Інженер. Учасник руху опору. Громадський діяч.
Народився в Харкові в робітничій родині. 1961 р. закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Працював майстром на будівництві, інженером-будівельником на ПромбудНДІпроекті.
У тридцятирічному віці визначився як українець, відновив у своєму прізвищі літеру «і» (батьки вже писалися на «-ов»), у повсякденному спілкуванні перейшов на українську мову, яку опанував досконало.
21.06.1972 заарештований за друкуванням на машинці праці І. ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку одержав від А. ЗДОРОВОГО. Звинувачений у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди». Інкриміновані також рукописи 1968 р. «История развивается по спирали…», «Вл. Гомулка имеет взгляды на свободу слова…», 1971 р. – «Нотатки до знаменитого півстолітнього ювілею», де СРСР названий імперією, передрук на копіювальній машині «Ера» статті з журналу «Україна» (Прага – Берлін, 1923), записи в щоденнику, витяги з творів В. Бєлінського з їх критикою, кілька листів та розмов. Як наклепи на радянську дійсність К. інкримінували критику національної політики КПРС, соціалістичної системи господарювання.
К. домігся ведення попереднього слідства і суду українською мовою. 13.10.1972 засуджений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. ув΄язнення в таборах суворого режиму. Касаційним судом вирок було залишено без змін.
Покарання відбував у 35-й зоні на Уралі та 19-й – Дубравлагу (Мордовія). Брав активну участь в акціях протесту політв΄язнів, спрямованих проти свавілля табірної адміністрації, спрямовував заяви й листи протесту до міжнародних організацій та урядових установ. 1974-75 домагався статусу політв’язня, звертався з цього приводу з заявою до Голови Президії ВР СРСР М. Підгорного. 22.10.1976 К. разом зі ще 13-ма політв’язнями протестував проти вилучення у творчих особистостей (В. СТУС, С. ШАБАТУРА) їхніх творів та знищення їх. 12.01.1977 разом з політв΄язнями різних національностей відзначив голодуванням 5-ту річницю початку нової хвилі репресій в Україні. Зазнавав покарань.
Після звільнення у червні 1977 над К. було встановлено адміністративний нагляд на 1 рік, потім продовжено ще на півроку. Щойно той нагляд зняли, поїхав на суд В. ОВСІЄНКА на Житомирщину. У грудні 1977 його викликали на допит у справі Л. ЛУК’ЯНЕНКА, у вересні 1980 – у справі А. Зінченка. У помешканні К. було проведено обшуки. Тривалий час був безробітним. Спілкуючись винятково українською мовою, мав конфлікти на роботі. Працював інженером у «Південдіпрошахті» , з літа 1989 – керівником групи і головним інженером проекту інституту «Укрпроектреставрація».
З 1988 р. – член УГС, потім голова обласної організації УРП. Був депутатом Харківської обласної ради першого скликання, працював секретарем комісії з освіти. Висувався кандидатом у народні депутати України першого скликання, у січні 1992 рр. – на додаткових виборах, але вони не відбулися.
Живе в Харкові. Має сина Богдана.
Бібліографія:
Суд над І. Кравцівим // Сучасність. — 1978. — Ч. 7/8. —С. 184-189.
Вирок Судової колегії у справі І. Кравціва // А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні: 1950-1990.— С. 532-536.
[Добірка матеріалів] // Самостійна Україна, 1992, № 1 (22). – Січень.
В.Овсієнко. Подвижник // Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2 / – Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – C. 74-76.
Кравців Ігор Іванович // Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – C. 345-346.
КРАВЦІВ ІГОР ІВАНОВИЧ