Студентка, член антирадянської організації, згодом член Конгресу українських націоналістів.
Після закінчення Кременецької СШ № 1 у 1957 р. та юнацької спортивної школи працювала фізруком у Рокитнівській сільській школі Рокитнівського р-ну Рівненської обл..
1959 – 1963 р. навчалась у Рівненському педагогічному інституті на педагогічному факультеті.
На початку 1963 р. зустрілася з двоюрідним братом Бульбинським Борисом Івановичем, який 5.03. 1962 р. звільнився з місць позбавлення волі, де 5 р. карався за марксистські листівки. Він розповів Т. про створення організації, що називалася «Всесоюзний демократичний фронт. Революційна соціал-демократична партія». У квітні 1963 р. Бульбинський виготовив кліше і видрукував 4.000 листівок від імені ВДФ РСДП. У червні 1963 він зустрівся з Т. у с. Мізоч Рівненської обл., дав їй 700 листівок для розповсюдження в Одесі, куди вона їхала у відпустку. Одну листівку Т. давала їх читати двом подругам, ще двом розповідала про неї. Частину листівок Т. взяла з собою в Одесу, але від розповсюдження їх утрималась. У вересні 1964 Б. дав їй ще 500 листівок для розповсюдження, якщо він буде заарештований. Зберігала їх у гуртожитку педінституту. Листівки розповсюдив у Житомирі Сергій Бабич, у Лисичанську – Тарас Тарасюк, у селах Попасна і Микитівка поблизу Лисичанська – сам Бульбинський. Їх також розсилали поштою.
Будучи заарештованим 19.09.1963 р., Бульбинський виказав спільників, у т.ч. Т., визнав себе винним. Т. була заарештована вже 21.09. Мусила визнати себе винною. Звинувачена в проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч.1 ст. 62 КК УРСР) та створенні антирадянської організації (ст. 64).
Рівненський обласний суд 19.02.1964 р. позбавив Т. волі на 5 р. у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Б. Бульбинський мав бути засуджений до 10 р. позбавлення волі в таборах особливого режиму, але за «сприяння розкриттю злочину» йому призначили суворий режим. С. Бабич у розповсюдженні листівок не зізнався, винним себе не визнав, але в останньому слові попросив записати до вироку, що він остаточно переконаний у правоті ідей українського націоналізму, тому дістав 10 р. особливого режиму і визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Т. Тарасюк засуджений до 5 р.. За оскарженням Верховний суд УРСР скоротив термін Т. до 3 р.
Покарання Т. відбувала в таборі ЖХ-385/17-а, с. Озерне Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР. Звільнена 20.09. 1966 р.
Після звільнення проживала в м. Рівне біля мами. Була під адміністративним наглядом.
У 1967 – 1981 рр. працювала в ПМК-65 «Поліссяводбуд» завскладом, техніком-механіком, нормувальником. Упродовж 6 місяців працівник КДБ приходив до неї на співбесіду, вияснюючи зв΄язки з закордоном (отримувала листи від хрещеного батька Миколи Чорного-Досінчука, редактора часопису «Бандура», що виходив у Нью-Йорку).
З 1981 до 2000 р. працювала на Рівненському заводі тракторних агрегатів старшим інженером по праці та заробітній платні, економістом, начальником відділу цінних паперів.
З 2000 р. пенсіонерка. Член Конгресу Українських націоналістів. Учасниця меморіальної експедиції «Сандармох» 2002 р.
Бібліоґрафія:
Обвинительное заключение по уголовному делу № 13
Вирок Ровенського обласного суду від 19.02.1964.
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)»: – С.309.
Автобіоґрафія М. Трофимович від 18.02. 2002.
Інтерв΄ю С. Бабича: https://museum.khpg.org/1228746466
Трофимович 1960
Трофимович 1970