ОЗЕРНИЙ МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ

 456708.03.2012

автор: Овсієнко В.В.

ОЗЕРНИЙ МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ (нар. 1929 р., с. Верхнє Синьовидне Сколівського р-ну Львівської обл.).
Учитель української та німецької мов. Політв’язень (1965–1968).
З бідної селянської сім΄ї. Виріс сиротою, без батька. Служив в армії з 1948 до 1952 р. Працював у м. Старобешеве на Донеччині. Здобув вищу педагогічну освіту, живучи на одну стипендію. 1954 одружився, дружина лікар, 2 сини. Деякий час працював у Тернопільському будинку піонерів, учителював у різних школах, зокрема, 2 р. в Дорогунівській СШ Тернопільської обл. Без успіху намагався влаштуватися на роботу в Тернополі. З 1962 працював у школі с. Ріпне Рожнятинського р-ну Івано-Франківської обл. Сім΄я залишалася в Тернополі. Мав 13 р. педагогічного стажу. Виступав у пресі зі статтями про мову й літературу. Належав до кола молодої української інтелігенції.
Заарештований наприкінці серпня 1965 р., коли повертався з відпустки в Карпатах. Звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч.1 ст. 62 КК УРСР) та в організаційній діяльності (ст. 64).
Упродовж 5 міс. його допитували 46 разів, окремі допити тривали по 10, 11 год., одного разу 20, тому від утоми О. часом підписував протоколи, які складав слідчий капітан Рудий, не читаючи. Предмет допитів: вимагав від учнів чистоти мови, висміював русизми; вечір відпочинку «Голубий вогник» назвав «Ватра»; у доповіді про Шевченка наголошував на антимосковських висловлюваннях, на портрет Шевченка повісив рушник, обурився, що вечір почався російською піснею про Леніна; продиктував учням «націоналістичні» афоризми «У здоровому тілі здоровий дух», «Вороги твоєї нації – твої вороги»; у колі друзів виловлювався проти русифікації; на вечірці в І. ҐЕРЕТИ 22.08. 1965 цитував гімн «Ще не вмерла України…», за чаркою говорили про пожежу в ЦНБ, що вчителі повинні прищеплювати любов до рідної мови, про можливість самостійності України.
Під час слідства О. зізнався, що читав промову президента Ейзенхауера на відкритті пам΄ятника Т.Шевченку у Вашинґтоні; що давав читати І. ҐЕРЕТІ «Лист діячів культури Канади до українців» і «Промову Папи Павла IV», статтю «Українська освіта в шовіністичному зашморзі», обіцяв дати статтю «З приводу процесу над Погружальським». Крім того, в О. вилучили під час обшуку журнал «Жіноча доля» 1935 р., «Історію України» М.Аркаса, стару книжку «Українська богема».
30.11. 1965 О. мав зустріч з головою КГБ при Раді Міністрів УРСР В.Нікітченком у приміщенні Івано-Франківського УКГБ, і той «узяв до уваги» його зізнання.
На суді, що відбувся 3–7.02. 1966 р., О. тримався гідно. Були допитані його учні. Вони не гудили, а хвалили свого вчителя. Несподівано свідок Антоніна Матвієнко, кандидат філологічних наук, викладачка Київського університету, заявила протест проти «терористичних методів ведення допитів капітаном Рудим» (ішлося про моральний терор), вона стала на захист О., заявивши, що він «порядна людина» і закликала й інших свідків відмовитися від обвинувальних свідчень. (Щодо неї суд виніс окрему ухвалу, передав компрометуючі матеріали ректорові КДУ і 19.02.1966 р. А. Матвієнко була звільнена з роботи за п. «в» ст. 47 КЗОТ.)
До зали суду були допущені тільки люди зі спеціальними запрошеннями та свідки. 4–7.02 допустили журналіста Павла Скочка, бо він мав посвідчення працівника органу ЦК КПУ газети «Радянська Україна». Він детально записав перебіг суду і разом із листом 19.03 послав його Першому секретареві ЦК КПУ П. Шелесту, а також поширив його в самвидаві. Цей запис В.ЧОРНОВІЛ оприлюднив як один із додатків до своєї праці «Правосуддя чи рецидиви терору?» Таким чином громадськості стало відомо, що О. примусили покаятися в тому, що вчив дітей любити рідну мову і культуру. П.Скочка навесні 1966 звільнили з роботи в газеті «Радянська Україна», а в 1979 р. вироком суду запроторили до психлікарні.
Прокурор Параскевич сказав: «На суді доведено, що підсудний скоїв особливо небезпечний державний злочин, передбачений 62 статтею Кримінального кодексу УРСР. Щодо статті 64 – її слід виключити з обвинувачення. Якоїсь організації в наш сучасний вік не може бути. Це окремі явища, як-от Озерний, Ґерета. Уважаю, що своїм розкаянням Озерний один рік скинув, і вимагаю 6 років». Адвокат виступив з не менш обвинувальною промовою, але завершив так: «Шість літ, по-моєму, забагато».
Приголомшений і дезорієнтований, О. в останньому слові каявся, плакав, згадавши синів, просився, покликався на «велику справедливість радянського суду», обіцяв «чесною працею спокутувати свою провину». Однак суд був немилосердний. Щоправда, Верховний суд УРСР скоротив термін до 3 р.
З клопотанням про допуск на суди до прокурора УРСР Ф. Глуха та голови КДБ при РМ УРСР В. Нікітченка, де як приклад закритості наводився процес над О., звернулися 78 осіб з української інтелігенції. Відповідь: наступні процеси були ще більш закритими.
Карався О. в таборі № 11, сел. Явас, у Мордовії.
Подальша доля О. нам невідома.

Бібліоґрафія:
Чорновіл В. Лихо з розуму. — 1967. — С. 215-216; Львів: Меморіал, 1991. – С. 119-120.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 81, 99-103, 108, 111-114, 126-129, 132, 135-137, 156-159, 236-282, 581-582.
Справа М. Озерного: П. Скочок. Першому Секретареві ЦК КПУ Шелестові П. Ю. (10.03.1966, у справі суду над М. Озерним), Запис суду в Івано-Франківську над вчителем Озерним, Опит свідків, Державне обвинувачення прокурора Параскевича, Громадський обвинувач, директор школи, Адвокат, Останнє слово підсудного // Українська інтелігенція під судом КҐБ. — 1970. — С. 118-121, 121-153, 153-156, 157, 157-159, 159-160.
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 53-54.
Горинь Богдан. Не тільки про себе: докум. роман-колаж: у 3 кн. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006 – С. 121-122.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 471.
 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Персоналії / Загальнодемократичний рух

БУЛЬБИНСЬКИЙ БОРИС ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЧУБАТИЙ МЕФОДІЙ. Овсієнко В.В.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ЕТАПИ

Персоналії / Загальнодемократичний рух

АЙРІКЯН ПАРУЙР АРШАВІРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

ПЕРШОТРАВНЕВА ДВІЙКА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУКСА ВІКТОР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КАНДИБА ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КУЗНЄЦОВА (САВЧУК) ЄВГЕНІЯ (ЇВГА) ФЕДОРІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. На Володимирській, 33. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ. Паповян Олександр, Захаров Євген

Персоналії / Український національний рух

СОРОКА МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ. Бондарук Леся

Персоналії / Український національний рух

МАСЮТКО МИХАЙЛО САВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОЦ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ (ЮРІЙОВИЧ). Овсієнко В.В.

MENU