МЕЛЬНИЧУК ТАРАС ЮРІЙОВИЧ

 841003.10.2011

автор: Овсєнко В.В.

МЕЛЬНИЧУК ТАРАС ЮРІЙОВИЧ (нар., за документами, 20.08.1938, насправді 20.08.1939 в с. Уторопи Косівського р-ну Івано-Франківської обл.. – п. 29.03.1995, м. Коломия).
Поет. Політв’язень (1972-75, 1979-82). Лауреат премії ім. В. Сосюри (1990), Державної премії ім. Т. Шевченка (1992).
Народила його мати-гуцулка Ганна Іванівна від Юрія Степановича Мельничука, сільського майстра, що мав золоті руки: був ковалем, стельмахом, ткачем. Сім’я була релігійна. Дитинство було погане: війна, шанці, німці, москалі, мадяри…
Після закінчення семирічки продовжив навчання в Яблунівській СШ, яку закінчив 1955 р.. Склав екзамени на факультет журналістики Львівського держуніверситету, однак його не прийняли. Повернувся додому, оженився, на вродливій коханій дівчині Марії Залуцькій. Шлюб реєстрували в кінці травня, вінчалися в церкві у липні. Але перед одруженням Тарас устиг ще поїхати на лісорозробки в Республіку Комі і на шахти Донеччини. Поет розумів, що без знання життя з нього в літературі нічого путнього не вийде. Та й не приймуть на навчання без стажу роботи.
Восени 1957 року 19-річний юнак попрощався з вагітною дружиною. Його призвали на військову службу і повезли у Приморський Край. Коли Микита Хрущов затіяв велике скорочення Збройних Сил, то достроково звільняли хворих і одружених. Тому Тарас прослужив усього 8 міс.. Дружина Марія народила дочку Ярославу.
1958 поступив на філфак Чернівецького університету. Два роки його обирали старостою групи. Багато писав, але не так, «як усі». Він мав новаторський талант. Міг за ніч написати 15-20 віршів. Ніколи їх не правив, тому вони не завше рівні. Фізично не вправлявся їх записувати: вірші самі приходили з Неба, від Місяця, якого дуже любив. Не дуже дбав про їх збереження. Більше їх пропало, ніж збереглося.
З Чернівецького університету (1968-72) його двічі виключали, закінчив 3 курси. Заочно навчався в Літературному інституті ім. М.Горького в Москві.
За комсомольською путівкою їде до Кривого Рогу будувати гірничо-збагачувальний комбінат, асфальтував там вулиці й дороги. Працював у геодезичній партії в Томській обл., теслярував у Красноярську, був молотобійником, вантажником, слюсарем на Одеській залізниці. Бунтівна доля (Тарас грецькою мовою означає «бунтар») не давала йому засиджуватися довго на одному місці.
Повернувся в Україну в 1964 р. Працював у кількох районних газетах (Хотин, Глибока, Косів, Богородчани, Верховина). Навесні 1964 в журналі «Дніпро» дебютував добіркою поезій. Його стали запрошувати в літстудії. Збірка «Несімо любов планеті» вийшла 1967 р.
Друга дружина Тетяна, з якою жив «на віру», народила сина Віталія, однак вони також розійшлися.
24.01.1972 р. Тараса Мельничука арештували за рукопис поетичної книжки «Чага». У ній київські цензори виявили з десяток віршів, які було потрактовано як антирадянські. У його помешканні в Уторопах було проведено обшук і конфісковано весь літературний доробок. Інкримінована «антирадянська агітація і пропаганда», хоча у віршах зовсім не йшлося про радянську владу. Це був біль за Україну. Засуджений в Івано-Франківську 11.05.1972 на 3 р. таборів суворого режиму за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Спрямовано до 36-го табору в Пермську обл. Брав активну участь у протестних акціях політв’язнів. М. – автор скарги на ім’я прокурора РФ щодо нелюдського ставлення наглядачів до політв’язнів. Записані вірші давав друзям, але, здавалося, не дбав про їхню доля. Це був клопіт друзів, зокрема, М.ГОРБАЛЯ, Л.ЛУК΄ЯНЕНКА. Однак далеко не всі вони вийшли на волю. Рукописну збірку на цигарковому папері сам мусив знищити. Тримався в зоні дещо відсторонено і неприкаяно. Але 12.10.1974 розпочав голодування на знак протесту проти відмови табірного лікаря надати потрібну медичну допомогу політв’язневі І.СВІТЛИЧНОМУ.
М. було звільнено в січні 1975. Повернувся в рідне село. За відмову засудити минуле його не прописували і не дали можливості працювати. Виїздив на заробітки до Новосибірська. Влітку 1976 повернувся додому.
Вдруге заарештований у січні 1979. Його вдарили кулаком у зуби, він вибив у хулігана ножа. Ніж приписали йому. Ст. 206, ч. 3 КК УРСР, «злісне хуліганство». Місяців два М. переховувався в Д.ГРИНЬКІВА в Коломиї та В.ШОВКОВОГО в Печеніжині. Але поет не дуже ховався, появлявся на людях. Його вистежили й заарештували. Засуджений у квітні 1979 в Косові на 4 р. позбавлення волі. Спрямовано в кримінальну зону ІВ-301/86 у Вінницю. Про те, що Тарас пише вірші, знав лише один кишеньковий злодій, який майстерно ховав їх. Розлучена дружина приходила на побачення і виносила вірші на волю. Його в зоні відвідали поети Ніна Гнатюк і Дмитро Павличко (з ним колись училися в одній школі). У свої гіркі часи Тарас ховався за псевдонімами: Олег Чорнобог, Станіслав Галич, Зіновій Кайлос, Мирослав Кокіль, Світозар Бойшак.
1982 р. М. звільнено. Того ж року його запроторили у психлікарню в с. Джурів Косівського р-ну. Лікували від алкоголізму. Це було катування великими дозами ліків з метою знищити поета. Друзі (Д.ГРИНЬКІВ) 1985 р. вирішили викрасти його. Але він сам утік за дві години до викрадення і чекав їх за селом. Переховувався в Коломиї, у Снятині. Та через місяць він знову з΄явився на людях. Його спіймали і запроторили в Підмихайлівці – Івано-Франківську централізовану психлікарню. Випустили аж після Чорнобильської трагедії.
1982 р. в м. Торонто у видавництві «Смолоскип» ім. В.Симоненка з’явилася друком без відома і згоди автора збірочка «Із-за ґрат» – 28 віршів, написаних в ув’язненні. 1990 р. у Великобританії вийшла книга поезій М. «Строфи з Ґолґофи». Поет розгортав у віршах власне тлумачення пракоренів українського народу, його історичного буття й духовного космосу. М. не озирався ні на кого – тільки на свою Україну, до якої був прикутий словом. Незаперечний, новаторський талант його – рідкісний, він увібрав у себе вільний дух карпатських гір і розмай східноукраїнських степів. «Справжній Тарас Мельничук – у своїй поезії. Там його шукаймо» (М. Жулинський). Збірка «Князь роси» з’явилася аж 1990 р.. Одразу прийнятий в СПУ.
Того ж 1990 року якісь нечестивці в день його народження спалили материну хату, де зберігалися цілі валізи віршів, книги. А він тої ночі ночував у приятеля.
Одного дня працівники Служби Безпеки України зробити красивий жест: з архіву взяли рукопис поетичної збірки «Чага» і вручили авторові. Сигнальний екземпляр йому принесли за декілька днів до смерти.
1991 року М. присуджено літературну премію імені В.Сосюри за книжку «Князь роси». Премія ім. Т.Шевченка присуджена 1992 р.
Останні роки жив у Коломиї. Похований там, де стояла їхня хата в Уторопах.

Бібліоґрафія
1.
Несімо любов планеті: Поезії. – Уж.: Карпати, 1967. — 42 с;
Із-за ґрат: Поезії / Передм. О. Зінкевича. Балт. – Тор.: Смолоскип, 1982. — 83 с;
Невольничі поезії // Кафедра. — 1989, № 8. — С. 69-77;
Князь роси: Вірші / Передм. М. Жулинського. — К.: Молодь, 1990. — 152 с;
Чага: Поезії / Передм. Я. Дорошенка. — Кр.: Вік, Просвіта, 1994. — 175 с;
Палац у росині: Поеми, балада. — Чернівці: Молодий буковинець, 2004. — 80 с;
Зимозелень / Упоряд. В. Шкурган, Г. Курищук, М. Попадюк, передм. В. Шкургана, А.Григорука. — Косів: Писаний Камінь, 2006. — 264. с.;
Твори в трьох томах. Том І: Поезії / Упор. M Андрусяк, С. Пушик, передм. С.Пушика. Кл.: Вік, 2003. – 258 с.; Том II: Поезії/ Упор М. Андрусяк, М. Лазарчук. — 2003. – 256 с.; Том III, кн. 1: Поезії / Упоряд. Є. Баран. — 2006. — 496 е.; Том III, кн. 2 / Упоряд. Є. Баран. — 2007. — 344 с.
2.
Ніна Гнатюк. Тарас Мельничук: Пісня з-за ґрат // Слово – 1994, ч. 6 (86).
Політ в’язня: Розмова (В. ІІІкляра) з українським поетом Т. Мельничуком про репресії, яких він зазнав у 60-70-ті рр. // Молодь України. — 1995.— 18 липня; Те ж: Самостійна Україна, 1995, ч 19 (166). – 24-31 травня.
Гнатюк Н. Т. Мельничук: «Крім честі, в мене нічого не лишилось»: До 60-річчя поета // День, №158. – 1998, – 20 серпня;
Гриньків Д. Інтерв΄ю 8.02. 2000. Архів ХПГ index.php?id=1121879635
Пушик С. Доля поета: Листи Т. Мельничука // Березіль. — 2003. — № 1/2. — С. 66-106;
Гнатюк Н. Флояра Мольфара // Слово Просвіти, ч. 32. – 2009. – 13–19 серпня.
Лук΄яненко Л. З часів неволі. Книга четверта: Країна Моксель. – К.: Фенікс, 2010. – 2010. – С. 79-80, 152-163.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 427-428.
Ірина Присяжнюк. Тарас Мельничук. Портал Косівщини. http://kosiv.info/kosivschina/47-famous-kosiv/648-taras-melychuk.html

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ТИМЕНКО ГРИГОРІЙ ТРОХИМОВИЧ. Овсієнко Василь

Інтерв’ю

ЛИША Раїса Савеліївна. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Інтерв΄ю Василя Кузьмовича БІЛОУСА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АРСЕНИЧ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Спогади

ГОРОХІВСЬКИЙ Л. Ф. НА ЗЛАМІ ЕПОХ: Хроніка громадянської та національної активізації на Тернопільщині (1988 - 1989 рр.) (Із принагідних записів у моєму щоденнику про перші кроки становлення Української Гельсинської спілки на Тернопільщині). ГОРОХІВСЬКИЙ Левко Федорович

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЛИША РАЇСА САВЕЛІЇВНА. Овсієнко В.В., Лиша Р.С.

Інтерв’ю

РЕБРИК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ШУПТА ДМИТРО РОМАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МАКАР ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ (УНК)

Інтерв’ю

РІЗНИКІВ ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОВАЛЕНКО ІВАН ЮХИМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КІЧАК ІГОР ЙОСИПОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ТКАЧУК ЯРЕМА СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU