ҐЕРЕТА ІГОР ПЕТРОВИЧ

 784307.03.2012

автор: Овсієнко В.В.

ҐЕРЕТА ІГОР ПЕТРОВИЧ (нар. 25.09. 1938 у с. Скоморохи, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – п. 5.06. 2002 у м. Тернопіль).
Археолог, історик, мистецтвознавець, громадсько-політичний діяч.
З родини, яка дала Україні багатьох діячів культури й політики. Батько, о. Петро Ґерета, відомий також як поет (псевд. Олесь Ґерета) і композитор. Мати Євгенія (з роду Скоморовських) – дириґентка церковних хорів. У сім΄ї було 11 дітей. Під час німецької окупації батько переховував євреїв.
У 1942 р. сім΄я перебралася до с. Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут 1955 р. Ігор закінчив середню школу (тепер – Тернопільська ЗОШ № 8). Вчився у Тернопільській музичній школі. 1957 р. поступив у Чернівецький університет на історичний факультет, вказавши в автобіоґрафії, що його батько – державний службовець. У студентські роки і пізніше разом з братом Олегом, який навчався у Львівській консерваторії, був лідером патріотично налаштованого, переважно студентського середовища, яке вважало себе організацією. Серед них були бандурист Микола ЛИТВИН, поет Василь Ярмуш, фармацевт Христина Дурбак (Куркевич), економіст Марія Тивонюк (Тебенко), фінансист Ірина Загалюк, викладач музичного училища Методій Чубатий, учитель Михайло Гуральчук. У цьому колі поширювалась література самвидаву, зокрема, «З приводу процесу над Погружальським», «Українська освіта в шовіністичному зашморзі», «Промова Папи Павла VI».
З 1962, після закінчення університету, Ґ. працював старшим науковим співробітником Тернопільського краєзнавчого музею, з 1965 – заступником директора з наукової роботи. Виступав у обласній та республіканській пресі зі статтями про діячів культури та науки Тернопільщини. За договором зі львівським видавництвом «Каменяр» працював над путівником по Тернопільщині.
Заарештований 27.08. 1965 р. в Одесі, де був у відрядженні. Одночасно були заарештовані і звинувачені в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) М. Чубатий та М. ЛИТВИН. Оскільки ніяких речових доказів про існування організації у слідства не було (за порадою Ґ. ніхто нічого не записував), то М. ЛИТВИНА, потримавши місяць у СІЗО Тернопільського КГБ, випустили без суду, видушивши обіцянку не боротися проти радянської влади. Слідство у справі Ґ. і Чубатого тривало півроку, і теж нічого суттєвого не дало: пропагували культурний розвиток, ідею української державності, співали пісень, на дружній вечірці в Ґ. 22.08. 1965 говорили про русифікацію шкільництва, про гімн «Ще не вмерла Україна...». Щоправда, заарештовані визнали себе винними і зізналися, що статті «Українська освіта в шовіністичному зашморзі» та «Промова Папи Павла VI» одержали від Михайла ОЗЕРНОГО.
Публіка в залі суду (лютий 1966) складалася з секретарів партійних і комсомольських організацій, «активу» міста і районів. Враховуючи каяття підсудних і «сприяння в розкритті злочинів», суд призначив Ґ. 5 р. умовного покарання, а Чубатому – 4 р., і звільнив їх у залі суду. Тобто вони були б ув΄язнені, якби впродовж цих років вчинили новий «злочин».
Після суду Ґ. кілька місяців був безробітним, відтак до кінці життя працював у Тернопільському краєзнавчому музеї. До здобуття незалежності був позбавлений можливості зробити науково-творчу кар’єру. Постійно перебував під наглядом органів держбезпеки та партапарату.
Незважаючи на переслідування й утиски, Ґ. розгорнув величезну наукову роботу, а з кінця 80-х – і громадську діяльність. Він є засновником і автором експозицій кількох музеїв (Соломії Крушельницької, Леся Курбаса, Патріарха Йосифа Сліпого, Володимира Гнатюка), у т.ч. Історико-меморіального музею політв’язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ (1997 р.).
1978 р. при картинній галереї заснував мистецький клуб, який діяв до 1985 р. Співзасновник першої в Тернополі опозиційної організації “Тернове поле”, Товариства української мови, “Меморіалу” ім. В. Стуса та ін. У 1991 р. створив Інститут національного відродження України (нині він носить його ім’я). Видавець більше 30 книжок Інституту. Як археолог досліджував пам’ятки старожитностей України. Співавтор трьох академічних монографій про археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині. Брав участь у місцевих і міжнародних конференціях з питань археології, історії, мистецтвознавства. Автор понад 120 розвідок і статей в енциклопедіях, збірниках та періодичних виданнях України й зарубіжжя. Автор численних літературних творів, збірки віршів “Скибка неба” (1997).
У 1988–91 рр. Ґ. – співзасновник Народного Руху України, член його Великої Ради; кандидував до Верховної Ради України (1994, 1998); депутат Тернопільської обласної ради 1 – 4 скликань, працював головою комісії з питань культури й духовного відродження. Під час виборів 1990 р. невідомі вчинили кілька показових пограбувань (викрали в домі Ґ. знайдені під час розкопок речі, друкарську машинку і черевики), розбили подаровану батьком машину.
Помер Ґ. 5.06. 2002 р. в Тернополі на батьківському обійсті по вул. Глибокій. Похований на цвинтарі у сел. Велика Березовиця Тернопільського р-ну.
Батько двох дітей – доньки Ярини (1971 р. н.) та сина Устима (1972 – 1990).
Тернополяни шанують Ґ. як фундатора й ґенератора багатьох патріотичних справ. 28.08. 2011 на вулиці Сагайдачного в м. Тернополі відкрито «Алею зірок», де серед перших чотирьох увічнених – Ігор Ґерета.

Бібліоґрафія:
Чорновіл В. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 35.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 264-265, 248-249, 265-267, 277, 384-385.
“Впала колона...”: Ігор Ґерета відійшов за поріг вічності //Тернопільська газета. – 2002. – 12 – 18 черв. – С. 7.
Маслій М. Він був Велетом. Тернопіль прощався з Ігорем Ґеретою //Нова Тернопільська газета. – 2002. – 12 черв. – С. 7.
На вічну пам΄ять побратимові // Літ. Україна. – 2002. – 13 червня.
Ткачик Б. До його постаті притягувало, як магнітом // Тернопіль вечірній. – 2003. – 5 черв.; 12 черв. – С. 6.
Окаринський В. Душа тернопільських шістдесятників // Вільне життя. – 2008. – 26 вересня.
Микола Литвин. Ой, у лузі червона калина // Літ. Україна, № 41 (5279). – 2008. – 23 жовтня.
Володимир Мисик. Формування Ігоря Ґерети як особистості, громадсько-політичного діяча та науковця:
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZTNPU_ist/2009_2/materialy/2009_2/Mysyk.pdf
Володимир Мисик. Постать Ігоря Петровича Ґерети в контексті розвитку громадсько-політичного життя Тернопілля в другій половині ХХ ст.: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ues/2009_3/Articles/3/Volodymyr%20Mysyk.pdf
Ґерета І.П. http://uk.wikipedia.org/wiki/Ґерета_Ігор_Петрович
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 136-137.
 Поділитися

Вас може зацікавити

Персоналії / Український національний рух

ЧУБАТИЙ МЕФОДІЙ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОЗЕРНИЙ МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЛИТВИН МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГРАБЕЦЬ ЛЮБОМИР ОМЕЛЯНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU