АНДРОСЮК ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ (нар. 04.12.1931 р., с. Раймісто Рожищенського р-ну Волинської обл. - п. 23.05.2016 р., с. Раймісто)
Політв’язень. Вдавався до втечі, щоб створити боївку і боротися проти окупації України.
Народився в селянській родині. Був призваний до строкової служби в армії. Відбував її в м. Іркутську (Росія). Демобілізувавшись, залишився в Іркутську. Одружився. У ті роки познайомився з Іваном Кочубеєм, родом з Кубані (хутір Брюховецький, станиця Полтавська), який повернувся з ув’язнення, будував залізницю в Монголії. Будучи незадоволеними умовами життя трудового люду, А. і Кочубей у 1958 р. виготовили і розповсюдили в Іркутську листівки антикомуністичного змісту. Мали намір створити підпільну організацію. Для подальшої діяльності потрібні були кошти. Вирішили вдатися до експропріації. Вночі увірвалися у магазин. Схопити сторожа не вдалося. Довелося втікати. Сторож їх переслідував, стріляючи з рушниці. Щоб припинити переслідування, Кочубей, пострілом з малокаліберки поранив сторожа. Переслідування припинилося.
На початку березня 1959 року А. і Кочубея арештували і за звинуваченням у проведенні антисовєцької агітації і пропаганди та спробі пограбування магазину дали по 15 р. ув’язнення з перебуванням перших трьох років на тюремному режимі.
Відбувши у Владимирській тюрмі половину тюремного строку, восени 1960 р. А. прибув у Мордовію в табір № 3 (Барашево), в якому перебувало біля 400 в’язнів за статтею «антирадянська агітація і пропаганда».
Найбільш дружні стосунки А. мав із Сергієм БАБИЧЕМ і Василем Макаренком (з Криму). 1962 р. в таборі № 17 А. пробував здійснити втечу з промзони. Коли С.БАБИЧ відключив освітлення «запретки», А. пішов до частокола, але почувши тупіт солдатів за частоколом, повернувся назад. Мав намір після втечі діждатися звільнення БАБИЧА і Макаренка, щоб піти у підпілля і боротьби проти окупантів України. Здійснити втечу А. не вдалося. Строк відбував у 7-му (Сосновка) і 3-му (Барашево) таборах. Його справу було переглянуто і строк знижено до 10 років.
Звільнився у березні 1969 р.. Повернувся у с. Раймісто. Весною 1975 р. за безпідставним звинуваченням у хуліганстві одержав один рік ув’язнення. Строк відбував у таборі біля м. Коростень Житомирської обл. У травні 1976 р. пристав до пропозиції С.БАБИЧА перейти в підпілля, створивши підпільну групу - щось на зразок боївки. Та через арешт БАБИЧА реалізувати задум не вдалося. В останні роки життя хворів. Не реабілітований. Залишилася дочка (в Іркутську) і син (у Луцьку).
Джерело:
Сергій Бабич. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. - 2016. - С. 54, 62, 67-68, 72-74, 78, 81, 84-85, 90, 93, 105, 201, 203, 207, 209, 213, 223. https://museum.khpg.org/1422216520
Сергій Бабич