РОКЕТСЬКИЙ БОГДАН ДМИТРОВИЧ
автор: Овсієнко В.В.
РОКЕТСЬКИЙ БОГДАН ДМИТРОВИЧ (нар. 17.05. 1951, с. Куся Чусовського р-ну Пермської обл., Росія – п. 15.11. 2005, м. Тисмениця Івано-Франківської обл.).
Лідер підпільної організації «Каменяр», журналіст, письменник.
З роду Бережанського полковника Рокецького часів Хмельниччини. Далекий родич Володимира РОКЕЦЬКОГО.
Батько, вояк УПА, карався на Уралі. Матір, вагітну Богданом, вислали на Сибір. Після смерти Сталіна батько відпущений на заслання до дружини. Згодом дістали дозвіл повернутися в Україну. Дитинство і юність Богдана минули в рідному батьковому с. Середнє Бережанського р-ну Тернопільської обл..
1969 Богдан вступив на українську філологію Львівського університету. У вересні 1970 став громадським деканом філфаку, отже, мав вплив на студентів. Восени 1971 вирішив перевестися на факультет журналістики. З філфаку його відрахували, але на журналістику не прийняли: відділ кадрів виявив, що він з родини репресованих. Мусив їздити до Міністерства освіти, яке в листопаді дозволило йому повернутися на філфак. У Києві побував з Володимиром РОКЕЦЬКИМ у Музеї Івана Гончара, познайомився з опозиційно налаштованими молодими письменниками Данилом Кулиняком і Наталкою Околітенко.
Навчання Р. відновив, але не мав стипендії, підробляв на розвантаженні вагонів, жив у студентських та робітничих гуртожитках нелегально.
У грудні 1971 студенти Р., Ярослав Смалюх та робітник Михайло Гомбковський створили підпільну націоналістичну організацію "Каменяр". Вона мала домагатися незалежності України силовими методами, як попередниця ОУН. Перед Новим роком друзі роз’їхалися по домівках, а Богдан доопрацьовував у робітничому гуртожитку програму і статут організації. Уночі проти 31.12.1971 нагодився з Києва В.РОКЕЦЬКИЙ, який допоміг удосконалити документи.
Паралельно Р. входив до неофіційної групи студентів філфаку, до літературної студії «Франкова кузня», був знайомий з членами підпільної молодіжної організації “Український національно-визвольний фронт” (УНВФ, лідер Зорян ПОПАДЮК), але не брав участі в роботі останньої.
Після арештів інтелігенції в січні 1972 (у т.ч. В.РОКЕЦЬКОГО) організація «Каменяр» остаточно визначилася щодо підпільних і силових методів діяльности. Вона зросла ще на кілька осіб. Читали літературу довоєнних часів, український самвидав.
Уночі проти 28.03.1973 Богдана розбудили кагебісти і пред’явили ордер на арешт, виписаний у Києві. Він допускав, що заарештували його за фантастичну повість "Ефемерида", яку відіслав у київський журнал "Дніпро". Там у негативному світлі зображалася «космічна сила безпеки» (натяк на КГБ).
У ході слідства з’ясувалося, що доніс на нього студент-філолог Григорій Хвостенко, родом із Сумщини. Він доніс тоді на багатьох студентів, причетних до видання журналу УНВФ «Поступ» і листівок про заборону вшанування у Львові Т.Шевченка 9 березня. Заарештовані були також Богданів друг Василь Ганущак та однокласник Михайло Гомбковський. Останнього, побитого до крови, ніби випадково показали Богданові в коридорі СІЗО КГБ. Пропонували звільнення і наукову кар΄єру взамін за співпрацю, але Богдан відкинув цю пропозицію. Винуватили юнаків у намірах захопити з застосуванням зброї телевежу на Високому Замку, щоб звернутися до народу (таку фантастичну думку Р. справді висловлював у присутності Хвостенка). За три доби від них узяли підписку про невиїзд і тривалий час викликали на допити. Наказом ректора університету від 19.04 «за вчинки, негідні радянського студента» були відраховані кілька десятків студентів , у т. ч Р.. Вони були виключені з комсомолу, багато юнаків рекрутовані в армію. 22.04.1973 виключених студентів водили по одному до начальника УКГБ Львівської обл.. генерала Полудня, який пропонував відновлення на навчанні за співпрацю з КГБ. Р. категорично відмовився.
Підпільна організація «Каменяр» так і не була викрита, бо про неї Хвостенко не знав, а інші її члени не зізналися. Справа була закрита як недоведена.
Тим часом Б. почав працювати на ізоляторному заводі. Скоро його звільнили за участь у робітничому страйку. Працював вантажником на продбазі, слюсарем, сантехніком у Львові, апаратником хімічних процесів на хімкомбінаті в Калуші.
У вільний час багато читав. Спроби відновитися в університеті, перевестися в Чернівецький університет, вступити в Івано-Франківський педінститут були марні. Навчався на інженерно-економічному факультеті Львівського поліграфічного інституту. Та й тут йому наставили двійок і виключили. Працював в Івано-Франківській газеті «Вперед», у райгазетах у м. Верховина, м. Шаргород та м. Бершадь Вінницької обл. Мав репутацію талановитого журналіста, але довго ніде втриматися не міг: за ним тягнулася тінь КГБ.
Одружився. Мав синів Степана (1980 р.н.) та Богдана (1982 р.н.).
Заарештований 21.07.1983 р. за сфабрикованим звинуваченням у зберіганні зброї (ч. 1 ст. 222 КК УРСР). У хаті Рокетських у с. Драгомирчани Тисменицького р-ну, де вони не жили постійно, під диваном і в печі міліція під час обшуку знайшла бікфордів шнур, електродетонатор, пістолет і малокаліберні патрони. Дактилоскопічну експертизу слідство проводити відмовилося: «Твоя хата – твоя і зброя». Одночасно Р. винуватили у створенні підпільної організації «Молода Україна». Розмови про таку організацію справді велися, про що доніс у КГБ провокатор на ім΄я Роман. За 113 діб слідства Р. зазнав тяжких побоїв, на деякий час оглух на праве вухо, але нікого не видав. Бачачи безглуздість звинувачень, один слідчий відмовився вести справу, пославшись на те, що жив у студентські роки в одному з Р. гуртожитку. Звинувачення за ч.1 ст. 62 («Антирадянська агітація і пропаганда» розсипалося. У грудні 1983 р. засуджений за ст. 222 до 5 р. позбавлення волі в таборі загального режиму. Від послуг адвоката відмовився, бо той намірявся домагатися лише пом΄якшення покарання, а Р. взагалі не вважав себе винним. Його ще кілька місяців утримували в камері слідчого ізолятора в Івано-Франківську.
У 1984 р. спроваджений до спецкомендатури у м. Калуш (на «хімію»). Працював на будівництві доріг. Домігся судового перегляду справи і звільнений 29.04.1985 р. під адміністративний нагляд. Працював на цегельні. Скоро добився реабілітації і відновився в редакції газети «Вперед» (Івано-Франківськ).
Закінчив редакторський факультет Української академії друкарства. З початком перебудови активно діяв як журналіст, брав участь у створенні практично всіх українських громадських організацій на Франківщині, насамперед УГС, відтак УРП. 3.08.1990 вийшов перший номер редагованої Р. міської газети "Західний кур'єр". 17.05.1990 призначений редактором газети Івано-Франківської обласної організації УРП «За незалежність», перший номер якої вийшов 9.08.1990. Був обраний депутатом облради І скликання (1990), працював у комісії з прав людини.
Під псевдонімом «Дан Боривітер» опублікував низку фантастичних творів, сюжети деяких із них є почасти автобіоґрафічним, але з художнім домислом.
В останні роки тяжко хворів на нирки, від чого й помер.
Був членом Спілки журналістів та Спілки письменників України.
Бібліоґрафія:
1.
Дан Боривітер. 113-ий день : Фантаст. повість і оповід. / Д. Боривітер, шеф.-ред. Б. Рокетський. – Івано-Франківськ : Б-чка газ. „За незалежність", 1995. – 126 с.
Дан Боривітер. «Професор», син «Рая» : Фантастичні повісті. / Д. Боривітер, шеф.-ред. Б. Рокетський. – Івано-Франківськ : Б-чка газ. „За незалежність", 1998. – 128 с.
Дан Боривітер. Межею болю і ненависти, або Нові гладіатори: Роман-феєрія. / Д. Боривітер, шеф.-ред. Б. Рокетський. – Івано-Франківськ : Б-чка газ. „За незалежність", 2002. – 207 с.
Дан Боривітер. Остання битва, або Я „НІХТО"... : Роман-феєрія / Д. Боривітер. – Івано-Франківськ, 2003. – 176 с. .
2.
Український вісник. Випуск 7-8. Весна 1974. Редактор Максим Сагайдак [Степан Хмара]. – Париж – Балтимор – Торонто: Смолоскип, 1975. – С. 126–132.
Наталія Мисак. 70-і роки. Опозиція у Львівському університеті (Витяги з дипломної роботи) // Дан Боривітер. Межею болю і ненависти… – С. 22-42.
Архів ХПГ: Спогади Б.Рокетського (9.03.2000 р., м. Тисмениця) http://museum.khpg.org/index.php?id=1240523985
Архів ХПГ: Інтерв'ю Зоряна Попадюка 27 і 31 січня 2000 р. http://museum.khpg.org/index.php?id=1195677346
[Некролог] – «Літературна Україна», 24.11. 2005, № 46 (5133).
Вас може зацікавити
Спогади
Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників
Спогади
О Борисе Чичибабине. Евгений Захаров
Дослідження
Реакція Івана Світличного на покаяння Івана Дзюби: лист 1974 року з Пермського табору. Євген Захаров
Дослідження
Реакція Віктора Некрасова на покаяння Івана Дзюби. Євген Захаров
Дослідження
«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров
Інтерв’ю
До 90-річчя Михайлини Коцюбинської
Спогади
Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса
Події
«Сховала харчі на видному місці». Голодомор у долях дисидентів. Юлія Рацибарська
Події
Події
Ты помнишь, товарищ, как вместе (сражались?). Эммануил (Амик) Диамант
Дослідження
Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант
Дослідження
Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого. Дмитро Білько
Персоналії / Український національний рух
ДРАБАТА Валентина Павлівна. Василь Овсієнко
Інтерв’ю
Узник Сиона Натан Вершубский: адвокат Виктор Медведчук подставил меня в 1985-м
Праці дисидентів
Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.
Події
Події
Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова
Інтерв’ю
Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів