«Дорогі! Шосте чуття підказує, що «пан Арешт» ходить десь поруч. Ви всі чудово знаєте, що я не вчинив нічого такого, що можна було б кваліфікувати, навіть за нашими державними законами, як злочин. Усе, що я робив, робилося відкрито і з чесними намірами…».
Сім’я Григоренка
Так починався лист «Моїм близьким і друзям» Петра Григоренка, датований 6 квітня 1968 року. «Шосте чуття» не підвело Григоренка – через тринадцять місяців його заарештували…
Із звернення Петра Григоренка «Моїм близьким і друзям»
1968 рік – час плідної співпраці правозахисника з активістами кримськотатарського національного руху. Вже було прийнято Указ Президії Верховної Ради від 5 вересня 1967 року, який Григоренко влучно назвав «найбрехливішим і найлицемірнішим указом із усіх, виданих щодо кримських татар»; уже виголошено відому промову генерала на підтримку кримських татар, яку він виголосив на банкеті на честь іншого захисника прав репресованих Сталіним народів – письменника Олексія Костеріна…
Документи цього періоду дозволяють стверджувати: у 1968 році Григоренко був цілковито поглинутий долею кримських татар. В архіві Московського «Меморіалу» зберігається Статут земляцтва кримських татар, розроблений Петром Григоровичем, листування генерала з учасниками національного руху, заяви та скарги кримських татар до різних інстанцій, автобіографія Мустафи Джемілєва та багато іншого.
Невдовзі правозахисна активність Григоренка на захист кримських татар починає дратувати владу. З інформації голови КДБ СРСР Юрія Андропова до ЦК КПРС від 7 квітня 1969 року дізнаємося, що шеф радянської таємної поліції пропонує знову притягнути Григоренка до кримінальної відповідальності – за численні прояви антирадянської діяльності.
Серед них він називає «активну участь у підготовці та поширенні підбурювальних матеріалів із так званого кримськотатарського питання, в яких висуваються вимоги щодо посилення боротьби малих народів в СРСР із їхнім нібито безправним становищем», а також те, що «під «Зверненням кримськотатарського народу до людей доброї волі, демократів і комуністів» Григоренко має намір зібрати велику кількість підписів і передати його до Організації Об’єднаних Націй. У березні цього року він розпочав поширення складених ним провокаційних документів «Про депортацію кримських татар та її наслідки».
Через місяць після цього документа Андропова Григоренка заарештували в Ташкенті, куди він прибув, щоб брати участь у захисті заарештованих активістів кримськотатарського руху. Суд було відкладено, він відбувся в Ташкенті через кілька місяців, але вже без участі Петра Григоренка…
Звернення «до близьких і друзів», яке ми цитували вище, завершувалося словами: «Прошу всіх вас, наступного дня після мого арешту почати боротьбу проти передачі мене на психіатричну експертизу. Зробіть надбанням радянської та світової громадськості цей антилюдський спосіб розправи з інакодумством».
Із звернення Петра Григоренка «Моїм близьким і друзям»
Відповіддю правозахисників на арешт Григоренка стало створення через кілька днів, 20 травня 1969 року, першої правозахисної асоціації в СРСР «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР». За постановою слідчого від 5 серпня 1969 року йому було призначено судово-психіатричну експертизу, яка відбулася в Ташкенті 18 серпня.
Члени комісії дійшли одностайного висновку: «Григоренко П.Г. ознак психічного захворювання не виявляє на цей час, як не виявляв їх у період вчинення (2-ге півріччя 1965 – по квітень 1969) інкримінованих йому злочинів, коли він усвідомлював свої дії та міг ними керувати. У вчиненому осудний».
Однак результати ташкентської експертизи не задовольнили слідчі органи, які 13 жовтня 1969 року призначили нову судово-психіатричну експертизу, цього разу в Центральному науково-дослідному інституті імені Сербського. Комісія московських експертів не погодилася з висновками ташкентських колег, і 30 грудня 1969 року кримінальну справу щодо Григоренка Петра Григоровича було направлено до суду «для застосування заходів медичного характеру».
У лютому 1970 року, після двох психіатричних експертиз, Ташкентський міський суд виніс ухвалу: «Судова колегія вважає дії Григоренка П.Г. злочинними та небезпечними для суспільства, оскільки вони спрямовані на підрив і послаблення Радянської влади… сприяють розпалюванню та створенню національної ворожнечі окремих осіб кримськотатарської національності з народами інших національностей, що проживають в СРСР… Призначити Григоренку П.Г. примусове лікування з поміщенням його до психіатричної лікарні спеціального типу МВС РРФСР… Оскільки дії Григоренка П.Г. становлять особливу небезпеку для суспільства, утримувати в умовах, що виключають можливість вчинення нового суспільно небезпечного діяння».
Григоренко в психлікарні
На підставі ухвали суду Григоренка 26 травня 1970 року було поміщено до «психіатричної лікарні спеціального типу» в Черняховську Калінінградської області.
Черняховська спецпсихлікарня
А ось результатом заочної психіатричної експертизи, проведеної в 1971–1972 роках молодим психіатром Семеном Глузманом і яка визнавала, що Григоренко «психічним захворюванням не страждає», став арешт самого лікаря. Суд, що відбувся в жовтні 1972 року, визнав Глузмана винним за статтею «антирадянська агітація і пропаганда» та засудив його до 7 років ув’язнення і 3 років заслання. Цікаво, що Семен Глузман був одним із експертів останньої психіатричної експертизи Петра Григоренка – 1990 року, яка винесла остаточний діагноз: правозахисник був психічно здоровий.
Семен Глузман
Воістину титанічні зусилля докладала дружина Григоренка Зінаїда, щоб визволити чоловіка з Черняховської спеціальної психіатричної лікарні. Збереглися її телеграми та листи до високих радянських інстанцій з єдиним проханням – урятувати чоловіка. Ось, наприклад, сповнена відчаю записка, звернена до референта ЦК КПРС: «Прошу Вас доповісти про лист Леоніду Іллічу Брежнєву. Лист написаний кров’ю серця про людське життя. Якщо це неможливо, викиньте в кошик, оскільки на інші прохання немає відповіді. Зінаїда Григоренко»…
Зінаїда і Петро Григоренко
У 1974 році Петро Григоренко під тиском широкої кампанії протестів у всьому світі нарешті був звільнений. Комісія лікарів 12 травня 1974 року дійшла висновку, що «в продовженні примусового лікування Григоренко П.Г. не потребує, може бути виписаний під систематичне спостереження районного психіатра та опіку рідних».
А вже 30 січня 1976 року, за інформацією голови КДБ Юрія Андропова, з Григоренком було проведено «попереджувально-профілактичну бесіду». У травні 1976 року він став членом-засновником Московської Гельсінської групи, восени того ж року брав участь у створенні Української Гельсінської групи.
У листопаді 1977 року Григоренко отримав візу до США на шість місяців разом із дружиною – для операції та зустрічі з раніше емігрованим сином Андрієм. А вже 13 лютого 1978 року Указом Президії Верховної Ради СРСР його було позбавлено радянського громадянства і, відповідно, права повернення до СРСР. Мотивація: «З огляду на те, що Григоренко П.Г. систематично вчиняє дії, несумісні з належністю до громадянства СРСР і завдає своєю поведінкою шкоди престижу Союзу РСР».
Петро Григоренко помер у 1987 році в США. Йому так і не судилося повернутися на батьківщину… Він похований на чужині.
«Григоренко П.Г. став жертвою свавілля тоталітарної держави, зазнав репресій за політичні переконання за надуманим обвинуваченням, був позбавлений волі, необґрунтовано поміщений на примусове лікування до психіатричного лікувального закладу і позбавлений громадянства… Реабілітований», – таким записом військового прокурора Росії завершується наглядова справа Петра Григоренка.
Із довідки військового прокурора Головної військової прокуратури Росії про реабілітацію Петра Григоренка
У 1999 році в Сімферополі на площі Радянській за ініціативи представницького органу кримських татар – Меджлісу кримськотатарського народу та за сприяння Народного Руху України було урочисто відкрито пам’ятник генералу Григоренку…