Персоналії / Український національний рух
01.09.2011   Овсієнко В.В.

Андрушків Степан Семенович

джерело: Інтерв’ю С. Андрушківа 3.04.2001 р.

Учасник підпілля ОУН, Норильського повстання, переслідуваний на волі.

АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ (нар. 6.01.1926, с. Конюхи Козівського (колись Бережанського) р-ну Тернопільської обл. – похований 24.12. 2012 у м. Дніпропетровськ).
Учасник підпілля ОУН, Норильського повстання, переслідуваний на волі.
З селянської родини. За Польщі закінчив 6 класів. За німецької окупації примусово вивезений до Львова, де юнаків перед вивезенням до Німеччини вчили робітничих професій. У травні 1942 р. втік з тієї школи до тітки в Бережани. Там прилучився до підпілля ОУН. За завданням провідників збирав зброю і заготовляв продукти.
У 1943 вивезений в Австрію, вступив в ОУН. Одержував українські газети з Берліна, з Відня, вів пропагандивну роботу. У 1945 р. намагався прилучитися до підрозділу УПА, щоб перейти в американську зону, але потрапив у совєцький полон. Пройшов фільтраційний табір і примусово мобілізований у Совєцьку армію. У квітні – травні брав участь у бойових діях проти окремих угрупувань вермахту на території Австрії. Цілий місяць новобранців гнали пішки з Австрії через Угорщину, Румунію, у місті Клуж-Напока посадили у залізничні вузькоколійні вагони. Під Одесою перевантажили у товарняки і ще місяць везли у Маньчжурію.
На той час Квантунська армія вже капітулювала. У ті ж вагони-товарняки повантажили полонених японців, і 162-а мобільна транспортна рота, в якій служив А., супроводжувала їх, а потім охороняла в Іркутську. Відтак рота переведена в Челябінську обл., на Урал, згодом будувала дорогу на Китай. За невиконання норми карали: не повертали на ночівлю в казарми.
За доносом одного солдата, який теж був мобілізований в Австрії, 3.02.1948 р. А. був заарештований. У нього відібрали зимовий одяг, видали літній – і до суду він мерз у холодній штрафній камері військової частини. 14.04.1948 р. «тройка» за звинуваченням у «зраді батьківщини» під час перебування в Австрії (ст. 58-1 КК РРФСР) та «антирадянську агітацію» (ст. 58-10) призначила А. відповідно 25 і 10 р. ув’язнення.
Працював у кам’яному кар’єрі в Челябінську. Під осінь 1948 р. відправлений у Красноярськ, далі в’язнів баржами, які тягнув пароплав, два тижні етапували до Дудінки. Мерли від дизентерії: доїхала хіба половина. У Норильську А. потрапив у 4-й Горлаг – "государственный особорежимный лагерь". Довбали мерзлоту, закладали фундамент заводу «Медьстрой». Там А. працював як муляр майже до звільнення.
1950 р. в “Горлаг” прибув П. САРАНЧУК – двоюрідний брат і одноліток А. З ним довелося побути місяців чотири. 04.06.1953 р. почалося Норильське повстання, яке тривало до 04.08. Основні події розгорнулися в сусідньому, третьому каторжному таборі.
12.08.1955 р. спецкомісія з Красноярська переглянула справу А. і звільнила його «умовно-достроково». Вихідцям з Західної України було заборонено повертатися в рідний край, хіба у східну чи південну Україну.
А. поїхав до друга в Апостолівський р-н Дніпропетровщини, відтак улаштувався на завод "Юждомнаремонт", одержав паспорта і перейшов на роботу муляром у технікум, жив у студентському гуртожитку. Через рік, 24.08.1956 р., одружився з дівчиною Галею, теж остарбайтером. 1959 народилася дочка Оля. Одержали кімнату в гуртожитку, де на весь поверх була одна кухня. 1958 р. купили половину хатини, що розвалювалася, маючи надію своїми руками побудувати житло.
1959 р. А поступив на вечірнє відділення будівельного технікуму. Після роботи їхав у технікум, і тільки пізно ввечері при освітленні будував житло. Дбав, щоб на всі будівельні матеріали в нього були накладні. Проте 1959 р. проти А. прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 199 КК УРСР «Самовільне захоплення землі і самовільне будівництво». На суд прийшли сусіди і засвідчили, що подружжя чужої праці не використовувало. Суд виніс вирок: 6 міс. виправних робіт з вирахування 25% заробітку та конфіскацією будівлі. Після суду А. запитав судді: "Яка ж конфіскація? Це ж незакінчене будівництво. Воно тепер моє чи не моє? Що з ним робити?" Суддя сказала: "Как строили, так и стройте". За 4-5 р. А. довів будівництво до кінця.
Загалом А. 8 р. працював у технікумі, 8 р. в управлінні ринками, з 1967 р. на заводі медичного обладнання, відтак 19 р. виконробом у рембудконторі. 1986 р. вийшов на пенсію.
1991 р. А. домігся реабілітації за судимістю 1948 р.. 1989 р. поступив у НРУ, у 1992 очолював обласну організацію Конгресу українських націоналістів (КУН). 1993 р. брав участь у створенні в області Товариства політв’язнів і репресованих і Братства ОУН-УПА Січеславщини, яке очолював до смерті. Похований 24.12.2012 у Дніпропетровську.
Бібліоґрафія:
Інтерв’ю С. Андрушківа 3.04.2001: https://museum.khpg.org/1207219203.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 3. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021–1380; Андрушків С.: с. 1037-1038: https://museum.khpg.org/1314891527.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.
Знаків 4.950. Останнє прочитання 13.05.2016.
АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ

поширити інформацію


Подібні статті

Український національний рух. Драбата Валентина Павлівна

Український національний рух. Коцур (Коцурова) Анна

Український національний рух. Косовський Володимир Іванович

Український національний рух. Адаменко Микола Петрович

Український національний рух. Братко-Кутинський Олексій Андрійович

Український національний рух. Самійленко Микола Омелянович

Український національний рух. Боцян Іван Семенович

Український національний рух. Возна (Кушнір) Галина Петрівна