багатьох організацій відбувалися в дідовому бу-динку. Це були найсвітліші часи у громадському житті міста. Познайомилася з Оксаною МЕШКО, дружила з письменниками Раїсою Лишою та Юрком Вівташем. І. СОКУЛЬСЬКИЙ познайомив її з патріархами Мстиславом і Володимиром (В.РОМАНЮКОМ). З благословення Патріарха Філарета 1997 р. видала каталог "Україн-ська ікона кінця XXVII – початку ХХ століття у зібранні Дніпропетровського художнього музею" (Дніпропетровськ, вид-во «Дана»).
Ще 1980 р. Я. разом з В. Соловйовим, В.Ілюткіним, Н.Молчановою закінчила експо-зицію виставки "Петриківський розпис: джерела і сучасність", уклала каталог. Та лише в журналі «Пороги» змогла опублікувати статтю "Доля старої Петриківки", де, зокрема, по-казала, що це лише одне з 30 сіл, які ще на початку 1920-х рр. були центрами розпису, але вони вимерли під час голоду 1932-33 рр. Опублікувала в «Порогах» статті "Образотворче мистецтво", "Дух вольностей козацьких" – про мистецтво Придніпров’я, про художника В Коренєва, про українську ікону "Нехай воскресне", яка 1991 р. була передрукована з де-якими змінами і в журналі "Людина і світ" і відзначена як краща серед публікацій того ро-ку. Тільки з кінця 80-х уже могла писати про те, що хотіла.
2000 р. написала передмови до книжечки І. СОКУЛЬСЬКОГО «Листи до Марієчки» та до його двотомника «Листи на світанку».
Дочка Я. Марія, 1981 р. н., закінчила Металургійну академію, син Олесь, 1982 р. н., – факультет філології та мистецтвознавства.
Похована Я. у м. Дніпропетровськ.

Бібліоґрафія:
1.
Відсвіт щирого золота // Сокульський Іван. Листи до Марієчки: Вибране листування (1981—1987). Упор. О.Сокульська. — Дніпропетровськ: Січ, 2000. – С. 3–4; Те ж: К.: Смолоскип, 2000. – С. 5–7.
Світ на світанку недільного дня // Сокульський Іван. Листи на світанку: Кн. 1. Епістолярна спадщина 1980 – 1982 років, документи, фотографії. Укладач М.І.Сокульська. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 517 с.; Кн. 2, 1983 – 1988 рр., 2002. – 507 с.
Інтерв’ю для ХПГ 4.04. 2001 р.
2.
Наталя Старюк. Голос із Вирію http//www.smakota.iatp.org.ua
Склав Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 18.04.2008.

Лідія ЯЦЕНКО. Знімок В.Овсієнка 4.04.2001.

 Поділитися
MENU