ТРЕТЯКОВ МИКОЛА МАКСИМОВИЧ (нар. 1941 р. в с. Мосієнкове Магдалинівського р-ну Дніпропетровської обл.).
Інженер, автор анонімних листів з критикою національної політики.
Батько-фронтовик помер 1951. Мати працювала агрономом в іншій області. Микола Третяк виріс разом із сестрою біля діда, який володів німецькою, французькою, італійською мовами. Навчив і Миколу німецької мови, заохотив до читання історичної літератури, особливо з української старовини. 1959 р. закінчив Гупалівську середню школу. Рік вчився на токаря і працював ним. 1960, уже під прізвищем Третяков, вступив до Дніпропетровського сільгоспінституту, 1965 прийнятий до аспірантури. Через півроку у зв’язку з одруженням перейшов на заочне відділення. Дисертації не написав, бо мусив заробляти на прожиття. Мав публікації за фахом. Комітет у справах винаходів зареєстрував як винахід один його сільськогосподарський агрегат.
Разом із дружиною, випускницею медінституту, виїхав у м. Орджонікідзе, працював викладачем технічного училища, технологом на Шолоховському авторемзаводі, відтак головним інженером пересувної механізованої колони № 3 тресту «Дніпроспецсільгоспмонтаж». Коли син їхній захворів і знахарка не захотіла лікувати нехрещеного, охрестили його, що викликало осуд з боку начальства. Перед арештом жив у селищі Кринички, окремо від сім’ї.
Т. завжди послідовно говорив українською мовою, через що зазнавав образ, його називали «хохлом» і «націоналістом». Слухав зарубіжні радіостанції. Його турбувало зменшення кількості української преси, що українську мову все менше чути в містах, що все менше її в дитсадках, школах, на виробництві, на вулиці. Починаючи з 1964 р. Т. писав листи в партійні та радянські органи, у редакції газет і журналів Москви, Києва, Дніпропетровська та інших міст із критикою національної політики КПРС. Підписував ці листи прізвищами різних національностей, відсилав з різних міст.
У лютому 1974 р. Т. був «викритий» органами КГБ і засуджений Дніпропетровським обласним судом (суддя Кащеєв І.В.) за ст. 187-1 КК УРСР на 2,5 р. таборів загального режиму за звинуваченням у «поширенні завідомо неправдивих вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад». Інкриміновано як наклепницькі 46 листів. На суді Т визнав себе винним у написанні їх.
Подальша доля Т. невідома.
Бібліографія:
Николаенко Г.. Панкратов А. Письмо, написанное желчью. История морального падения одного неудавшегося диссертанта // Днепровская правда, 1974. – 2 апреля.
Удовенко Л. Затянувшаяся злость? Закономерный финал клеветника // Днепр вечерний. – 1974. – 2 апреля.
Ушаткін Л. Крах наклепника. Нотатки з судового процессу над М. Третяковим // Зоря, 1974. – 3 квітня.