МИХАЛКО МИХАЙЛО ЮХИМОВИЧ

 522227.05.2012

автор: Овсієнко В.В.

МИХАЛКО МИХАЙЛО ЮХИМОВИЧ (нар. 11.11. 1940 р. в Києві).
Інженер. Друкував і розповсюджував листівки проти русифікації.
Мати, Луговська Лідія Гнатівна (1910 – 2001), народилась у Ялті, а виросла сиротою в с. Атюша на Чернігівщині. Вихована в українських звичаях. Батько, Михалко Юхим Андрійович (1907 – 1975), з с. Алтинівка на Сумщині, з родини розкуркулених хліборобів, 1931 р. був засуджений за зберігання зброї, карався на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Михайло навчався в російських школах №№ 110 і 108 на Деміївці. Батько водив сина на могилу М.Грушевського, що на Байковому цвинтарі, розповідав про його твори. Згодом у поминальні дні М. приносив на його могилу жовто-блакитні крашанки.
1965 р. М. закінчив факультет механізації сільського господарства Української сільгоспакадемії. Викладання там велося російською мовою, та М. намагався освоїти українську технічну мову. Переконався, що русифікація України триває і вирішив боротися проти неї. 1978 р. намагався подати пропозиції до проекту нової Конституції. Ні Московський райвиконком, ні виконком Київради не прийняли їх, бо відзвітували достроково. З труднощами і пригодами здав пропозиції до Верховної Ради УРСР. Жодна з них не була прийнята. Тоді почав друкувати короткі листівки і розклеювати їх по Києву, маскуючи під оголошення: «Продається вже 325 років доля українського народу, його мова, культура, національні інтереси. Українці! Боріться проти русифікації, не давайте московським колонізаторам нищити українську мову!»; «Продається друкарська машинка для виготовлення листівок проти русифікації України»; «Міняю першого секретаря ЦК КПУ В.В. Щербицького на П.Ю. Шелеста» та інші. Частину листівок розсилав на адреси людей, які його не знали. Друкував звернення до відомих діячів української культури.
Працював М. інженером вентиляційного обладнання у Київському спецРБУ тресту «Укррембудматеріали» у м. Ірпінь. Листівки друкував на самостійно сконструйованій установці, яку після роботи розбирав і окремі частини її ховав у різних місцях. Часто їздив у відрядження по Україні, то розносив листівки по електричках на кінцевих зупинках, розкладав по партах університетських аудиторій, розносив по поштових скриньках. Одна з листівок називалася «Лист запорожців Першому секретарю ЦК Компартії України Щербицькому В.В.». Для пошуків її автора в КГБ була створена спеціальна група, яка діяла кілька років.
Однієї ночі М. на вулиці замалював чорною фарбою величезний плакат неправдивого політичного змісту. Вступав у розмови з незнайомими людьми, підказував новобранцям у військкоматі Московського р-ну Києва, як поводитися, щоб не потрапити на війну в Афганістан. Такі розмови згодом кваліфікувалося як усна агітація і пропаганда.
Для популяризації української мови налагодив виготовлення емальованих таць (підносів) з українськими прислів’ями: «Терпи, козаче, – отаманом будеш», «Хто по повній випиває – той під тином спочиває», «Хліб – батько, вода – мати» та ін.
Заарештований 14.09. 1984 р., коли виходив з лікарні № 11. Тоді ж удома під час обшуку органи КГБ вилучили частину тиражу «Листа запорожців…», лист до І.ДРАЧА, листівки, 148 патронів для стрільби зі спортивної зброї.
Інкриміновані М. статті 1871 КК УРСР «Поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад» та 222 ч. І – «Зберігання боєприпасів».
Утримували його в камері попереднього ув΄язнення (КПУ) м. Ірпінь, згодом переведений у Лук’янівське СІЗО.
5.03.1985 р. Київський міський суд під головуванням Зубця Г.І. присудив М. 3 р. позбавлення волі в таборі загального режиму за «наклепи» та 2 р. за зберігання боєприпасів. За завданням КГБ Ірпінський нарсуд виявив порушення в оформленні відряджень М. і 6.01. 1987 р. присудив йому 3 р. і 6 міс. за ст. 83, ч. 2 («заволодіння державним майном шляхом шахрайства») та 194, ч. 1 («підробка документів»). Таким чином, слідство і суди тривали 22 місяці, остаточний термін – 3 р. і 6 міс., оскільки менші терміни поглиналися більшими. М. вбачає в цьому потаємні симпатії прокурорів та суддів, попри тиск КДБ. Збори колективу СпецРБУ, де працював М., відмовилися засудити його діяльність, зажадавши ознайомлення з текстами його листівок.
Карався М. у таборі загального режиму № ЮА–45/75 у сел. Біличі під Києвом. Вважаючи, що на волі залишалося багато незробленого, клопотався про помилування: «Я зрозумів свої помилки. Більше так робити не буду». Але й у неволі продовжував агітацію серед в’язнів, за що його декілька разів викликав начальник колонії полковник Ягоденко і попереджував: «Михалко, зупинись, бо одержиш тюрму в тюрмі і на волю ніколи не вийдеш».
Звільнений М. 16.10. 1987 р. за амністією у зв΄язку з 70-річчям Жовтневої революції. На роботу за фахом інженера його ніде не приймали. Влаштувався бляхарем у Сільгоспакадемії, де колись вчився. Це в Голосіївському лісі. Коли 1988 р. ліс почали вирубувати під будівництво, організував екологічний рух на його захист, очолив громадську «Спілку Порятунку Голосієва», став членом керівництва Української екологічної асоціації «Зелений світ». У 1988 р. був одним з ініціаторів створення Партії Зелених України як альтернативи КПРС (діє з 1990 р.). ПЗУ і асоціація відіграли визначну роль у політичному житті України, прискорили здобуття Україною незалежності у 1991 р..
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1992 р. вирок М. за ст. 187-1 скасовано за відсутністю складу злочину.
2008 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Бібліоґрафія:
Автобіографія Михалка Михайла Юхимовича від 15 листопада 2010 року.
Довідку склав В.Овсієнко 26.05. 2012 р.
Харківська правозахисна група.